Єго́р Олекса́ндрович Ніке́ль (нар. 1981, Москва, РРФСР, СРСР) — український військовослужбовець, підполковник Збройних сил України, фахівець у галузі безпілотних систем, аеророзвідки та цифровізації військового управління, командир 426-го батальйону, а згодом заступник командира 426-го окремого полку безпілотних систем 30-го корпусу морської піхоти ВМС ЗСУ (2024—2026), командир 446-ї окремої бригади безпілотних систем (з липня 2026). Учасник російсько-української війни з 2014 року, військовослужбовець Збройних сил України з 2015 року. Один із ключових ідеологів широкомасштабного застосування БПЛА в ЗСУ з часів АТО.

Після початку російсько-української війни займався підготовкою добровольців, а 2015 року вступив до Збройних сил України. Служив у 74-му окремому розвідувальному батальйоні, де брав участь у бойових діях на Авдіївському напрямку та займався розвитком фронтової відеорозвідки, радіоелектронної розвідки й систем цифрового управління. Згодом проходив службу у 140-му окремому розвідувальному батальйоні морської піхоти, де 2019 року сформував та очолив роту безпілотних авіаційних комплексів. Підрозділ використовував безпілотні літальні апарати для повітряної розвідки, картографування та коригування вогню.

Після початку повномасштабного російського вторгнення в Україну продовжив службу на бойових напрямках, зокрема брав участь у бойових діях на східному та південному напрямках, звільненні Лимана та боях на Херсонському напрямку. Восени 2024 року на базі підпорядкованого йому підрозділу було сформовано 426-й окремий батальйон безпілотних систем, який згодом реорганізували у 426-й окремий полк безпілотних систем. Під його командуванням підрозділ розвиває застосування безпілотних систем для розвідки, ураження цілей, збору та автоматизованої обробки розвідувальної інформації, а також розробляє власні безпілотні комплекси.

Нагороджений медаллю «Захиснику Вітчизни» (2021), орденами «Богдана Хмельницького» III ступеня (2022), «За мужність» III ступеня (2022) та Данила Галицького (2025), почесними нагрудними знаками Головнокомандувача Збройних Сил України «Срібний хрест» (2025) і «Сталевий хрест» (2025), відзнакою Міністра оборони України — медаллю «Військовий хрест» (2026).

Життєпис

Походження Народився 1981 року в Москві в родині радянського військовослужбовця. Батько навчався в радянській академії Генштабу. Того ж року сім'я переїхала до Баку, де батько проходив службу. Після подій «Чорного січня» 1990 року родина евакуювалася до України. Оселився в місті Первомайському Харківської області, де 1998 року закінчив середню школу. Через відсутність громадянства України, оформлення якого тривало близько семи років, не зміг вступити до Одеської академії сухопутних військ. Згодом після смерті матері доглядав за тяжкохворим батьком.

Після переїзду до Одеси працював у сфері автомобільного бізнесу, пройшовши шлях від продавця автомобілів до генерального директора мережі автосалонів і станцій технічного обслуговування. Згодом перейшов у сферу антикризового консалтингу та експертної діяльності.

У 2005—2014 роках професійно займався страйкболом у вищій лізі Airsoft Real War. Очолював команду, яка моделювала розвідувальний підрозділ морської піхоти США. Під час тренувань відпрацьовував тактичну медицину, рейдову підготовку, парашутне десантування, радіопеленгацію та застосування безпілотних літальних апаратів для повітряної розвідки.

Участь в АТО і ООС З 2014 року брав участь у подіях Революції Гідності в Одесі та Києві. Після подій 2 травня в Одесі, під час яких загинув його близький друг, долучився до волонтерської допомоги першим добровольчим батальйонам та проводив тактичну підготовку їхніх бійців. 2015 року добровільно вступив до Збройних сил України. У навчальному центрі «Яворів» здобув спеціальність механіка-водія бойової машини піхоти, після чого був направлений до розвідувального взводу 74-го окремого розвідувального батальйону. Розпочинав службу як звичайний піхотний розвідник.

У 2015—2017 роках понад півтора року безперервно брав участь у бойових діях у районі Авдіївки, зокрема на Авдіївській промисловій зоні. Саме в цих боях він здобув свій перший досвід використання дронів. Служачи в 74-му батальйоні, де він узяв на себе відповідальність за формування екіпажів БПЛА. Брав участь у розгортанні фронтових систем відеоспостереження та організував систему радіоперехоплення ефіру противника. Разом із військовослужбовцями підрозділу впроваджував використання закритих тактичних чатів для оперативного обміну розвідувальною інформацією та координації дій між підрозділами. Згодом здобув первинне офіцерське звання молодшого лейтенанта. Співпрацював із громадською організацією «Аеророзвідка» та Військовим інститутом телекомунікацій та інформатизації. Брав участь у розробленні першої української доктрини ISTAR, присвяченої організації процесів збору, обробки та поширення розвідувальної інформації. Також займався випробуванням систем бойового управління, зокрема системи «Дельта». Був старшим на міжвідомчих навчаннях Збройних сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України та Державної прикордонної служби України на полігоні «Дівички».

У 2019—2021 роках у складі 140-го окремого розвідувального батальйону морської піхоти ВМС ЗСУ сформував першу роту безпілотних авіаційних комплексів. Підрозділ застосовував безпілотні комплекси «Лелека-100», PD-1, ударні безпілотники R18 та експериментальні FPV-дрони. 2020 року розвідувальний загін під його командуванням протягом шести місяців здійснював розвідку структури оборони противника в зоні відповідальності ОТУ «Донецьк». 2021 року проводив аерофоторозвідку прикордонних районів та Криму із застосуванням літаків «Мара». Також виконував завдання на Кримському перешийку та в районі міста Щастя Луганської області.

Повномасштабна війна З початком повномасштабного російського вторгнення 2022 року Єгор Нікель брав участь у бойових діях на різних напрямках. 21 лютого 2022 року здійснював коригування упереджувального вогню по підготовлених російськими військами понтонних переправах через Сіверський Донець. 24 лютого 2022 року забезпечував розгортання аеророзвідки під час відходу українських сил за річку Айдар. У перші місяці повномасштабної війни підрозділ під його командуванням діяв на напрямку від Енергодара до Великої Новосілки, здійснюючи повітряну розвідку та коригування артилерійського вогню. За наведеними даними, у цей період було знищено 247 одиниць військової техніки противника та захоплено понад 50 трофейних зразків. Внаслідок ураження одного з ангарів було знищено 47 одиниць техніки, що перебували в ньому.

Під час Харківської та Лиманської операцій забезпечував проведення аеророзвідки, зокрема під час звільнення Лимана та бойових дій у Кремінських лісах. У 2023—2024 роках виконував завдання на Херсонському напрямку, зокрема під час бойових дій у районі Кринків. Упровадив тактику польотів безпілотних літальних апаратів Лелека-100 на надмалих висотах для зменшення ризику їх виявлення та ураження засобами протиповітряної оборони противника. Також спеціалізувався на застосуванні розвідувального комплексу Shark. За даними про бойове застосування підрозділу, отримані розвідувальні дані використовувалися для ураження російських систем та техніки у взаємодії з підрозділами HIMARS і Служби безпеки України. Серед знищених цілей називалися важкі вогнеметні системи ТОС-1А, контрбатарейний радар «Ястреб-АВ», зенітні ракетні комплекси «Бук» і «Оса», а також станції радіоелектронної боротьби «Житель». Як згадував Єгор Нікель в подкасті блогера Василя Байдака, українська перевага в безпілотній сфері в період повномасштабної війни в Україні була здобута завдяки швидкій адаптації та постійній комунікації. Він згадує, що перші серйозні військові системи почали з'являтися поступово, а масова «дронізація» стала відповіддю на нагальні потреби фронту.

Восени 2024 року на базі підпорядкованої йому роти розпочав формування 426-го окремого батальйону безпілотних систем у складі 30-го корпусу морської піхоти, який він і очолив. Створення батальйону стало розвитком підрозділу, який діяв із 2019 року, а його розгортанню сприяв накопичений досвід виконання бойових завдань під час російсько-української війни. Основними завданнями батальйону стали повітряна розвідка, контроль повітряного простору, виявлення та ураження цілей противника на значній глибині, а також обмеження його можливостей для вільного маневру та застосування сил.

У підрозділі було сформовано внутрішній центр досліджень і розробок, ремонтну майстерню та команду програмістів. Батальйон також розвивав центри координації польотів і обробки розвідувальної інформації, автоматизовані системи обробки відеопотоків та пріоритизації цілей. Одним із напрямів роботи стала розробка безпілотного літака-носія FPV-дронів. За заявленими характеристиками, система з двома FPV-дронами на підвісі могла збільшувати глибину ураження цілей до 180 км. На озброєнні та оснащенні батальйону перебував широкий спектр безпілотних систем — від малих розвідувальних квадрокоптерів і FPV-дронів до важчих безпілотних комплексів та апаратів оперативно-технічного рівня. Через інтенсивність бойового застосування підрозділ зазнавав постійних втрат техніки й матеріальних засобів, у зв'язку з чим командування наголошувало на важливості волонтерської підтримки. Підготовка особового складу здійснювалася за принципом поступового переходу від простіших до складніших безпілотних систем. У батальйоні служили як кадрові військовослужбовці, так і мобілізовані та добровольці, серед яких були фахівці з інженерії, програмування, медицини та інших цивільних професій. До роботи в екіпажах і службових підрозділах також залучалися військовослужбовиці. Командування підрозділу наголошувало, що основними критеріями для залучення нових військовослужбовців є мотивація та готовність до навчання. До 426-го окремого батальйону безпілотних систем був також прикомандирований військовослужбовець і музикант Андрій Хливнюк, фронтмен гурту «Бумбокс».

Нагороди медаль «Захиснику Вітчизни» (21 травня 2021) — за особисту мужність, самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету і територіальної цілісності України, зразкове виконання військового обов'язку та з нагоди Дня морської піхоти України. орден «Богдана Хмельницького» III ступеня (7 квітня 2022) — за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі. орден «За мужність» III ступеня (2 червня 2022) — за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі. орден Данила Галицького (4 грудня 2025) — за особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов'язкуУказ Президента України від 4 грудня 2025 року № 885/2025 «Про відзначення державними нагородами України». почесний нагрудний знак Головнокомандувача Збройних Сил України «Срібний хрест» (6 лютого 2025). почесний нагрудний знак Головнокомандувача Збройних Сил України «Сталевий хрест» (2 грудня 2025). відзнака Міністра оборони України — медаль «Воєнний хрест» (1 травня 2026).

Погляди

Роль БПЛА у сучасній війні