«Іва́нова вста́вка» або «Іва́нів вірш» () — прийнята в біблеїстиці назва фрази з п'ятого розділу Першого послання Івана ( у перекладі Івана Огієнка, обговорюваний текст виділено червоним кольором):
(5:7) Бо троє свідкують на небі: Отець, Слово й Святий Дух, і ці Троє — Одно. (5:8) І троє свідкують на землі: дух, і вода, і кров, і троє — в одно.
Цю фразу часто цитують як обґрунтування догмату про ТрійцюДив., наприклад, Раушенбах Б. В. Логика троичности. Вопросы философии. 1993, № 3. С. 63—70.. Сучасні текстологи вважають виділений фрагмент пізньою латинською вставкою (інтерполяцією), яку зроблено в IV століттіДив. бібліографію в праці: Мецгер Б. M., Эрман Б. Д. Текстология Нового Завета — Рукописная традиция, возникновение искажений и реконструкция оригинала. Пер. с англ., 2-е изд. перераб. и доп. М.: Издательство ББИ, 2013. 405 с. ISBN 978-5-89647-270-4. (Серия «Современная библеистика»), оскільки у всіх давніх грецьких рукописах Нового Заповіту він відсутній.
Від ХІХ століття, коли провідні бібліїсти визнали текст пізньою інтерполяцією, він став поступово зникати з друкованих видань Біблії; в деяких виданнях його друкували курсивом, у дужках чи виносили до приміток. Більшість сучасних перекладів Нового Заповіту не містять «Іванової вставки».
Походження вставки В існуючих новозавітних рукописах та у свідченнях Отців Церкви, до IV століття текст Іванової вставки відсутній. Наприкінці II століття Тертуліан, аргументуючи концепцію Трійці (Tert. Adversus Praxean, 25:1, Qui tres unum sunt, non unus), цитує інші місця Нового Заповіту (зокрема багаторазово Перше послання Івана, але не згадує цієї фрази). Не наводять цієї фрази в полеміці і, отже, не знають про неї Ориген, Августин, Климент Александрійський та Афанасій Александрійський (III—IV століття). Наприклад, Августин у творі «Проти аріанина Максимінуса»Contra Maximinum Arianorum, II.22.3, Patrologiæ cursus completus. Series Latina. Ed. Jacques-Paul Migne. 221 vols. Paris: Garnier, 1844—1905. 42:794-795. цитує лише вірш , причому без слів «на землі».Вислів, близький до «Іванової вставки», зустрічається в середині III століття у священномученика Кипріяна Карфагенського, у творі «Про єдність Церкви» (De unitate ecclesiae)Творения св. свщмч. Киприана, еп. Карфагенского. Киев, 1879. ч. 2, гл. 4., хоча його текст не тотожний:
Господь каже: Я і Отець — Одно. І знову ж про Отця, Сина і Святого Духа написано: і ці троє — Одно.
Найраніше пряме свідчення «Іванової вставки» історики виявили в латинського письменника єресіарха Присцилліана в кінці IV століття, у творі «Liber apologeticus. 1. 4, 18:6»Corpus scriptorum ecclesiasticorum Latinorum. by Kaiserl; Österreichische Akademie der Wissenschaften in Wien. Published 1866. Vol XVIII, p. 6.:
…троє є, котрі свідчать на землі: вода, плоть і кров, і ці троє — одне; і троє є, котрі свідчать на небі: Отець, Слово і Дух, і ці троє є одне в Ісусі Христі.
З цієї причини авторитетний бібліїст-текстолог Брюс Мецгер вважає автором фрази Присцилліана, з цим погоджується у своєму коментарі Вільям БаркліУильям Баркли Комментарии к Новому Завету. Комментарии на 1-е послание Иоанна. Глава 5. Найімовірніше, ця фраза з'явилася вперше у вигляді коментаря на полях (маргіналії) в одній із копій рукопису Першого послання Івана, а потім, під час чергового переписування, потрапила до основного тексту.
Грецькі джерела «Іванової вставки» немає в ранніх текстах Першого послання Івана мовою оригіналу (грецькою), а саме — в Синайському, Ватиканському та Олександрійському кодексах; а також у Вульгаті Єроніма, в сирійській Пешитті, в сирійській філоксенівсько-гарклейській збірці та в коптських текстах. Її немає в творах грецьких авторів, які цитують це послання і жили до Нікейського собору 325 року, а також у всіх перекладах на коптську, ефіопську, арабську та слов'янські мови аж до XVI століття.
«Іванова вставка» не з'являлася в грецьких рукописах аж до XIV—XV століть. Вперше грецькою мовою вона з'явилася в рукописі , де паралельно представлено латинський та грецький тексти. Появі в грецькому тексті «Іванової вставки» передувала її поява в латинському тексті, причому в деяких грецьких рукописах XIV—XV століть вона містилася не в основному тексті, а на полях рукопису.
Вірменські джерела У Біблії Вірменської апостольської церкви, яка заснована на сирійських та грецьких джерелах і разом із давньосирійським, коптським, Вульгатою вважається одним із найстаріших перекладів, Іванова вставка відсутня і, ймовірно, ніколи не застосовувалася.
Латинські джерела
Закріплення «Іванової вставки» в джерелах Західної Європи відбулося не відразу і зайняло понад шість століть. Римський папа Лев I у своєму догматичному посланні «Томос до Флавіана» (449 рік) цитує початок п'ятого розділу Послання Івана у початковому вигляді, тобто без вставки. Відсутня вставка в ранньому латинському виданні Біблії (Фульдський кодекс, 540-і роки) і в Аміатинському кодексі (VIII століття). Нічого не знають про вставку коментатори Беда Преподобний (VIII століття) та Храбан Мавр (архієпископ Майнца, IX століття). Однак, від VII століття починають з'являтися все більше латинських текстів Нового Заповіту з «Івановою вставкою»; найраніші з них — і , обидва ці рукописи — іспанського походження). Серед пізніших (VIII—IX століття) — Codex Cavensis, Codex Ulmensis, , , всі — іспанського та франко-іспанського походження. Локальний характер ранніх рукописів Нового Заповіту з «Івановою вставкою» свідчить про те, що до латинського тексту її додано в період боротьби з вестготами-аріанами в VII столітті або трохи раніше.
До IX століття більшість копій латинських перекладів з Нового Заповіту не містили «Іванової вставки», зустрічалися такі латинські копії і пізніше. Тільки в латинській Вульгаті 1592 року в редакції Климента VIII, на відміну від попередніх її видань, з'являється «Іванова вставка».
Церковнослов'янські видання
Перші повні переклади Нового Заповіту церковнослов'янською мовою не містили «Іванової вставки».
«Геннадіївська Біблія» (1499 рік): «…яко три суть сведетельствующе. дух и вода и кровь. и три воедино суть» . «Біблія Франциска Скорини» (1525), текст той жеАпостол (1525 ;). Апостол. — Вильна: Тип. Франциска Скорины, 1525. стр. 214. «Острозька Біблія» (1581), текст той жеОстрожская Библия. Соборные послания Иакова, Петра, Иоанна, Иуды., стр. 14, строки 5—7 снизу. «Никонівська Біблія» (1663 рік), текст без додавань; але на полях приписано фразу: «…яко три суть свидетельствующии на небеси отец, слово и святый дух и сие трие едино суть»Библия. — Москва: Печатный двор, 12 декабря 1663. стр. 962 . «Єлизаветинська Біблія» (1751 рік), «Іванову вставку»: «…яко три суть свидетельствующии на небеси отец, слово и святый дух и сие трие едино суть» внесено безпосередньо в текстБиблия. — 1-е изд. — СПб., 1751. — Т. 4. стр. 345.
Також не було Іванової вставки в перших друкованих слов'янських богослужбових апостолах — зокрема, московському (1564)Апостол. — Москва: печ. Иван Федоров, Петр Тимофеев Мстиславец, 19 апреля 1564 та львівському (1574) виданнях Івана Федорова. Вперше вона з'являється у віленському виданні Апостола 1623 року. Київський Апостол 1630 року «Іванової вставки» не містив. 1639 року «Іванова вставка» з'являється у львівському Апостолі, відтоді твердо утримується у Віленських та Львівських виданнях. У Москві вперше «Іванову вставку» додано під час і надруковано в Апостолі 1653 рокуПервое соборное послание святого Апостола и Евангелиста Иоанна Богослова. Исагогико-экзегетическое исследование . Глава V. Текст послания. стр. 217. Матеріалом для книжної справи були книги XVII століття, видані в Польщі. Наступні видання Апостола, що використовуються в новому обряді, містять «Іванову вставку». Апостол, що використовується в старому обряді, «Іванової вставки» не містить.
Російський синодальний переклад
У першій редакції Синодального перекладу Біблії, виданої Російським біблійним товариством (1820 рік), «Іванова вставка» є (у виданнях з паралельним церковнослов'янським та російським текстами — в обох)Библия. Н. З. Евангелие. Господа нашего Иисуса Христа святое Евангелие, от Матфея, Марка, Луки и Иоанна, также Деяния и Десять посланий святых апостолов, : На славянском и руском наречии. / Иждивением Российскаго библейскаго общества. — Евангелие четвёртым, Деяния вторым, а Послания апостолов первым изданием. — Санктпетербург: В типографии Ник. Греча, 1820. стр. 582. Джерелом для перекладу був Textus Receptus, у якому «Іванова вставка» єThe Majority Text Compared to the Received Text (Различия между Textus Receptus и Текстом большинства). У другій редакції Синодального перекладу Біблії (1860) «Іванова вставка» також є. Для неї як додаткові джерела використано друковані видання грецького Нового Заповіту (1803—1807) та . В обох із них «Іванова вставка» відсутняNovum Testamentum Graece. Wittenbergae: 1804. tomus 2. p.297-299Novum Testamentum Graece. Textum ad fidem Testium Criticorum recensuit, Lectionum Familias subjecit, Leipzig, 1830—1836. volumen 2. p. 151—152.
Полеміка У VI столітті з'являється перший із серії фальшивих документів, покликаних підтвердити раннє походження «Іванової вставки» — пролог Єроніма Стридонського до Фульдського кодексу, де він скаржиться на греків, які нібито опускають під час переписування цю вставку. Цей пролог складно поєднати з тим, що сам Фульдський кодекс вставки не містить. Текстологи вважають, що Єронім не є автором прологу, оскільки в інших працях він вставки не згадував. Іншими документами із цієї серії стали , виготовлені близько IX століття. Декреталії містили, крім іншого, фальшивий декрет римського папи II століття Гігіна («De fide et reliquis causis») та знаменитий «Костянтинів дар»; обидві ці підробки цитують «Іванову вставку» близько до тексту.
Суперечки про те, чи є «Іванова вставка» початковим текстом чи сторонньою пропагандистською вставкою, відновилися в XVI столітті. Еразм Роттердамський спочатку не включив спірного вірша до свого перекладу Нового Заповіту. Проте, починаючи з третього видання (1522) Еразм поступився католицьким критикам, які звинувачували його в поступці аріанству, і додав «Іванову вставку».
Мартін Лютер не став включати цього вірша у свій переклад Біблії німецькою мовою (1522—1542), але перевидання перекладу після смерті Лютера вже містили «Іванову вставку». Більшість соратників Лютера визнала вставку справжньою (зокрема Жан Кальвін та його учні), але частина її відкинули — наприклад, Ульріх Цвінглі, якого за це розгніваний Меланхтон звинуватив у слідуванні єресі Арія та Еразма.
Цю проблему докладно досліджував на початку XVIII століття Ісаак Ньютон, відомий своїми антитринітарними поглядами, в трактаті «Історичне простеження двох помітних спотворень Святого Письма» — Перевидання: — : Наука, 1989.. Відсутні в стародавніх текстах слова апостола Івана, на думку Ньютона, додав у IV столітті блаженний Єронім, який «з тією ж метою вставив пряму вказівку на Трійцю до своєї версії [Біблії]». В результаті свого дослідження про текстологічні підробки Писання Ньютон дійшов такого висновку: «З цих прикладів ясно випливає, що Писання дуже спотворено в перші століття [християнської ери] і особливо в четвертому столітті під час аріанських суперечок». На думку К. Кюнстля, зазначена тринітарна інтерполяція в Посланні Іванна () належала не Єроніму, а Присцилліану, єпископу міста Авіли (Іспанія); як сказано вище, цю думку поділяють і сучасні релігієзнавці-текстологи.
Одночасно з Ньютоном проблему досліджував німецький історик і біблеїст , який спочатку схилявся до визнання справжності «Іванової вставки», але потім, після обговорення з відомим англійським теологом Вільямом Вістоном, дійшов висновку, що це підробка. 1730 року базельського теолога-біблеїста за спробу видалити «Іванову вставку» зі свого видання Нового Заповіту звільнено з посади пастора, звинувачено в аріанстві і він мусив утекти до Голландії, але навіть там і навіть за допомоги знаменитого теолога не зміг здійснити свого задуму.