Фемінізм у США — сукупність рухів та ідеологій, спрямованих на визначення, встановлення та захист рівних політичних, економічних, культурних та соціальних прав жінок у США. Фемінізм у Сполучених Штатах часто поділяється хронологічно на фемінізм першої, другої, третьої та четвертої хвилі. Фемінізм справив величезний вплив на американську політику.
У 2017 році за даними Всесвітнього економічного форуму за індексом гендерного розриву, США посідали 49 місце за рівнем гендерної рівності.
Фемінізм першої хвилі
Перша хвиля фемінізму в США почалася з Конференції в Сенека-Фоллс, першої конвенції з прав жінок, яка відбулася в Весліанській каплиці в Сенека-Фоллз, штат Нью-Йорк, 19 і 20 липня 1848 року. Конференція була натхненна тим, що у 1840 році, коли Елізабет Кеді Стентон зустріла Лукрецію Мотт на Всесвітній конвенції проти рабства в Лондоні, конференція відмовилася розмістити Мотт та інших делегаток з Америки через їх стать. Стентон, наречена агента з боротьби з рабством, і Мотт, квакерська проповідниця і ветеранка реформ, говорили тоді про скликання конвенції для вирішення проблеми становища жінок. Приблизно триста людей відвідали з’їзд, у тому числі відомі Лукреція Мотт і Фредерік Дуглас. На завершення 68 жінок і 32 чоловіки підписали Декларацію переконань, написану Елізабет Кеді Стентон і родиною МакКлінток.
Стиль і формат Декларації переконань наслідували Декларацію незалежності: «Ми вважаємо самоочевидними істини, що всі чоловіки і жінки створені рівними і наділені їх творцем певними невід’ємними правами». Далі в Декларації йдеться: «Історія людства — це історія неодноразових травм і узурпацій з боку чоловіка щодо жінки». В Декларації були зазначені скарги жінок щодо законів, які забороняють одруженим жінкам володіти заробітною платою, грошима та майном (все це вони повинні були передати своїм чоловікам; закони, які вимагають цього, фактично в усій Америці, називалися прикриттям), відсутність у жінок доступу до освіти та професійної кар’єри, а також низький статус, який надається жінкам у більшості церков. Крім того, Декларація проголошувала, що жінки повинні мати право голосу.
Деякі з учасниць організували Рочестерську конвенцію про права жінок через два тижні, 2 серпня, у Рочестері, штат Нью-Йорк. Її наслідували інші державні та місцеві конгреси в Огайо, Пенсильванії та Нью-Йорку. Першу Національну конвенцію прав жінок було проведено у Вустері, штат Массачусетс, у 1850 році. З 1850 року до початку Громадянської війни з’їзди про права жінок проводилися регулярно.
Американський суфражизм розпочався з Конференції в Сенека-Фоллс 1848 року; багато активісток стали політично свідомими аболіціоністками. Рух реорганізувався після Громадянської війни, отримавши досвідчених активісток(-ів), багато з яких працювали на заборону в Жіночному Християнському Союзі тверезості. До кінця 19 століття лише кілька західних штатів надали жінкам повне право голосу,Rebecca J. Mead, How the Vote Was Won: Woman Suffrage in the Western United States, 1868–1914 (2006) хоча жінки здобули значні юридичні перемоги, здобувши права в таких сферах, як власність та опіка над дітьми.Glenda Riley, Inventing the American Woman: An Inclusive History (2001)
У 1866 році Елізабет Кеді Стентон і Сьюзен Б. Ентоні створили Американську асоціацію рівних прав для білих і чорних жінок і чоловіків, присвячену меті виборчого права для всіх. У 1868 році була прийнята Чотирнадцята поправка до Конституції США, перша з поправок, що коли-небудь визначала голосуюче населення як «чоловіки». У 1869 році фемінізм розділився на дві фракції в результаті розбіжностей з приводу Чотирнадцятої та незабаром ухваленої П’ятнадцятої поправок, причому фракції об’єдналися до 1890 року. Елізабет Кеді Стентон і Сьюзен Б. Ентоні сформували радикальнішу, розташовану в Нью-Йорку Національну асоціацію виборчого права жінок (NWSA). Люсі Стоун, Генрі Блеквелл і Джулія Ворд Гоу організували консервативнішу Американську асоціацію виборчого права (AWSA), центром якої був Бостон. У 1870 році П'ятнадцята поправка надала виборче право чорним чоловікам. NWSA відмовився працювати над його ратифікацією, натомість стверджуючи, що його «відмінять» на користь Шістнадцятої поправки, яка передбачає загальне виборче право. Фредерік Дуглас порвав зі Стентон та Ентоні через позицію NWSA.
У 1869 році Вайомінг став першою територією або штатом Америки, який надав жінкам виборче право.Wyoming grants women the vote — History.com This Day in History — 12/10/1869 стала першою жінкою в США, яка проголосувала на загальних виборах, 6 вересня 1870 року в Ларамі, штат Вайомінг.
З 1870 по 1875 кілька жінок, у тому числі Вірджинія Луїза Мінор, Вікторія Вудгалл і Майра Бредвелл, намагалися використати Чотирнадцяту поправку в судах, щоб забезпечити голосування (Майнор і Вудгалл) або право займатися адвокатською діяльністю (Бредвелл), проте невдало. У 1872 році Сьюзен Ентоні заарештували і віддали до суду в Рочестері, штат Нью-Йорк, за спробу проголосувати за Улісса С. Гранта на президентських виборах; її визнали винною та оштрафували на 100 доларів США, які витратили на судове переслідування, але вона відмовилася платити. У той же час Сожурне Трус зі штату Мічиган, почала вимагати голосування. Також у 1872 році Вікторія Вудгалл стала першою жінкою, яка балотувалася на пост президента, хоча не змогла голосувати і отримала лише кілька голосів. Її висунула Партія рівних прав і, серед інших посад, виступала за 8-годинний робочий день, податок на прибуток, програми соціального забезпечення та розподіл прибутку.
У 1874 році Енні Віттенмаєр заснувала Жіночий християнський союз тверезості (WCTU) для боротьби з алкоголізмом. З 1876 Союз став важливою силою в боротьбі за виборче право жінок. У 1878 році поправка про виборче право для жінок була вперше внесена в Конгрес США, але прийнята не була. У 1920 році була ратифікована Дев’ятнадцята поправка, яка надала білим жінкам право голосу; вважається, що перша хвиля фемінізму завершилася цією перемогою.
Педагог, письменниця та медсестра Маргарет Гіґґінс Сенґер була однією з перших американських активісток контрацепції. Вона популяризувала термін «контроль народжуваності», відкрила першу клініку контрацепції в США у 1916 році та заснувала організації, які перетворилися на Федерацію планованого батьківства Америки.
Фемінізм після Другої світової Друга світова війна призвела до збільшення кількості жінок у робочій силі США та відкрила жінкам доступ до робіт у male-occupied сферах. З 1940 по 1945 рік кількість жінок у робочій силі зросла з 28% до 37%. Відсутність чоловіків удома призвела до того, що багато жінок почали працювати в промисловості: до 1943 року 1/3 робітників на заводі Boeing у Сіетлі складали жінки. За словами історикині Джейн Марселлус, жінки зазнали ніколи раніше не бачених змін у публічній похвалі, оскільки їх хвалили за компетентність та розум. Прикладом цього є лозунг «We Can Do It!» та зображення Клепальниці Розі, а також комікс «Диво-жінка» 1941 року. Такий приплив жінок до робочої сили та позитивне зображення їх у ЗМІ привели до того, що багато жінок побачили своє майбутнє не тільки домогосподарками.
Однак це вузьке визначення розширення прав і можливостей жінок було винятковим і нетривалим. Кольорові жінки були останніми, кого розглядали на високооплачувану роботу в промисловості. Афроамериканки застрягли, виконуючи хатню роботу за 3-7 доларів на тиждень, порівняно з білими жінками, які заробляли до 40 доларів на тиждень на фабриках. Крім того, така пропаганда, як Клепальниця Розі, представляла вузький погляд на працюючих жінок: білих, конвенційно красивих і мотивованих патріотизмом, а не економічною необхідністю. Для кольорових жінок і жінок з робітничого класу Друга світова не змінила економічного та соціального становища. Багато жінок, які приєдналися до робочої сили, повернулися в домашню сферу після війни.
Проте після Другої світової війни, 1946 року Конгрес американських жінок «Позиція американської жінки сьогодні», виступив за права чорних жінок і жінок з меншин. Після спільної служби на фабриках білий фемінізм почав доповнюватися інтерсекційністю. Зростаюча кількість літератури показує, що в цей час для жінок не було значної довгострокової заробітної плати. Однак збільшення доходів і суспільного статусу, яке здобули кольорові жінки протягом 1940-х, мало довготривалий вплив на феміністичну думку. До 1950 року різниця в заробітній платі між білими та афроамериканськими жінками скоротилася на 15%.
Опозиція щодо домашніх ролей почала з’являтися наприкінці 1940-х, коли дедалі більше жінок заохочували стати домогосподарками. Есе Едіт Стерн «Жінки — домашні рабині» 1949 року з’явилося як рання передмова до феміністичної думки другої хвилі. Стерн стверджувала, що «доки існує інститут домогосподарства в його нинішньому вигляді, як ідеологічно, так і практично він блокує будь-яке справжнє звільнення жінок». Есе Штерн було одним із перших аргументів, які торкнулися жіночого звільнення в контексті побутової сфери.
Однак у 1950-х суспільство все ж відкотилося до традиційних гендерних ролей і цінностей. Кількість жінок у робочій силі скоротилася з 37% до 32% до 1950 року через те, що жінки вимушені були залишити роботу заради чоловіків, які повернулися з війни.McDermott, Annette. "How World War II Empowered Women". HISTORY. Retrieved 2019-12-09. ЗМІ також наголошували на домашній ролі жінок, більше не заохочували жінок працювати, як це було лише десять років тому. До 1956 року 67% американських сімей мали телевізор у порівнянні з лише 6% у 1949 році.Lebovic, A. (2019). Refashioning Feminism: American Vogue, the Second Wave, and the Transition to Postfeminism. Journal of Women’s History, 31(1), 111-115. https://doi.org/10.1353/jowh.2019.0005 Такі персонажки, як Джун Клівер у фільмі «Залиште це Біверу», прославляли персонажок як покірливих домогосподарок для великої аудиторії американок.Laura Katz Olson. (2003). Whatever Happened to June Cleaver? The Fifties Mom Turns Eighty. Race, Gender & Class (Towson, Md.), 10(1), 129–143.
Однак, за словами Анни Лебович, жіночі журнали, такі як Vogue, у 1950-х створили основу для фемінізму другої хвилі, виступаючи за самоактуалізацію та індивідуальність жінок. Опитування 1951 року серед жінок, які раніше працювали, показали роздратування дискримінацією на робочому місці. Зокрема, 75% жінок заявили, що хочуть залишитися у своїй галузі, і висловили невдоволення, що їм важко зробити таку кар’єру, як «продажі, наукова діяльність чи журналістика».
Тоді як 1950-ті повернули жінок до домашньої сфери, працюючі жінки під час Другої світової створили основу для другої хвилі фемінізму 1960-х. У 1950-х коледжські зустрічі, осередки жінок середнього класу, надихнули Бетті Фрідан на створення знакової книги «Загадка жіночності», що викривала причину депресій ув'язнених у побуті домогосподарок.
Друга хвиля фемінізму
Друга хвиля фемінізму в США розвинулася на початку 1960-х. Протягом більшої частини 60-х і закінчуючи 1970-ми роками, фемінізм другої хвилі дотримувався девізу «особисте — це політичне». 1963 року Бетті Фрідан під впливом «Другої статі» Симони де Бовуар написала бестселер «Загадка жіночності», в якій чітко виступила проти загальноприйнятого зображення жінок у ЗМІ, заявляючи, що утримання жінок вдома обмежує їхні можливості, жінки втрачають талант і потенціал. Вона писала, що ідеальний образ нуклеарної сім’ї, активно рекламований у той час, не відображав щастя і був досить принизливим для жінок.Epstein, Cynthia Fuchs. 1988. Deceptive Distinctions: Sex, Gender, and the Social Order. New Haven: Yale University Press Цій книзі приписують початок другої хвилі фемінізму в США.