Цезарій Арльський ( ; 468/470 — 27 серпня 542) — єпископ Арля (нині Франція) в 502–542 рр. Іноді вживається ім'я «Цезарій з Шалону» від назви місця його народження, Шалон-сюр-Сон. Він був найвидатнішим церковним діячем свого часу в меровінзькій Галлії.Arthur Malnory, Saint Cesaire Évêque d'Arles (503-543), 1894 (présentation en ligne) Éditions: G. Morin, Corp. christ. 103-104 (1953). Traductions françaises : A. de Vogüé - J. Courreau, Sources chrétiennes 345 (1988, * Œuvres monastiques, M.-J. Delage, Sources chrétiennes 175, 243 (1971, 1978, Sermons au peuple).William E. Klingshirn: Caesarius of Arles : The Making of a Christian Community in Late Antique Gaul, Cambridge University Press, 1994).Césaire d'Arles et la christianisation de la Provence, Actes des journées « Césaire » (3-5 novembre 1988, 22 avril 1989), par D. Bertrand, M.-J. Delage, P.-. Février, J. Guyon, A. de Vogüé, Éditions du Cerf, 1994 Цезарій мав репутацію «популярного проповідника з великим запалом та стійким впливом».Conrad Leyser, "Authority and Asceticism from Augustine to Gregory the Great" Серед тих, хто справив на нього найбільший вплив, були Аврелій Августин, Юліан Померій, Іоанн Касіян.
Найважливішим питанням для Цезарія було ефективне виконання єпископом своїх пастирських обов'язків. На той час проповідь уже стала частиною стандартної церковної служби в Галлії; багато єпископів усвідомлювали важливість такого засобу виховання моралі й заохочували його. Проте ентузіазм Цезарія був по-своєму надзвичайним, і він закликав своє духовенство якомога частіше проповідувати в церкві та поза нею як охочим, так і противникам. Теми проповідей Цезарія загалом стосувалися моральних питань. Цезарій вважається представником останнього покоління церковних лідерів Галлії, які працювали над широким поширенням аскетичних елементів у західній християнській традиції.
Біографія
Цезарій народився на території нинішнього Шалон-сюр-Сон у римсько-бургундській родині в останні роки існування Західної римської імперії. Його сестра Цезарія, до якої він адресував свою «Regula ad Virgines» («Устав для дів»), очолювала заснований ним монастир. На момент його народження німецькі королі де-факто керували Бургундією, незважаючи на номінальну римську адміністрацію. На відміну від своїх батьків, Цезарій з дитинства мав дуже сильне та інтенсивне тяжіння до духовності, яке віддаляло його від сім’ї протягом більшої частини підліткового віку. Цезарій пішов з дому у сімнадцять років і кілька років навчався у єпископа Сильвестра. Згодом він потрапив до Леріна, острівного монастиря, який, на той час, був головним рушієм творчих сил у церкві Римської Галлії.William Daly, "Caesarius of Arles a precursor of medieval Christendom," Traditio: Studies in Ancient and Medieval History, Thought, and Religion 26 (1970): 6 Після навчання на ченця в Леріні, він присвятив себе читанню і застосуванню Святого Письма в надії покращити якість та організацію християнського життя та служіння бідним. Він доволі швидко був призначений келарем монастиря. Однак його діяльність викликала спротив у Леріні, оскільки, будучи келарем, він ввів обмеження в їжі для ченців, оскільки вважав, що вони недостатньо аскетичні у харчуванні. В результаті абат Поркарій усунув Цезарія з посади, після чого той почав одноосібно практикувати сувору аскезу. В решті решт абат втрутився і відправив Цезарія в Арль нібито для медичної допомоги. Загалом Цезарій прожив в Леріні більше десяти років і його здоров'я невпинно погіршувалося від чернечого перенапруження. Потрапивши в Арль він влився в місцеву християнську спільноту і з часом відновив своє здоров'я.
В «Житії Цезарія» стверджується що він прибувши до міста, на свій подив, виявив, що єпископ Арля — Еоній — був його родичем з Шалону. Через деякий час Еоній висвятив його на диякона, а потім на пресвітера. Три роки Цезарій очолював монастир в Арлі.Daly,Caesarius of Arles, 5
Після смерті Еонія духовенство, громадяни та владні особи, слідуючи останній волі самого Еонія, обрали Цезарія на вакантне місце. Проте Клінгшірн припускає, що місцева опозиція могла бути значною і що обрання Цезарія було значною мірою спірним. Більше того, в одному з давніх списків єпископів стверджується, що на короткий період єпископом Арля встиг побути інший служитель на ім'я Іоанн. Цезарій був висвячений у єпископи в 502 році у віці близько 33 років. Виконуючи свої нові обов'язки, він був мужнім і тримався осторонь світського життя. Докладав великих зусиль, щоб спонукати мирян відвідувати богослужіння, заохочував досліджувати те, що було незрозумілим в його проповідях. Він також наказав людям вивчати Святе Письмо вдома і ставитися до слова Божого з такою ж пошаною, як і до таїнств. Особливо ревно викупав полонених, навіть продавав для цього церковні прикраси.
Єпископство Цезарія проходило на тлі політичної та військової боротьби за контроль над південно-гальськими територіями між вестготським, остготським та франкським королівствами. Наслідки війни 507/508 років, між бургундами і франками з однієї сторони та королівствами вестготів і остготів з іншої, були руйнівними для її громадян. Селяни не мали продовольства і були під загрозою поневолення, заслання та смерті. Виникла велика кількість полонених і Цезарій часто був ініціатором викупу таких людей. Хоча він викупив багатьох селян своєї країни, він також викупив численних варварів і ворогів міста. І це викликало незадоволення. Він же захищався, заявляючи, що варвари також є людьми, а отже, мають потребу в спасінні душі.
Нотарій на ім'я Ліциніан доніс на Цезарія Алариху II, що той бажає підпорядкувати округу Арля Бургундії. Цезарій був засланий до Бордо, але після того, як виявилося, що він невинний, йому дозволили повернутися. Однак Цезарій заступився за життя свого обвинувача. Пізніше, коли Арль був взятий в облогу Теодоріком близько 512 року, його знову звинуватили у зраді, ув'язнили і доправили до короля. Зустріч з остготським королем Теодоріком у Равенні наступного року швидко розвіяла ці недорозуміння, і решта його єпископату пройшла в мирі.
Певне суперництво, схоже, існувало в шостому столітті між кафедрами Арля та В'єна, але було врегульовано Папою Левом, чиї рішення пізніше були підтверджені Папою Симмахом. Рим був прихильний до Цезарія. Книгу, яку він написав проти напівпелагів, під назвою de Gratiâ et Libero Arbitrio, санкціонував папа Фелікс IV, а канони, прийняті на Оранському соборі, затвердив Папа Боніфацій II. Вчений антиквар Луї Томассін вважав, що Цезарій був першим західним єпископом, який отримав покровительство Папи римського. Франсуа Гізо в Civilization en France цитує частину однієї з проповідей Цезарія як проповідь представника тієї епохи, тоді як Август Неандер оспівує його «невтомну, діяльну і побожну ревність, готову на всіляку жертву в дусі любові», а також його поміркованість у полеміці щодо напівпелагіанства.
Однак протягом усіх політичних перепетій того часу, його, на відміну від Боеція, іншого християнського філософа 6-го століття, ніколи не звинувачували в тому, що він прихований прихильник відродженої Римської імперії. Старий римський політичний лад, здавалося, мав мало значення для Цезарія, який натомість сформував свою позицію як втілення та затвердження християнського прагматизму.
Релігійні ініціативи Цезарія За словами Вільяма Клінгширна, «Цезарій, в свій час, мав репутацію послідовного прихильника Аврелія Августина. Відповідно, твори Августина суттєво вплинули бачення Цезарієм людської спільноти як в монастирі так і поза його межами. Здібності Цезарія як народного проповідника грунтуються на його наслідуванні прикладу Августина.Authority and Asceticism from Augustine to Gregory the Great, Conrad Leyser, 1 На Цезарія, крім того, вплинув його вчитель Юліан Померій. Померій також був натхненний життям Августина і наполягав на тому, що єпископи та члени духовенства повинні жити більше як монахи, а не як аристократи. Це означало, що будь-яка розкішна поведінка, наприклад участь у щедрих бенкетах, збільшення маєтків і занурення у «світське» навчання, засуджувалася. Натомість Померій закликав єпископів відмовлятись від ввіреного їм багатства та особистих накопичень й бути задоволеними простою їжею та одежою. Чернецтво Цезарія направило його в русло церковної реформи, і він став одним із найвпливовіших її представників.William Klingshirn, Caesarius of Arles: Life, Testaments, Letters (Liverpool: Liverpool University Press, 1994), xv Згідно з багатьма його заповітами, він залишився вірним вченню Померія і Августина, відкинувши світське навчання, уникаючи комфортного життя і організовуючи ввірене йому духовенство згідно чернечий стандарту життя.
Важливо усвідомити, що християнізація на заході в період завершення римської епохи і початку середньовіччя характеризується як повільна, непослідовна з половинчатими соціальними та релігійними змінами. Була гостра потреба в будівництві церков, наверненні еліт і широкому прийнятті християнської самоідентичності і системи християнських цінностей, практик та вірувань. Церква постійно боролася проти залишків язичницьких забобонів і звичаїв, які були широко поширені як серед громад так і серед простого народу.Rudolph, Arbesmann. "The "cervuli" and "anniculae" in Caesarius of Arles," Traditio: Studies in Ancient and Medieval History, Thought, and Religion 35, (1979): 101 Проте лише за згодою та участю місцевого населення ці релігійні зміни могли набути чинності. Тому, за словами Клінгшірна, участь у процесі реформ мала бути взаємна. Навіть коли еліти та богослови просували правильні цілі та стратегії, селяни та городяни місцевих громад мали, зі своєї сторони, прийняти їх.
Згідно з Католицькою енциклопедією, настанови Цезарія щодо поведінки ченців і монахинь були характеризовані як педантичні та дрібні. Вони, очевидно, згодом поступилися зростаючому впливу бенедиктинців, і їх слід оцінювати в контексті того часу і в світлі всього духу чернецтва.
Як проповідник, Цезарій виявляв велике знання Святого Письма і був надзвичайно практичним у своїх настановах. Окрім викорінення звичайних вад людства, йому часто доводилося боротися із застарілими язичницькими звичаями, такими як ауспіції чи язичницькі обряди на календах . Його проповіді про Старий Завіт не є критичними, а мають більш описовий характер.
Кілька томів його проповідей опубліковано в «Sources Chrétiennes» (Християнських джерелах), збірці творів Отців Церкви.
Писання і повчання До цього часу збереглося понад 250 проповідей Цезарія. Його проповіді розкривають його як пастора, що присвятив життя підготовці духовенства та моральному вихованню мирян. Він проповідував християнське віровчення, цінності та звичаї, протиставляючи їх язичництву. Особливо акцентував увагу на дотриманні поведінки достойної християнина, на любові до Бога, читанні Святого Письма, аскетизмі, співанні псалмів, любові до ближнього та суді, що гряде.DelCogliano, Caesarius, 20