Начко Гінівілович, також знаний як , , в хрещенні Петро (ст.-укр. Нац Кгинивилович, , ; після 1455) — литовський боярин. Обіймав уряди старости берестейського (1433 — 1446), намісника вітебського (1452), каштеляна троцького (1452–55), старости дорогицького та угровськогоUrzędnicy Wielkiego Księstwa Litewskiego. Spisy, t. 8: Ziemia brzeska i województwo brzeskie XIV—XVIII wiek, pod red. A. Rachuby, Warszawa 2020, s. 181.
Син Гінівіла (), старости троцького, свідка Салінського договору (1398) й учасника битви «на Недокудовѣ» (1393), в котрій послані Вітовтом війська на чолі з батьком та Василем Борейковичем розбили кн. Корибута Ольгердовича, змусивши людей того пуститись навтьоки.
Сам Начко уперше подибується серед підписантів Городельської унії (1413), за якою одержав польський герб Долива. Прикметно, що цим же гербом користавсь , який одного разу — в 1434 у Городні — привісив його за Начка.
Гінівілович був впливовим представником литовської знаті часів Сигізмунда Кейстутовича, значиться свідком прелімінарного акту про перемир'я, укладеного в Луцьку (8 вересня 1431), а також Троцької унії (1433). Після вбивства сюзерена 1440 року боярин підтримав угруповання Михайла Сигізмундовича та, як зазначає польський хроніст Ян Длугош, не впустив Казимира Ягеллончика, іншого претендента на великокняжий трон, до Берестя. Імовірно, це було вчинено без відома «Михайлушки», який незадовго перед тим, усвідомлюючи всю чреватість протиборства з королевичем, присягнув тому на вірність. Начку, попри це, вдалося зберегти своє високе становище: під 1446 і 1453 роком він числиться в посольствах до Польщі у справах Поділля.
Дружина — Ганна Богдана Корейвівна () — мабуть, була донькою Альберта Корейви. З нею він прижив синів Андрія, Михайла, Якуба, Яна й Миколая. У Жослах () фундував католицький храм Різдва й Непорочного Зачаття Діви Марії, св. Іоана Хрестителя й св. Барбари, межи 1453 і 1467 його освятив віленський єпископ Матей. Мав дім у Вільні. Від великих князів сподобився численних маєтностей на Підляшші, які після вигасання чоловічої лінії роду вернулись до монархів. 1450 року дістав поблизу Вовковиська наступні «землі пусті»: В'яжевщина (колишній її власник В'яжіс «виноват был ему трема копами и ныне змерл, а наследка нет»), Доркужова, Руситкова й Твернева.
Учасник загальнолитовського сейму, що відбувся у Вільні 23 квітня 1452. Востаннє Начко Гінівілович зринає в переліку підписантів листа до магістра Тевтонського ордену від 28 травня 1455.
Користувався печаткою з надписом «НАШКА КГЕВИЛОВ[И]ЧА П[Е]Ч[А]ТЬ»Лихачёв Н. П. Материалы для истории византийской и русской сфрагистики // Труды музея палеографии. Ч. 2. — Л, 1930. — С. 239..
Примітки