Максиміліа́н Карл Емі́ль Ве́бер (; 21 квітня 1864, Ерфурт, Пруссія — 14 червня 1920, Мюнхен, Німеччина), знаний як Макс Вебер () — німецький соціолог, філософ, історик, перекладознавець, політичний економіст. Ідеї Вебера справили значний вплив на розвиток суспільних наук, а зокрема — соціології. Поряд із Емілем Дюркгаймом і Карлом Марксом Вебер вважається одним із основоположників соціологічної науки.

Вебер ввів до наукового вжитку термін «соціальна дія». Учений був послідовним прихильником методів антипозитивізму, стверджуючи, що для дослідження соціальних дій більше підходить не суто емпіричний, але «пояснювальний», «інтерпретувальний» метод. У рамках заснованої на ньому концепції розуміючої соціології вчений намагався не лише розглянути ту чи ту соціальну дію, але також розпізнати ціль і сенс того, що відбувається, з точки зору задіяних індивідів. Ядро наукових інтересів Вебера становило вивчення процесів переходу суспільства від традиційного до сучасного: раціоналізації, секуляризації, «». Однією із найвідоміших праць вченого стала дисертація про протестантські витоки капіталізму. Дослідження на стику економічної соціології та соціології релігії здобуло розвиток у відомій книзі «Протестантська етика і дух капіталізму», що побачила світ 1905 року. Опонуючи марксистській концепції історичного матеріалізму, Вебер зауважував важливість культурних впливів, справлюваних релігією, — саме в цьому він убачав ключ до розуміння генезу капіталістичної форми господарювання. Як наслідок учений досліджував , Індії та древній юдаїзм, намагаючись знайти в них причини тих процесів, які обумовили відмінності між господарським устроєм Заходу та Сходу.

В іншій своїй відомій праці, «» (1919), Вебер визначив державу як певний інститут, який володіє монополією на легітимне застосування насилля. Соціолог уперше визначив різні типи суспільної влади, підкреслюючи, що інститути сучасної держави все більшою мірою ґрунтуються на раціонально-правовому типі. Визначив 3 основних типи «чистого панування» та сформував ідеальний тип. Учений зробив певний внесок до розвитку економічної історії, теорії та методології економіки. Дослідження Вебера в галузі раціоналізації суспільства справили вплив на формування критичної теорії, що розвивалась головно в рамках Франкфуртської школи.

Вебер став одним із засновників ліберальної Німецької демократичної партії, яка була утворена після Першої світової війни. Пізніше вчений безуспішно балотувався до німецького парламенту та консультував комісію із розробки нової конституції. Вебер помер 1920 року у віці 56 років, смерть стала наслідком пандемії іспанського грипу та наступної пневмонії. Молодший брат Вебера — Альфред — також став дослідником у галузі соціології.

Біографія

Дитинство Вебер народився 1864 року в Ерфурті, центральному місті Тюрінгії. Карл Еміль Максиміліан став першим з семи дітей Макса Вебера-старшого, заможного й відомого державного службовця, члена Національної ліберальної партії. Мати Макса-молодшого — Гелена (до шлюбу Фалленштайн) — мала зокрема французьке гугенотське коріння. Протягом усього життя Гелена Вебер висловлювала відданість своїм моральним принципамPeriodical, Sociology Volume 250, September 1999, 'Max Weber'. Характер занять Вебера-старшого визначив політичну й академічну природу сімейних дискусій, його салон збирав багато видатних науковців та громадських діячів. Старший син Вебера разом зі своїм братом Альфредом також обрали фах соціолога й економіста, інтелектуальна атмосфера в домі сприяла їхньому розвитку. На Різдво 1876 року тринадцятирічний Макс-молодший подарував батькам два історичних есе, «Про напрям німецької історії, з особливою увагою до постаті Імператора й Папи Римського» та «Про римський імперський період, Костянтина до переселення народів»Sica, Alan (2004). «Max Weber and the New Century». London: Transaction Publishers, p. 24. ISBN 0-7658-0190-6.. Заняття з вчителями не справляли на хлопчика особливого враження, до них він ставився байдуже. Та поки викладачі висловлювали обурення його непоштивою поведінкою, Вебер-молодший потай прочитав усі сорок томів повного зібрання творів Гете. До вступу в університет Максиміліан ознайомився з великою кількістю інших творів класиків. Ще до вступу в гімназію 1876 року Макс Вебер захоплювався історичними творами Геродота, Лівія, Тацита, Леопольда фон Ранке, Генріха фон Зібеля, Йоганна Густава Дройзена, Генріха фон Трейчке. З часом відносини між подружжям стали напруженими: батько був схильний до «земних насолод», а мати, як і раніше непохитно дотримувалася догм кальвінізму й «прагнула вести аскетичне життя»Lutz Kaelber Max Weber's Personal Life, 1886—1893 .

Освіта 1882 року Вебер вступив на юридичний факультет Гайдельберзького університету. Після річної служби у війську Вебер перевівся у Берлінський університет. Перші кілька років навчання майбутній науковець зі світовим ім'ям провів «вживаючи пиво й займаючись фехтуванням». Під час родинних сварок він дедалі частіше ставав на бік матері, поступово відсторонюючись від батька. Одночасно з навчанням в університеті Вебер працював помічником адвоката, оскільки 1886 року склав іспит, який дозволяв йому займатися адвокатською діяльністю. У другій половині 1880-х років він продовжив вивчати право та історію. 1889 року Вебер здобув ступінь доктора юридичних наук, захистивши історико-правову дисертацію про солідарну відповідальність та роздільні капітали в торгових компаніях італійських міст. Ця праця згодом стала частиною великої розвідки «Про історію середньовічних торгових компаній, з використанням південно-європейських джерел», що була опублікована того ж рокуWeber, Max. «Political Writings». Cambridge University Press, 1994, p. ix.. Два роки потому Вебер пройшов процедуру габілітації, темою його нової дисертації стала сільськогосподарська історія Риму та її вплив на публічне та приватне право. Співавтором доктора Вебера тоді виступив Август МейценLutz Kaelber, Max Weber's Dissertation . Ставши правником Вебер почав викладати в Берлінському університеті й давати консультації урядовим органам.

Ранній період наукової діяльності У період між захистом дисертації й габілітацією Вебер займався вивченням сучасної соціальної політики. 1888 році він приєднався до Союзу соціальної політики () — нещодавно створеної професійної асоціації німецьких економістів історичної школи. Представники союзу дотримувалися думки про те, що економічна наука є насамперед інструментом для вирішення соціальних проблем відповідної епохи. Тоді ж Вебер дебютував у політиці, приєднавшись до лівоцентристської організації «». 1890 року за ініціативи Спілки соціальної політики стартувала програма з вивчення так званого «польського питання», Остфлюхта: польські фермери зі східної частини країни масово мігрували в міста німецького заходу, які динамічно розвивалися. Вебер очолив групу дослідників і став автором значної частини підсумкової доповіді Союзу з даної теми. Доповідь привернула увагу багатьох експертів і стала приводом для широких дискусій, а Вебер уперше заявив про себе як про дослідника в галузі соціології. У 1893—1899 роках Вебер входив до складу праворадикальної політичної організації «Пангерманський союз» (), члени якої протестували проти подальшої міграції поляків. Проте ступінь підтримки Вебером ідей онімечуванням слов'янського етносу та інших націоналістичних проєктів нині є предметом дискусій. Так у низці робіт, зокрема в суперечливій лекції «Національна держава й економічна політика» (1895) соціолог виступає проти імміграції поляків і звинувачує у ситуації, що склалася клас юнкерів, інтересам яких цілком відповідала масова міграція слов'янWeber, Max. «Political Writings». University of Cambridge Press, 1994. стор. 1-28..

Після захисту докторської дисертації 1889 року він обіймав професорські посади у Фрайбурзькому, Гайдельберзькому університетах, читав лекції в інших навчальних закладах Німеччини. Окрім лекцій Вебер встигав писати неймовірно велику кількість наукових праць щодо різноманітних сфер і напрямів наукових досліджень. У них Вебер сформував свою власну концепцію бачення принципів соціального існування й функціонування людства як системи.

1893 року Вебер одружився з далекою родичкою Маріанною Шнітгер. Дружина соціолога сама займалася наукою, а згодом вона взяла активну участь в боротьбі за права жінокMarianne Weber . Last accessed on 18 September 2006. Based on Lengermann, P., & Niebrugge-Brantley, J.(1998). The Women Founders: Sociology and Social Theory 1830—1930. New York: McGraw-Hill.. Після смерті Вебера Маріанна збирала і публікувала праці чоловіка, а її біографічна книга пролила світло на багато сторін життя науковця. Шлюб Веберів був бездітним, навіть висловлюються припущення, що не мала місце консумація. Одруження з Маріанною Шнітгер дозволило Веберу знайти довгоочікувану фінансову незалежність, тож він нарешті зміг покинути будинок сім'ї. 1894 року Вебер з дружиною переїхали до Фрайбурга, де він став університетським викладачем з економіки. Через два роки Вебер зайняв аналогічну посаду в Гайдельберзькому університеті. Там він став центральною постаттю спільноти інтелектуалів, «кола Вебера», до якого входили також Маріанна Вебер, Георг Еллінек, Ернст Трельч, Вернер Зомбарт, Марк Блок, Роберт Міхельс і Дьєрдь Лукач. Продовжуючи діяльність у Союзі соціальної політики і Евангелічному конгресі, Вебер зосередився на вивчення економіки та історії права.

1897 року, через два місяці після важкої сварки з сином помер Вебер-старший. Ця обставина поклала початок депресії (яка з часом посилилася), нервозності й безсонню сина, що негативно позначилося на його здатності викладати. Стан здоров'я змусив Вебера скоротити робочий час і навіть перервати навчальний курс восени 1899 року. Після декількох місяців в санаторії Вебери наприкінці 1900 року вирушили до Італії і повернулися в Гайдельберг лише навесні 1902 року. Проте вже наступного року професор знову відмовився від викладання і не працював зі студентами аж до 1919 року. Хронологія важкого періоду життя й прогресуючих відхилень психіки була детально описана самим Вебером, проте ці записи були знищені Маріанною. Як гадають, причиною цього вчинку став страх розголосу психічних розладів Вебера, що дозволило б нацистам розкритикувати його праці.

Пізній період наукової діяльності Якщо на початку 1890-х років Вебер був дуже продуктивний, то у 1898—1902 роках він не опублікував жодної праці. Звільнившись 1903 року від обов'язків професора, Вебер вступив на посаду помічника редактора в науковому журналі «Archiv für Sozialwissenschaft und Sozialpolitik» («Архів соціальних наук і суспільної політики»), де працював з колегами Едгаром Яффі та Вернером ЗомбартомGuenther Roth: «History and sociology in the work of Max Weber», in: British Journal of Sociology, 27(3), 1979. Наукові інтереси Вебера в цей час були пов'язані з фундаментальними питаннями соціології та інших суспільних наук — його пізні праці становлять винятковий інтерес для сучасних дослідників. 1904 року «Архів» опублікував деякі основоположні праці Вебера, зокрема його найвідоміше дослідження — «Протестантська етика і дух капіталізму». Саме тоді було закладено фундамент його подальших розвідок, присвячених впливу культурних і релігійних чинників на формування економічних інститутів і системIannaccone, Laurence (1998). «Introduction to the Economics of Religion» . «Journal of Economic Literature» 36, 1465—1496.. «Етика» стала єдиним дослідженням Вебера того періоду, яке було видано у форматі книги ще за життя соціолога. Інші праці, написані в перші п'ятнадцять років XX століття й пов'язані з дослідженнями в галузі соціології релігії, соціології права і економічної соціології, були опубліковані після смерті автора.

Політична діяльність