Гро́зьово (Грозова, GroziowaРукописний латиномовний шематизм Жукотинського деканату за 23.10.1836 р., Державний архів у Перемишлі. Mikrofilm Nr PP-L 1270. Numer archiwum 56. Numer kolejny księgi ewidencji mikrofilmów 822. Zespół Nr 857. Sygnatura 202. Liczba kart 2 ntr. Liczba klatek negatywu 8.) — село в Україні, у Самбірському районі Львівської області. Орган місцевого самоврядування — Грозівська сільська рада. З 2020 року — Стрілківська сільська рада.
Назва Автентична назва села — «Ґрозьова». 1989 р. селу надали сучасну назву.
Географія
Село тягнеться майже на 4 км вздовж північно-східного підніжжя гори Маґури-Лімнянської (1022 м над р. м.), яка є найвищою на Старосамбірщині.
Ґрунти в селі малогумусні, за механічним складом — важкі, жовтого кольору, причиною чого є водна ерозія. Зелений туризм в селі наразі не розвинений, хоча для його започаткування є всі передумови.
На Маґурі та нижче села, в напрямку сусіднього села Виців, росте доволі багато цілющих рослин: верес, іван-чай, калган (перстач прямостоячий), ялівець, чебрець, терен, шипшина тощо, ягідні: ожина і чорниці (або «яфори», в інших гірських районах Львівщини їх ще називають «афини», «яфини» або «бурівки»), а також гриби, в основному — рижики (їх у Ґрозьові ще називають «рички»), маслюки і сироїжки, підосичники і підберезники, опеньки, рідше — білі гриби, дощовики («порхавки»), оскільки село розкинулося у підніжжі північного схилу гори. На Маґурі також ростуть мохи з цілющими властивостями, зокрема Плау́н булавовидний (Lycopodium clavatum L.).
Історія Село виникло в XV ст.
На околиці села в урочищі Замчище є земляні вали — залишки укріпленого городища, яке існувало тут ще в XI столітті. Це укріплене військове городище в Грозьовій захищало прадавній шлях через Карпати «Руський путь». Саме цим шляхом, вверх по Дністру у 1594 році рухався татарський загін. За історичними даними і переказами, на околиці села Дністрик в урочищі Посіч відбувся бій з татарами. Бій був нерівний і багато горян було посічено (звідси і назва урочища).
Перша збережена документальна згадка про село датується 1492 роком.
Австро-Угорська імперія
У 1836 р. у Грозьовій проживало 934 греко-католиків.
У 1880-х роках. Іван Франко разом з Антоном Березинським кілька разів відпочивав у с. Грозьова на Старосамбірщині у місцевого греко-католицького пароха о. Михайла Флюнта, з яким часто ходив на полювання.Флюнт З. Мої спогади про д-ра Івана Франка / З. Флюнт // Франко у спогадах сучасників / Упоряд. О.І. Дей та Н.П. Корнієнко. – Львів: Книжково-журнальне видавництво, 1956. – С. 221
2 квітня 1893 р. у селі місцева громада відкрила читальню «Просвіти» в Ґрозьові, до якої одразу записалися 46 членів. До виділу обрано:
головою — о. Михайла Флюнта, місцевого греко-католицького пароха, заступником — Василя Сеґиня, мельника, писарем — Якова Матішака, громадського писаря і дяка, скарбником — Михайла Максимовича, а бібліотекарем — Николая Копача.
За свідченням о. Михайла Зубрицького, невдовзі при читальні мали відкрити читальняну крамницю, опікуватися якою мав Василь Сиґінь: «Це дуже оборотний чоловік. Парубком вийшов з Ґрозьови у світ. Довший час був у Почаєві послушником. Вернувшись домів, учив дітей у Мшанци, пізніше — у Ґрозьові. Також із сусідніх сіл давали селяни дітей до нього на науку. Хоч у нас школи не було, то все-таки молодші майже всі уміють читати.
Тепер той чоловік мельничить, оброблює каміння на хрести, випалює цеглу і поставив собі сам мурований дім. Там буде продавати в читальняній крамниці, а що близько стоїть тартак, то і прихід буде. По оборотности і чесности управителя можна сподіватися, що крамниця буде розвиватися гарно».Залишив о. М. Зубрицький і свідчення про характеристики тогочасного населення: «Нарід в цім куті цікавий і здібний, не зазнав дуже притиску від панщини, бо тут була камера, а за польських часів — королівські добра. Коли б так більше принуки і щирого проводу, успіх був би неабиякий.
Охочий до праці над народом — не зустріне тут перепон, як де-інде. Дворів нема, лише жиди-шинкарі і осілі на грунті. Але останні незаможні, щонайбільше ледве дихають та крутять, як можуть. Правда, вигадують усякі штуки, щоб селян відстрашувати, але вже подекуди не знаходять віри. Тож лише більше праці, а успіх буде незадовго великий!»
У 1928 р. населення села становило 1 141 особу, серед яких було 185 школярів та 5 родин євреїв.
Згідно УРЕ, у 20-30-х рр. в селі діяв осередок КПЗУ.Історія міст і сіл Української РСР. Львівська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1968. — 980 с. — С. 782
З 1 серпня 1934 року відповідно до закону про самоврядування (23 березня 1933 року) увійшло до складу сільської гміни Ломна .
Друга світова війна та другі визвольні змагання (1939-1950-ті рр.) Про Плоске згадує воїн УПА, мемуарист Іван Дмитрик «Лис»: Це велике село, одне з найсвідоміших на Бойківщині, мало дуже добре зорганізовану самооборону. Сотенний, чотові і члени місцевої боївки оглянули терен і позначили місця для евентуальної оборони. У Грозьовій ми перебули два тижні; підхарчувалися, відпочили, а я навіть підлікував свої ноги. Далі він описує дуже незвичний спосіб лікування ран однією місцевою жителькою, а також про невдалу спробу одного зрадника «Калини» з сотні «Байди» завести сотню, в якій воював Іван Дмитрик, у засідку енкаведистів, що перебували в Бандрові.
Також про це село згадує у своїх спогадах чотовий УПА, командир охорони командування ТВ УПА «Маківка» Олекса Конопадський («Островерх», «Тополя»), який тут воював у 1944 та 1947-48 рр. Зокрема він детально описує бій в обороні села Ґрозьови в березні 1945 р.
Тоді банда поляків близько 400 осіб (200 з Війська Польського та понад 200 бандитів з Войткової, Ліщавки, Кузьмини і Бірчі) напала на село, підпалила кільканадцять хат і вбивала чоловіків. Прив'язували місцевих чоловіків до стовпів, а іншим наказували їх бити, потім відв'язували і наказували бити тих, хто били їх. Декілька померло коло стовпів.
З командиром Степаном Стебельським «Хріном» зголосилися оборонити село 36 чоловіків, два кулемети. Командир поділив їх на 3 групи, щоб вдарити з трьох боків села. Зокрема чотовому Тополі дісталось найтрудніше завдання: вдарити на долішній кінець села, здобути млин, переправитись через глибоку ріку, повну криги і снігу і наступати. В результаті успішного бою (у чоти УПА було 28 ранених і кілька вбитих) польські сили були розбиті, панічно втекли та з того часу стали обережними, а на цьому відтинку настав спокій. Не одного селянина УПА врятували від неминучої смерти. Скрізь говорили, що українських повстанців було вісім тисяч.https://shron2.chtyvo.org.ua/Litopys_UPA/Tom_30_Stebelskyi_S_Konopadskyi_O_Kriz_smikh_zaliza_Khroniky.pdf? С. 242—243 … відозва була поширена в травні 1945 р. теж між поляками Перемиського, Ярославського, Любачівського, Томашівського, Грубешівського й сусідніх повітів, в якій м. і., українські повстанці писали: «Ми свідомі того, що боротьба поміж українцями і поляками недоцільна і шкідлива для обох народів, бо це вода на млин нашого спільного ворога — Москви. Ми далі стоїмо на становищі співпраці з польським населенням і його революційними елементами та поєднання спільної боротьби проти кремлівських поневолювачів, при умові, що дитам. Тому оголошуємо, що за мордування українців, й поляки відповідять у нашу сторону тим самим. Але невинної крови українського народу ми не простимо банграбіж майна, палення сіл та інші акти терору, звернені проти українського населення, ми будемо проводити оборонні та караючі акції як проти міліції, так і проти цивільних банд. Ці акції будемо проводити залежно від бандитських акцій з боку покидьків польського суспільства й застосуватимемо всякі форми відплати. Постараємося карати тільки винних, та застерігаємо, що в деяких випадках кулям тяжко вибирати, бо обставини на це не дозволяють. Відповідальність за все це падає на цілу організацію, під маркою якої діють усі банди та, передусім, на ті станиці поліції, що за їх почином і на їхньому терені ті бандитські протиукраїнські акції проводяться».
Вслід за повідомленням пішли заповіджені відплатні акції. Впродовж одного місяця, від 15 квітня до 15 травня 1945 р. відділи УПА розгромили понад 20 станиць польської міліції (Грозьова, Риботичі, Тисова, Вільшани, Жапалів, Старе Село, Брусно, Тирява, Сальна і ін.), спалено польські села Боршницю й В'язовницю та покарано мешканців того села за багатократну участь у мордуванні українців по сусідніх селах; обстріляно Гарнізони ВП в Конюші, Берендьовичах. А одночасно майже в кожному мішаному селі переведено збори польського населення, на яких представники УПА давали український погляд на витворену ситуацію.
Усе це мало успіх. Польський терор притих, МО перестала грабувати по українських селах, а з польською антибольшевицькою підпільною організацією ВІН («Вольносць і Нєподлєґлосць») заключено навіть договір про спільні акції проти большевиків. УПА опанувала ситуацію до тої міри, що від половини травня до серпня 1945 р. існувала на всьому Закерзонні т. зв. українська повстанська республіка, в якій ворог осмілювався появлятись на селах лише в асисті більших військових відділів.https://web.archive.org/web/20141006125516/http://ukrbiblioteka.org/uploads/books/_PDF/upa-mirchuk.pdf С. 168—170Островерх приходив в село у 1947 р. з віст. Дубовим, вихідцем з Ґрозьови.https://shron2.chtyvo.org.ua/Litopys_UPA/Tom_30_Stebelskyi_S_Konopadskyi_O_Kriz_smikh_zaliza_Khroniky.pdf? С. 351
Радянський період (з 1950-х до 1991 рр.) Грозівській сільраді було підпорядковане село Виців.
В селі був відділок радгоспу «Прикордонник», господарство спеціалізувалося у м'ясо-молочному напрямі, крім льону вирощували зернові, бобові.
Станом на 1968 р. тут знаходилася 8-річна школа, бібліотека, клуб.
Згідно з УРЕ, за післявоєнний період було збудовано 100 житлових будинків.
Незалежність (з 1991 р. по сьогодні)
У 2019—2020 рр. грозівці активно долучилися до боротьби за капітальний ремонт дороги Стрілки-Мшанець, яка також відома як «Бойківський Майдан». У 2023 р. село Грозьова разом із довколишніми селами ввійшло до мережі історико-туристичних маршрутів «БойкоМандри», яка створюється за підтримки УКФ та Стрілківської територіальної громади.
Населення У 1836 р. в селі проживало 934 греко-католики.
У 1881 р. в селі було 184 будинки та 928 мешканців.
У 1928 р. населення села становило 1 141 особу, серед яких було 185 школярів та 5 родин євреїв.
У 1968 р. в селі проживали 1035 чоловік.
У 2001 р. тут проживало 690 осіб.
Церква Богоявлення Господнього 1817 року
У селі є пам'ятка архітектури — мурована церква Богоявлення Господнього, збудована у 1795 році, за іншими даними — у 1785«BIESZCZAD». Rocznik Towarzystwa opieki nad zabytkami. Ddział w Michniowcu. 1995. Maciej Augustyn, Andrzej Szczerbicki. «Cerkiew w dolinie potoku Mszaniec». Str. 18-28. або 1817 (Шематизм з 1879 року). Церква оточена кам'яним муром.
Перша храмова будівля XVI ст. У податковому реєстрі Перемиської землі за 1507 рік в селі вже згадана церква.Budzyński Z. Sieć parafialna prawoslawnej diecezji Przemyskiej na przelomie XV i XVI wieku.
28 травня 1555 року королева Бона записала місцевому священику Івану 16 золотих:Грушевський М. Сторінка з історії сільського духовенства. — С. 47-48Е. Nos habentes commendatam probitatem et industriam religiosi Iwan poponis in Groziowa wolia, in capitaneatu nostro Samboriensi sita, eum ipsum poponem Iwan in administratione et usufructu poponatus in Groziowa wolia, ac in omnibus ad eum ipsum poponatum ex antiquo pertinentibus, utpote area, agris, pratis, hortis et aliis obuentionibus, conseruamus hinc ad beneplacitum nostrum, inscribentes illi in area ipsa flor[enos] 16. Tenebit itaque eundem poponatum, gubernabit et illo utifruetur libere, saluis iuribus et aliis oneribus nostris thesauri nostro more aliorum poponum districtus Samboriensis pendi solitis (л. 354 v.).