Сер Едмунд Генрі Хінман Алленбі, перший віконт Алленбі (; 23 квітня 1861, Брекенгерст, Ноттінгемшир — 14 травня 1936, Лондон) — британський воєначальник, фельдмаршал Британської армії (1919). Учасник Другої англо-бурської та Першої світової війн. У роки Великої війни командував корпусом та армією на Західному фронті, а також усіма союзними Єгипетськими експедиційними силами у Синайсько-Палестинській кампанії на Близькому Сході. Британцям під командуванням Алленбі з жовтня по грудень 1917 року вдалося захопити Беер-Шеву, Яффо та Єрусалим. Його війська окупували Йорданську долину влітку 1918 року, потім захопили Північну Палестину та розгромили 8-му армію османської групи армій «Їлдирім» у битві при Мегіддо, змусивши 4-ту і 7-му армії відступити до Дамаска. Згодом у результаті переслідування війська Алленбі захопили Дамаск і прорвалися в північну Сирію. У післявоєнний час з 1919 до 1925 року був верховним комісаром Єгипту та Судану.

Біографія

Ранні роки Алленбі народився 23 квітня 1861 року в сім'ї Хінмана Алленбі та Кетрін Енн Алленбі (уроджена Кейн). Освіту здобув у коледжі Хайлібері. 1880 році він склав іспит до Королівського військового коледжу в Сандгерсті і 10 травня 1882 року був призначений лейтенантом до . Пізніше того ж року він прибув для проходження подальшої військової служби до свого полку в Південній Африці. Брав участь в 1884—1885 рр. 10 січня 1888 року йому присвоєне звання капітана«No. 25786». The London Gazette. 14 February 1888. p. 966..

У 1890 році Алленбі повернувся до Великої Британії, де здійснив невдалу спробу поступити до Штабного коледжу в Камберлі. Наступного року він знову склав іспит і успішно здав. Капітан Дуглас Гейґ з одночасно поступив на навчання до Штабного коледжу, і це поклало початок суперництву між ними, яке тривало до Першої світової війни. Алленбі користувався більшою популярністю серед колег-офіцерів, навіть ставши майстром драгхаундів, а не Гейґа, який був кращим вершником. Їхній сучасник Джеймс Едмондс пізніше стверджував, що колеги офіцера по Штабному коледжу вважали Алленбі нудним і дурним, але були вражені промовою, яку він виголосив на обіді фермерів, яку насправді написав для нього Едмондс та інші.

19 травня 1897 року Едмунд Алленбі отримав звання майора і був відправлений до 3-ї кавалерійської бригади, яка тоді служила в Ірландії, посівши посаду бригадного майора у березні 1898 року.

Друга англо-бурська війна Після початку Другої англо-бурської війни в жовтні 1899 року Алленбі повернувся до свого полку, а Інніскіллінги вирушили у Квінстаун і пізніше того ж року висадилися в Кейптауні, Південна Африка. Офіцер брав участь у боях у Колесбергу 11 січня 1900 року, Кліп-Дріфті 15 лютого 1900 року та Дронфілд-Рідж 16 лютого 1900 року. За свої бойові заслуги 31 березня 1900 року був згаданий з відзнакою у депешах головнокомандувача лорда Робертса.

Алленбі, на той час майор, був призначений командувати ескадроном уланів Нового Південного Уельсу, які розташувалися біля австралійського кавалерійського підрозділу біля Блумфонтейна. Від безперервного дощу страждали як чоловіки, так і коні, а чоловіків, хворих на черевний тиф, забирали щодня. Незабаром Алленбі зарекомендував себе як суворий і вимогливий начальник, за словами А. Б. Патерсона, навіть увів комендантську годину в офіцерській їдальні.

10 травня 1900 року Алленбі брав участь у боях біля річки Занд, 3 червня 1900 року бився біля перевалу Калхеуваль, 12 вересня 1900 року біля Барбертона та 16 жовтня 1900 року біля Тевредена, коли бурський генерал Ян Смутс зазнав поразки. 1 січня 1901 року він отримав звання місцевого підполковника, а 29 квітня 1901 року — місцевого полковника. У депеші від 23 червня 1902 року головнокомандувач лорд Кітченер описав його як «популярного та здібного кавалерійського воєначальника бригадного рівня». 26 червня 1902 року за свої заслуги під час війни Едмунд Алленбі став кавалером ордена Лазні і він отримав нагороду особисто отримав з рук короля Едуарда VII в Букінгемському палаці 24 жовтня 1902 року.

У 1902 році Алленбі повернувся до Британії і став командиром 5-го королівського ірландського полку лансерів у Колчестері. 2 серпня 1902 року йому присвоєне звання підполковника. 19 жовтня 1905 року він став полковником з тимчасовим присвоєнням звання бригадного генерала. У 1906 році очолив 4-ту кавалерійську бригаду. 10 вересня 1909 року Алленбі підвищений до звання майор-генерала і наступного року через свій великий досвід командування кавалерійськими формування британської армії призначений генерал-інспектором кавалерії. Офіцери прозвали його «Бик» через зростаючу схильність до раптових вибухів несамовитої люті, спрямованої на його підлеглих, у поєднанні з його потужним фізичним станом. Алленбі мав зріст 188 см з бочкоподібною груддю, і його дуже поганий характер зробив «Бика» фігурою, яка викликала значний жах серед тих, кому довелося працювати під його керівництвом.

Перша світова війна

Західний фронт З моменту вступу Великої Британії у серпні 1914 року у Першу світову війну Алленбі спочатку служив на Західному фронті. Британський експедиційний корпус, що складався з чотирьох піхотних дивізій і однієї кавалерійської дивізії під командуванням генерала Алленбі, був відправлений до Франції. Кавалерійська дивізія вперше вступила у бій у напівхаотичних умовах, прикриваючи відступ основних сил після битви при Монсі, протистоявши вторгненню німецької армії до Франції. Один із підлеглих Алленбі в той час стверджував: «Він не може чітко, з усією зрозумілістю пояснити, які його подальші плани». Коли офіцер штабу запитав, чому кавалерійська бригада Губерта Гофа знаходиться за милі від того місця, де вона мала бути, він отримав відповідь: «Він сказав мені, що віддаляється від „Бика“ якомога далі. Це була найскандальніша справа, і він у той час майже відкрите повстання проти Алленбі». В подальшому, під час першої битви за Іпр, дивізія відзначилася під керівництвом Алленбі в наступних боях, маючи мінімальні ресурси у своєму розпорядженні.

10 жовтня 1914 року Алленбі отримав тимчасове звання лейтенант-генерала. Оскільки Британський експедиційний корпус розрісся до двох армій, Алленбі став командиром Кавалерійського корпусу. 6 травня 1915 року Алленбі добровільно залишив свій кавалерійський корпус, перейнявши на себе командування V корпусом, який на той момент брав участь у запеклих боях у Другій битві при Іпрі. V корпус здобув перемогу у відбитті німецького наступу, але зазнав суттєвих втрат під час боїв через наполегливу тактику Алленбі проведення постійних контратак на німецькі атакуючі сили.

У вересні 1915 року V корпус проводив відволікаючі дії, намагаючись своїми атаками відволікти частку німецьких сил від головного напряму, сприяючи в такий спосіб одночасному наступу британців на Лоос. Війська Алленбі провели незначну атаку в секторі Хуг на Іпрському виступі, що знову спричинило значні втрати його підрозділам, які брали участь у битви. У жовтні 1915 року Алленбі став командувачем 3-ї британської армії. 1 січня 1916 року йому було присвоєне звання лейтенант-генерал. У середині літа 1916 року він був командувачем армії для підтримки початкової фази наступальної битви на Соммі, відповідаючи за невдалий штурм його військами облаштованого у фортифікаційному відношенні укріпленому пункту на виступі Гоммекур, де підпорядковані йому війська зазнали значної невдачі з серйозними втратами. До цього часу в 1916 році Арчибальд Вейвелл, який був одним із штабних офіцерів і прихильників Алленбі, писав, що характер Алленбі, здавалося б, "підтверджує легенду про те, що «Бик» був просто недоброзичливою, впертою гарячою головою, «тупим і впертим генералом». Алленбі сумнівався в керівних спроможностях командувача БЕК, генерала сера Дугласа Гейґа, але категорично забороняв будь-якому зі своїх офіцерів висловлювати щось критично про ГейґаUrban, 2005 p. 220. Однак, незважаючи на лють і одержиму вимогливість Алленбі у дотриманні вимог керівництва щодо правил ведення бойових дій, які часто здавалися дріб'язковими й незначущими, штабні офіцери відмітили, що Алленбі являв собою інтелектуально розвинутого генерала, який демонстрував гостру зацікавленість у пошуку нових способів виходу з глухого кута, в контексті реалій позиційної війни на Західному фронтовіUrban, 2005 p. 221. Знаменитий Дж. Ф. К. Фуллер назвав Алленбі «людиною, яку я полюбив і поважаю», людиною, яка завжди запитувала своїх співробітників, чи є у них якісь нові ідеї щодо того, як виграти війну. Алленбі мав ширші інтереси, ніж багато інших британських генералів, читав книги з усіх можливих тем, від ботаніки до поезії, і був відомий своїм критичним та прискіпливим інтелектом.

Офіцер, який обідав з Алленбі в його штабі у французькому замку, згадував:

Його гострі сіро-блакитні очі, під важкими бровами, постійно досліджують ваше обличчя, поки він досліджує ваш розум гострими, майже стакатичними [прямими та недвозначними] питаннями про все, що відбувається під сонцем, несподівано для вас, на що ви очікуєте. Він терпіти не може дурнів і вимагає однозначної стверджувальної або заперечної відповіді на кожне своє запитання. Він має звичку задавати питання на найдивовижніші теми і неприємно вміє ловити кожного, хто дає ухильну відповідь заради ввічливостіUrban, 2005 p. 222

Багато офіцерів Алленбі вважали, що він не здатний на будь-які емоції, окрім люті, але він був люблячим батьком і чоловіком, який дуже турбувався про свою єдину дитину, Майкла, який служив на фронті. Перед тим, як Алленбі щовечора лягав спати, Алленбі входив до кабінету офіцера, який приймав щоденні звіти про потерпілих, і запитував: «Чи є у вас сьогодні новини про мого маленького хлопчика?» і після того, як офіцер відповів «Немає новин, сер», Алленбі лягав спати заспокоєним чоловіком. Його син, лейтенант Королівської кінної артилерії, помер від ран 29 липня 1917 року у віці 19 років у бельгійському Коксейді.

На початку 1917 року Гейґ наказав Алленбі розпочати підготовку до великого наступу навколо міста Аррас. Під час свого планування Алленбі наполягав на втіленні в життя багатьох ідей, які запропонували його штабні офіцери. Алленбі відкинув звичайне тижневе бомбардування німецьких позицій перед штурмом, замість цього спланував 48-годинне бомбардування до початку штурму. Крім того, штаб Алленбі приділив багато уваги ретельному плануванню руху у тилу, щоб запобігти заторам, які б блокували його матеріально-технічне забезпечення, питанню введення другого ешелону за першим ешелоном для використання успіху, нарощуванню тунелів, щоб вивести нові дивізії позаду німецьких оборонних ліній, уникаючи в такий спосіб німецький вогонь, і, нарешті, нова зброя, як-от танки та літаки, мали відігравати помітну роль у наступі. Спочатку наступ у Аррасі розвивався добре: 3-тя армія прорвала німецьку оборону і просунулася на три з половиною милі за один день. Однак, після тижнів важких боїв під час наступу 3-ї армії в битві біля Арраса початковий прорив перетворився на позиційну війну з окопними боями — знову з великими втратами для підрозділів 3-ї армії. Алленбі втратив довіру свого головнокомандувача Гейґа. 3 червня 1917 року йому присвоїли звання повного генерала, але 9 червня 1917 року він був замінений на посаді командувача 3-ї армії і повернувся до Англії.

Османська Палестина