Неврологічне обстеження () — варіант фізикального обстеження, який застосовується під час медичної діагностики пацієнтів із підозрою на неврологічні хвороби і розлади. Включає оцінку стану сенсорних нейронів і моторних реакцій, особливо рефлексів, щоб визначити, чи є порушення в роботі нервової системи. Проводиться для виявлення як уражень центральної нервової системи (ЦНС), так і периферичної нервової системи.
На відміну від деяких інших медичних спеціальностей, де захворювання є візуально видимими (як то дерматологія, офтальмологія тощо) або часто виявляються за допомогою пальпації як от в абдомінальній хірургії, неврологічна патологія характеризується станами, які можна виявити часто лише за допомогою спеціальних методів обстеження та логічної дедукції. Для інтерпретації симптомів і ознак, які спостерігаються під час неврологічного огляду, потрібні певні роздуми та інтуїція. Ці особливості роблять неврологічний анамнез і специфічне (неврологічне) фізикальне обстеження водночас складним і корисним. Неврологічне обстеження може бути особливо потрібним для пацієнтів у критичному стані, оскільки багато пацієнтів, які поступили до відділення інтенсивної терапії, мають уже існуючі або набуті неврологічні розлади, які значно впливають на короткострокові та довгострокові результати лікування їх.
Правильно проведений неврологічний огляд малодосвідченим лікарем може зайняти 90 хвилин або й триваліше. Досвідчені неврологи на це витрачають значно менше часу і часто можуть швидко виявити та інтерпретувати основні ознаки клінічного стану пацієнта. Те, що може здатися складною проблемою для лікаря первинної ланки, може виявитися простим для спеціаліста, а консультація невролога може допомогти уникнути розлогої діагностики.
Невролог має відзначати на початку огляду навіть особливості заходу пацієнта до кабінету обстеження. Якщо хворий це робить з натужністю, то це означає, що він може мати фізичні проблеми, які заважають повноцінній рухливості, або мати депресію, пригніченість, сором'язливість тощо. Якщо пацієнт входить надто афективно, то він може бути збудженим, занадто схвильованим, навіть агресивним. Різкі та рвучкі рухи можуть бути у разі підвищеного чи зниженого м'язового тонусу. Це відбувається за обмеження закінченості руху, яке буває після інсульту; за екстрапірамідних розладів при паркінсонізмі, хореї тощо, деяких спадкових нервово-м'язових захворюваннях. Взявши до уваги ці спостереження, невролог здатен передбачити подальші об'єктивні дані та прискіпливіше до них поставитися.
Об'єктивним показником оцінювання стану пацієнта є вираз обличчя, який, зазвичай, корелює з розумовою і психічною діяльністю. Проте іноді через травми кісток і м'язів обличчя, операцій у частки хворих на дитячий церебральний параліч зовнішні показники можуть не корелювати з рівнем інтелекту. Діагностичне значення має гримаса фізичного або психологічного страждання. Мімічні прояви страху, озирання хворого можуть бути обумовлені як реальною небезпекою, так і психічним розладом. Про нього ймовірно свідчать незвичайні прислуховування пацієнта, озирання, погляд його крізь лікаря тощо. Можлива й агравація, коли обстежуваний прагне констатації лікарем більш тяжкого його стану, ніж він є в реальності.
Неврологічне обстеження окрім первинних вражень первинного огляду включає збір анамнезу, який дозволяє неврологу визначити проблему пацієнта і разом із результатами огляду в більшості випадків допомагає сформулювати первинний діагноз. При вивченні анамнезу звертається увага на виявленні терміну появи симптомів: з'явилися раптово, гостро чи поступово; чи зберігаються тривалий час. Встановлюють, чи був перебіг захворювання статичним, прогресуючим, рецидивуючим чи ремітуючим. Виявляють супутні прояви, як то біль десь по тілу, головний біль, нудота, блювання, запаморочення, оніміння, слабкість і судоми.
Біль слід максимально розшифрувати за такими пунктами: розташування; іррадіація; якість; тяжкість; сприяючі фактори; фактори полегшення; добові або сезонні коливання. З появою комп'ютерної томографії (КТ) на початку 1970-х років клінічну роль невролога було поставлено під сумнів. Невролог Макдональд Крітчлі (), якого запитали, яким, на його думку, буде майбутнє неврології в епоху КТ, відповів: «КТ-сканування зніме тіні неврології, але музика все одно залишиться». Ці слова досі характеризують роль неврологічного обстеження, незважаючи на появу МРТ, позитрон-емісійної томографії (ПЕТ) та функціональної нейровізуалізації всіх типів.
Було висказано, що «неврологія зобов'язана своїм розладам більше, ніж ці розлади неврології». Це тому, що багато знань отримано з попередніх спостережень неврологічних захворювань, тому що епоніми для діагнозів іноді були довгими, а також тому, що раніше пропонувалося так мало в лікуванні, тому неврологію висміювали як таку, яка «зациклена на діагностиці, й відводить мало засобів для лікування». Проте технологічні досягнення змінили це сприйняття.
Етапи неврологічного огляду З метою спрощення неврологічне обстеження поділяється на кілька етапів. Після засвоєння ці етапи стають звичними для невролога, і процес обстеження пацієнта проходить гладко, навіть якщо етапи не завжди виконуються в тому самому порядку. Етапи включають дослідження: Вищі функції Черепні нерви Сенсорна система Моторна система Рефлекси Мозочок Мозкові оболони Системне опитування
Необхідні інструменти
У невролога для проведення якісного неврологічного обстеження має бути офтальмоскоп, неврологічний молоточок, камертон і невелика голка (часто раніше вона була вкручена у молоточок). Наразі така багаторазова голка не рекомендується через ризик передачі гемоконтактних інфекційних хвороб (ВІЛ-інфекції, гепатиту B, C тощо). Рекомендується використовувати одноразові стерильні голки, які слід утилізувати після використання.
Експертиза вищих функцій До вищих функцій належать хода, мовлення та психічний стан. Їх називають вищими функціями, оскільки у людини рецептивна, експресивна мова та когнітивні функції є складнішими, ніж подібні функції у будь-якого іншого представника тваринного світу. Оцінюється рівень свідомості, увага, орієнтація; мова — вільне володіння, розуміння, повторення, називання, читання, письмо; пам'ять — негайне пригадування, недавнє, віддалене; вища інтелектуальна функція — загальне знання, абстракція, судження, проникливість, міркування; настрій і афект.
Хода При геміпарезі зміни обличчя можуть бути неочевидними. У легких випадках можна виявити незначні ознаки лицьового паралічу (зокрема, сплощення носогубної складки з однієї сторони порівняно з іншою, легка асиметрія очних щілин або обличчя під час посмішки пацієнта). Плече приведене; лікоть зігнутий; передпліччя обертано досередини, а зап'ясток і пальці зігнуті. На нижніх кінцівках єдиною ознакою парезу може бути те, що ніс взуття пацієнта може бути більше зношений на ураженій стороні. У тяжких випадках рука може бути стиснута в кулак; нога у колін розігнута, а щиколотка зігнута у підошві, через що паралізована нога функціонально довша за неуражену. Тому пацієнт повинен заносити уражену ногу, щоб пересуватися. Формується хода, яку образно описують як «рука просить, нога косить».
У пацієнтів із геміплегією, у яких усі пошкодження знаходяться на одній стороні тіла, є ураження контрлатерального верхнього рухового нейрона. У більшості випадків пошкодження знаходиться в корковій, підкірковій чи капсульній області, вище стовбура мозку. При змінних або перехресних геміплегіях параліч черепних нервів є іпсілатеральним по відношенню до ураження, а параліч тіла — контралатеральним. У таких випадках параліч черепних нервів відноситься до типу ураження нижнього рухового нейрона, і розташування ураженого черепного нерва допомагає визначити рівень ураження в стовбурі мозку. Таким чином, параліч III пари черепних нервів із правого боку і параліч тіла зліва (синдром Вебера) вказує на ураження середнього мозку, тоді як ураження VII пари з перехресною геміплегією (синдром Мілларда—Гублера) вказує на ураження моста, а XII пари з перехресною геміплегією (синдром Джексона) вказує на ураження довгастого мозку.
Атактична хода — пацієнт розводить ноги в сторони, щоб розширити основу опори та компенсувати дисбаланс під час стояння або ходьби. У тяжких випадках пацієнти хитаються під час ходьби. Маневри при ходьбі від п'яти до носка або в тандемі та стоянні на одній нозі визначають різні форми атаксії. Атаксія виникає через ураження середньої лінії мозочка і може бути ізольованою або пов'язаною з іншими ознаками ураження мозочка. Якщо ураження є одностороннім, пацієнт може відхилятися в бік ураження. При двосторонньому ураженні мозочка пацієнт може впасти на будь-який бік.
Шагаюча хода — людина робить короткі кроки до того моменту, коли практично не просувається вперед або відбувається незначний прогрес. Здається, що пацієнт рухає ноги, а не висуває їх вперед. У деяких пацієнтів кроки (хоча й короткі) та темп можуть змінюватися з тенденцією пацієнта прискорюватися (фестивальна хода) під час ходьби. Обидва типи спостерігаються при хворобі Паркінсона і можуть бути пов'язані з іншими екстрапірамідними ознаками.
Під час шльопаючої ходи людина робить високі кроки, немов піднімаючись по сходах, хоча йде по рівній поверхні. Цей своєрідний малюнок ходи є результатом того, що пацієнт намагається уникнути травмування ніг, високо ступаючи. Однак, коли пацієнт опускає їх, вони б'ють об землю чи підлогу, звідси й опис ходи, що шльопає ногами. Це стан, який можна діагностувати ще до того, як пацієнт увійде в кімнату, оскільки звук ходи настільки характерний.
Крокова хода спостерігається при хронічних периферичних нейропатіях і може бути результатом функціонального подовження ніг через двостороннє опускання стопи.
Спастична або ножицеподібна хода — ноги тримаються в приведенні в стегні, а стегна труться одне об одного під час ходьби. Також виникає спазм внутрішніх м'язів стегна. Якщо спазм сильний, з кожним наступним кроком коліна мають тенденцію ковзати один по одному, як леза ножиць. Зазвичай це спостерігається при церебральній диплегії, формі церебрального паралічу.
При анталгічній ході пацієнт віддає перевагу ураженій, зазвичай нижній, кінцівці, в якій відчуває біль, і ходить, перекладаючи вагу на нормальну ногу. Рука, яка тримається за стегно на боці ураження, характерна для пацієнтів із корінцевим болем.
Мовлення Аномалії мовлення включають дисфонію, дизартрію та дисфазію / афазію. Дисфонія — це порушення або нездатність фонувати. Внаслідок цього голос стає хрипким. У крайніх випадках фонація відсутня, а хворий німіє. Найчастішою причиною цього є парагрип, при якому йде запалення гортані. У хворих із гіпотиреозом також може розвинутися дисфонія в результаті потовщення голосових зв'язок від амілоїдних відкладень. Неврологічні причини включають односторонній рецидивний параліч гортанного нерва та ураження блукаючого нерва. Періодична хрипота може виникнути у пацієнтів із імплантами стимулятора блукаючого нерва, які використовуються для лікування деяких форм епілепсії та фармакорезистентної депресії, які не піддаються іншому лікуванню. Дизартрія — це нездатність вимовляти слова. Якість мовлення погіршується, але зміст мови залишається незмінним. Здатність пацієнта розуміти і синтезувати мовлення залишається не ушкодженою. Такі порушення виникають через параліч глоткової, піднебінної, язикової або лицьової мускулатури. Це також спостерігається при ураженнях мозочка. Дисфазія — порушення здатності обробляти мовлення, що призводить до нездатності розуміти (тобто рецептивна, сенсорна або афазія Верніке), передавати сигнали з області Верніке в центр Брока (тобто провідникова афазія) або правильно виконувати мовлення (тобто експресивна, моторна або афазія Брока). Поєднання афазії Брока і Верніке називають глобальною афазією.