«Преображення Господнє» — остання картина італійського майстра Високого Відродження Рафаеля. Кардинал Джуліо Медічі, який пізніше став Папою Климентом VII (на посаді з 1523 по 1534 роки), замовив роботу, задуману як вівтарний образ для Нарбоннського собору. Рафаель працював над ним у роки, що передували його смерті. Картина є прикладом розвитку Рафаеля як художника та кульмінації його кар'єри. Незвично для зображення Преображення Ісуса в християнському мистецтві, сюжет поєднується з наступним епізодом з Євангелія (зцілення одержимого хлопчика) у нижній частині картини. Нині робота зберігається в Музеї Ватикану.

З кінця XVI століття до початку XX століття різні критики вважали картину найвідомішим олійним живописом у світі.

Історія створення

До грудня 1517 року, останньої дати відбору, кардинал Джуліо Медічі, двоюрідний брат Папи Лева X (1513—1521), став віце-канцлером і головним радником Папи Римського. Він був легатом у Болоньї, єпископом Альбі, Асколи, Вустера, Егера та інших. З лютого 1515 року до його підпорядкування входило також архієпископство Нарбонна. Джуліо Медічі замовив дві картини для Нарбоннського собору: «Преображення Христа» у Рафаеля та «Воскресіння Лазаря» у Себастьяно дель Пьомбо. Оскільки Мікеланджело також надав малюнки для останньої роботи, замовлення Медічі фактично відновило суперництво, розпочате десятиліття тому між Мікеланджело та Рафаелем, у Станцях Ватикану та Сікстинській капелі.

З 11 по 12 грудня 1516 року Мікеланджело перебував у Римі для обговорити з Папою Левом X і кардиналом Медічі фасаду базиліки Сан-Лоренцо у Флоренції. Під час цієї зустрічі він дізнався про бажання кліриків замовити «Воскресіння Лазаря», однак погодився тільки на створення чернеток для картини. Саме замовлення дісталася другу Мікеланджело — Себастьяно дель Пьомбо.

Ранній макет «Преображення», виконаний в майстерні Рафаеля, його учнем Джуліо Романо, зображав малюнок у масштабі 1:10. На ньому Христос зображений на горі Фавор. Мойсей та Ілля пливуть до нього по небу, апостоли Іоан і Яків стоять на колінах праворуч, а Петро — ліворуч. Верхня частина моделі зображує Бога-Отця і юрбу ангелів. Друга модель, виконана Джанфранческо Пенні, зображала композицію з двома сценами, що разом створювали розвиток сюжету. Ця модель зараз зберігається в Луврі.

«Воскресіння Лазаря» неофіційно створено до жовтня 1518 року. До цього часу Рафаель ледве розпочав свій вівтар. Коли роботу Себастьяно дель Піомбо офіційно проінспектував Лев X у Ватикані, у неділю 11 грудня 1519 року (у третю неділю Адвенту), «Преображення Господнє» було ще незавершене.

Рафаель був знайомий з остаточною формою «Воскресіння Лазаря» ще восени 1518 року, і є значні докази того, що він гарячково працював, щоб не відстати у «змаганні», додавши другу тему та дев'ятнадцять фігур. Збережена модель проєкту, яка зараз перебуває в Луврі (майстерна копія втраченого малюнка помічника Рафаеля — Джанфранческо Пенні), показує драматичність змін в задуманій роботі.

Дослідження фінального Преображення виявило понад шістнадцять незавершених областей і пентиментів (переробок). Теорія стверджує, що твори блаженного Амадео Менеса да Сілви були ключем до зроблених Рафаелем змін. Амадео був впливовим монахом, цілителем і провидцем, а також сповідником Папи Римського. У 1502 році, після його смерті, багато його творів і проповідей були укладені в «Новий апокаліпсис». Цей трактат був добре відомий Папі Леву X. Гійом Брісонне, попередник кардинала Джуліо Медічі на посаді єпископа Нарбонни, і двоє його синів також користувалися цим трактом як духовним керівництвом. Кардинал Джуліо знав «Апокаліпсис Нова» і міг вплинути на остаточну композицію картини. У трактаті Амадео послідовно описуються епізоди Преображення і зцілення одержимого хлопчика. Преображення є прообразом Страшного суду та остаточної поразки Диявола. Інша інтерпретація полягає в тому, що хлопчика-епілептика вилікували, таким чином пов'язуючи божественність Христа з його цілющою силою.

Коли Рафаель помер 6 квітня 1520 року, «Преображення» кілька днів пролежало на його катафалку в будинку художника в Борго. Через тиждень після його смерті обидві картини («Преображення» та «Воскресіння Лазаря») були разом виставлені у Ватикані.

Хоча є деякі припущення, що учень Рафаеля Джуліо Романо та його помічник Джанфранческо Пенні намалювали деякі фонові фігури в нижній правій частині картини, немає доказів того, що хтось, окрім Рафаеля, закінчував картину. Чистка картини з 1972 по 1976 рік показала, що асистенти закінчили лише деякі фігури внизу зліва, а решту картини написав сам Рафаель.

Після того, як кардинал Джуліо Медічі отримав картину, він замість того, аби відправити її до храму, для якого вона була замовлена, зберіг її у себе. У 1523 році він встановив її на головний вівтар у церкві блаженного Амадео в Сан П'єтро ін Монторіо (Рим), у рамі роботи Джованні Баріле (якої більше не існує). Джуліо наказав Пенні взяти копію «Преображення Господнього» з собою в Неаполь. Остаточний варіант картини, з незначними відмінностями від оригіналу, зберігається в музеї Прадо в Мадриді. Мозаїчна копія картини була завершена Стефано Поцці в базиліці Святого Петра у Ватикані в 1774 році.

17 червня 1794 року Комітет народної освіти Наполеона запропонував експертному комітету супроводжувати армії, для того аби вивозити важливі твори мистецтва і науки до Парижа. Лувр, який був відкритий для публіки у 1793 році, був основним місцем для збереження мистецтва. У 1797 році, під час італійської кампанії Наполеона Бонапарта, картина була доставлена до Парижа французькими військами і встановлена у Луврі. 19 лютого 1799 року Наполеон уклав Толентінський договір з Папою Пієм VI, за яким оформлено конфіскацію 100 художніх скарбів Ватикану.

Серед найбільш бажаних скарбів, за якими полювали агенти Наполеона, були роботи Рафаеля. Жан-Батист Вікар, член мистецької комісії Наполеона, був колекціонером малюнків Рафаеля. Барон Антуан-Жан Гро, інший член комісії, перебував під впливом творчості майстра. Для таких художників, як Жак-Луї Давід і його учнів Жироде та Енгра, Рафаель представляв втілення французьких художніх ідеалів. Отже, комітет Наполеона захопив усі доступні роботи Рафаеля. Для Наполеона Рафаель був просто найбільшим з італійських художників, а «Преображення Господнє» — його найбільшим твором. Картина разом з «Аполлоном Бельведерським», «Лаокооном», «Капітолійським Брутом» та багатьма іншими була урочисто ввезена до Парижа 27 липня 1798 року, у четверту річницю падіння Робесп'єра.

У листопаді 1798 року «Преображення Господнє» виставили у «Великому салоні» Лувра. Станом на 4 липня 1801 року картина стала центральним елементом великої виставки Рафаеля в цій галереї. На ній було понад 20 картин художника. У 1810 році відомий малюнок Бенджаміна Зікса зафіксував весільну процесію Наполеона і Марії Луїзи через Велику галерею, де на задньому плані зображено «Преображення Господнє».

Присутність картини в Луврі дала англійським художникам, таким як Джозефу Фарінгтону (1 і 6 вересня 1802 року) і Джозефу Меллорду Вільяму Тернеру (у вересні 1802 року) можливість вивчити його. Першу зі своїх лекцій, як професор перспективи в Королівській академії, Тернер присвятив цій картині. Фарінгтон повідомляє, що картину відвідували й інші живописці: швейцарський художник Генрі Фюзелі, для якого вона була другою за значущістю в Луврі після картини Тиціана «Смерть святого Петра Мученика» (1530), та англійський художник Джон Хопнер. Англо-американський художник Бенджамін Вест сказав про «Преображення»: «думка віків підтвердила, що вона все ще займає перше місце».

Після падіння Наполеона Бонапарта у 1815 році посланцям Папи Пія VII, Антоніо Канова та Маріно Маріні вдалося повернути «Преображення Господнє» (разом із 66 іншими картинами) як частину Паризького договору. За домовленістю з Віденським конгресом роботи мали бути виставлені для публіки. Оригінальна галерея була облаштована в Апартаментах Борджіа в Апостольському палаці. Після кількох переїздів у Ватикані картина зараз перебуває у Ватиканській Пінакотеці.

Відгуки

Відгуки на картину добре задокументовані. Між 1525 і 1935 роками можна визначити щонайменше 229 письмових джерел, які описують, аналізують, вихваляють або критикують «Преображення Господнє».

Перші описи картини після смерті Рафаеля в 1520 році вже називали «Преображення Господнє» шедевром, але цей статус зберігався до кінця 16 століття. Іспанський гуманіст Пабло де Сеспедес у своїх записах про подорож до Риму вперше назвав її найвідомішою олійною картиною у світі.Dohe, Leitbild Raffael, p. 49. Картина зберігала цей авторитет більше 300 років. Це визнавали і повторювали багато авторів, наприклад, мистецтвознавець Франсуа Рагене, який аналізував композицію Рафаеля у 1701 році. На його думку, її контурний малюнок, ефект світла, кольори та розташування фігур зробили «Преображення Господнє» найдосконалішою картиною у світі.

Джонатан Річардсон-старший і молодший наважилися на критику високого статусу «Преображення», піддавши сумніву те, чи дійсно ця картина може бути найвідомішою картиною у світі. Вони критикували композицію, за те, що вона поділена на верхню і нижню половини, які не відповідають одна одній. Крім того, нижня половина привертає занадто багато уваги у порівнянні з верхньою, тоді як повну увагу глядача слід було б приділити лише постаті Христа. Ця критика не зменшила слави картини, але викликала зустрічну критику з боку інших знавців і вчених. У німецькомовному світі переважала оцінка Йоганна Вольфганга фон Гете. Верхню і нижню половини він трактував як доповнюючи частини. Цю оцінку цитували багато авторів і вчених XIX століття. Таким чином, авторитет Гете допоміг зберегти славу «Преображення».Dohe, Leitbild Raffael, p. 65.

Протягом короткого періоду часу, що картина провела в Парижі, вона стала дуже привабливою для відвідувачів, так само, як і після повернення її до Риму та розміщення в музеях Ватикану. Марк Твен був одним із багатьох відвідувачів картини, про що він написав у 1869 році: «Преображення Господнє я пам'ятатиму частково тому, що його помістили майже окремо від інших. Частково тому, що всі визнають, що це найперша картина олією у світі, а частково тому що вона є надзвичайно красивою».

На початку XX століття слава картини стрімко згасла, і скоро «Преображення Господнє» втратило звання найвідомішої картини у світі. Нове покоління художників більше не сприймало Рафаеля як мистецький авторитет. Копії та репродукції більше не користувалися великим попитом. Хоча складність композиції була аргументом для тих, хто хвалив картину до кінця XIX століття, тепер глядачі не сприймали її так, як раніше. Здавалося, що картина була надто тісною, фігури — занадто драматичними, а весь декор — занадто штучним. І навпаки, інші картини, так як «Мона Лізу» Леонардо да Вінчі, було набагато легше впізнати, і вони не постраждали від падіння статусу творчості Рафаеля, як художнього еталону.Dohe, Leitbild Raffael, pp. 220—224. Таким чином, «Преображення Господнє» є хорошим прикладом мінливості слави твору мистецтва, яка може не згасати століттями і занепасти за короткий період.

Репродукції

Слава картини також заснована на її відтвореннях. Хоча оригіналом можна було помилуватися лише в одному місці — у Римі та протягом короткого періоду в Парижі, велика кількість репродукцій забезпечила присутність композиції майже в кожній важливій мистецькій колекції Європи. Таким чином, картину могли вивчати й оглядати багато колекціонерів, знавців, художників та істориків мистецтва.