Шизоафективний розлад (інші назви — рекурентна шизофренія, періодична шизофренія, циркулярна шизофренія, шизоафективний психозРекуррентная шизофрения или шизоаффективные психозыШизоаффективный психоз) — ендогенний психічний розлад, що поєднує в собі ознаки шизофренії та афективного розладу. Характеризується аномальними процесами мислення та дерегульованими емоціями. Діагноз зазвичай ставлять, коли людина має ознаки як шизофренії, так і афективного розладу (розлад настрою) — як біполярний розлад, так і депресія — але не можна поставити діагноз лише шизофренії чи лише депресивного чи маніакального епізоду. Біполярний тип відрізняється симптомами манії, гіпоманії чи змішаного епізоду. Депресивний тип — лише симптомами депресії. Загальні симптоми розладу включають слухові галюцинації, параноїдне маячення і дезорганізоване мовлення та мислення. Початок симптомів зазвичай починається у молодому віці. Нині відомо, що симптоми виявляються у різні періоди життя.

У DSM-5 і МКБ-10 шизоафективний розлад знаходиться в тому ж діагностичному класі, що і шизофренія, але не в тому ж класі, що порушення настрою. Діагноз був введений в 1933 році, і його визначення було трохи змінено в DSM-5, опублікованому в травні 2013 року, оскільки визначення шизоафективного розладу DSM-IV призводить до надмірного помилкового діагнозу. Зміни, внесені у визначення шизоаффективного розладу, були призначені для того, щоб зробити діагностику DSM-5 більш послідовною (або надійною) і суттєво скоротити використання діагнозу. Крім того, діагностика шизоафективного розладу DSM-5 більше не може використовуватись для психозу першого епізоду.

Історія Джордж Х'юз Кірбі у 1913 та Август Хох у 1921 описали пацієнтів зі змішаною афективною та шизофреною симптоматикою, і віднесли їх до маніакально-депресивної групи Крепеліна. Якоб Казанін в 1933 ввів термін «шизоафективний стан», і вважав його підтипом шизофренії (за критеріями Ейгена Блейлера).

В даний час шизоафективні розлади розглядаються як прикордонна група між шизофренією та афективними розладами.

Клініка Розлади практично не супроводжуються змінами особистості (на відміну шизофренії), афективні порушення довше і сильніше виражені, ніж продуктивні симптоми шизофренії. Приступи можуть бутиПсихиатрия. Энциклопедия В. А. Жмуров :

депресивно-параноїдні; маніакально-параноїдні; змішані стани.

Діагностика

МКЛ-10 Діагноз ставиться за такими групами критеріїв:

є ознаки афективних розладів (F30-F32); наявність як мінімум однієї з таких ознак не менше 2 тижнів: слухові галюцинації у вигляді сторонніх голосів, що коментують чи ведуть діалоги; марення контролю та впливу, почуття «зробленості» думок, відчуттів, рухів; відчуття телепатії, тобто прийому чи передачі думок на відстані, їхня відкритість; розірваність мови та неологізми; стійке марення, не характерне для субкультури пацієнта; часта й перехідна поява кататонічних симптомів; симптоми шизофренії та афективних розладів представлені одночасно при одному загостренні; виключено органічні ураження мозку (F0) та вживання психоактивних речовин (F1).

Типи шизоафективного розладу

Маніакальний тип. Діагноз ставиться при шизоаффективному розладі на маніакальному фоні (відповідність критеріям манії F30.1). F25.1 Депресивний тип. Діагноз ставиться при шизоафективному розладі на депресивному фоні (відповідність критеріям помірної або важкої депресії F31.3-4). F25.2 Змішаний тип. Діагноз ставиться при шизоафективному розладі, змішаному з біполярним афективним розладом (відповідність критеріям БАР, поточний епізод змішаного характеру F31.6). F25.8 Інші шизоафективні розлади. F25.9 Шизоафективний розлад неуточнений.

Одна частина дослідників розцінює змішаний тип шизоафективного розладу як атипову форму біполярного афективного розладуKraepelin E., 1899; Bumke O., 1924; Осипов В. П., 1924; Случевский Ф. И., 1958, а інша — як доброякісну форму течії шизофренії («циркулярну шизофренію»)Bleuler E., 1911; Казанин Я., 1933; Кронфельд А., 1940; Снежневский A. B., 1960; Наджаров P. A., 1969.

Епідеміологія Поширеність оцінюється в межах 0,5-0,8 %, переважання по статі не виявляється. Ці дані досить приблизні через теоретично зумовлені відмінності в діагностичних підходах.

Наразі розлад було перевизначено, але оцінки поширеності DSM-IV становили менше 1 відсотка населення в діапазоні від 0,5 до 0,8 відсотка.

Етіологія У питаннях етіології цього розладу думки вчених розділилися. Частина дослідників розглядає їх як взаємодію генетичної обтяженості з шизофренії та афективних розладів з двох сторін. Існують і дослідження, що вказують на генетичну самостійність шизоафективних розладів. Також існує думка про близькість цього виду розладів до епілепсії (фактор періодичності + зміни на ЕЕГ — пароксизмальна активність).

Прогноз Результат шизоаффективного розладу перебуває у проміжному положенні: він менш сприятливий, ніж при біполярному афективному розладі, але сприятливіший, ніж за шизофренії. У змішаного типу течії прогноз подібний до біполярного афективного розладу, а у депресивного типу — з шизофренією.

Більш поганий результат можна спрогнозувати при спадковій обтяженості по шизофренії, низькому рівні адаптації в період до виникнення розладу та безперервному перебігу розладу.

Терапія Для лікування шизоафективного розладу на всіх етапах використовуються антидепресанти, антипсихотичні препарати (як атипові, так і традиційні), анксіолітики та нормотиміки (ламотріджин, препарати літію, вальпроєва кислота, карбамазепін). При депресивному типі використовуються антидепресанти: інгібітори моноаміноксидази, тетрациклічні та трициклічні (наприклад, мапротилін, амітриптилін, іміпрамін), а також електросудомна терапія (за наявності лікової резистентності). При маніакальному типі використовуються нейролептики з вираженою антипсихотичною та седативною активністю. При змішаному типі препарати літію, карбамазепін та ламотриджин. Ламотриджин при шизоафективних розладах ефективний у дозах від 400 мг/день.

При профілактичній терапії застосовуються підтримуючі дози карбамазепіну (до 200 мг) або карбонату літію (літобіду, контемнолу, літінолу) у дозах до 400—500 мг, іноді препарати вальпроєвої кислоти .

Основним засобом лікування є антипсихотичний засіб у поєднанні з ліками від стабілізатора настрою або антидепресантом, або те й інше. Деякі дослідники стурбовані тим, що антидепресанти можуть посилити психоз, манію та тривалий цикл епізодів настрою у розладі. Коли є ризик для себе або інших людей, зазвичай на ранній стадії лікування може знадобитися госпіталізація. Психіатрична реабілітація, психотерапія та професійна реабілітація дуже важливі для відновлення вищої психосоціальної функції. Як група, люди з шизоафективним розладом, діагностовані з використанням критеріїв DSM-IV і МКБ-10, мають кращий результат, ніж люди з шизофренією, але мають змінні індивідуальні психосоціальні функціональні наслідки порівняно з людьми з розладами настрою, від найгірших до однакових. Результати для людей із діагностованим шизоафективним розладом DSM-5 залежать від даних проспективних когортних досліджень, які ще не завершені.

Див. також

Шизофренія Шизотипічний розлад Афективні розлади Біполярний афективний розлад Великий депресивний розлад

Примітки

Література