Династія Чуту — династія, що панувала на півдні індостанського регіону Декан після занепаду держава Сатаваханів. Була підкорена династією Кадамба.
Історія За винятком едиктів Ашоки, написи Чуту є найдавнішими документами, знайденими в північній частині сучасного штату Карнатака. У тогочасних написах зустрічається назва «Чуту-кула» («родина Чуту»). Слово «чуту» мовою каннада означає «гребінь». Написи на чуту містять емблему капюшона кобри, з огляду на що чуту розшифровують як «гребінь кобри». Це пов'язує чуту з племенами нага, оскільки вони також прив'язували себе з регіоном західного Декана під назвою Нагара-Ханда.Aiyangar, S. Krishnaswami (1995). Some Contributions of South India to Indian Culture. India: Asian Educational Services. pp. 138—140. ISBN 9788120609990.
За різними версіями династія Чуту являла собою молодшу гілка Сатаваханів, була пов'язана з останніми через шлюби з доньками правителів Сатавахана або стала спадкоємицею Сатаваханів у південному Декані. Також припускають, що чуту могло бути племенем індоскіфського (шака) походження. Це відповідає побічним історичним обставинам. Саме в I ст. н. е. Сатавахани зіткнулися з вторгненням шаків, частина з яких ймовірно проникла на вглиб субконтиненту, де підкорила племена нагів. Втім невдовзі через шлюби та дипломатію визнала владу Сатаваханів, які надали правлячому роду чуту володіння в сучасному південному Декані. За ще однією версією групу шаків-чуту переселив сатакарні Гаутаміпутра Сатавахана після перемоги 125 року над Нагапаною, царем Західних Кшатрапів. Тобто з I ст. до н. е. до I н. е. це володіння називалося Нагара-Ханда чи Нага, а після асиміляції племенами чуту, перейняло назву останніх.
Чуту брали участь у військових кампаніях Сатавахана. Один з вождів був призначений махасенапаті (військовим губернатором) до Кондапуру, а інший — до Банавасі. В подальшому розширено володіння на області Каннаду та Каннавісая (сучасний Шрісайлам в Андхра-Прадеш), що є скороченою формою Сатакарнінаду та Сатакарнівісая.
З занепадом держави Сатаваханів на початку III ст. Чуту здобувають повну незалежність. Поступово встановили зверхність над сусідніми невеличкими державами в Колхапурі (тут панувала династія Кура) і Чандраваллі (династія Садакана Махаратхі), які були закріпленими династійними шлюбами. Згодом правителі Чуту поширили свою владу на північ і схід Декану, отримали контроль над Конканом (прибережний регіон) з містами Кункаллі, Баллі і Канко, встановивши зверхність над місцевою династією Бходжів. Найбільшого піднесення держава досягла за часів Харітіпутри Чутукадананди та його онуку Харітіпутри Шивасканда-вармана.
З середини III ст. вела запеклу боротьбу з державою Паллавів. втративши зрештою регіон Каннавісая, що отримав назву Шріпарвата. З іншого боку зазнало невдач у протистоянні з Вакатаками. Після цього починається занепад Чуту. Остаточно знищено військами Кадамбів близько 345 року.
Устрій На чолі стояв монарх, що переважно носив різні титули. Як васал Сатаваханів використовував титул сатаканні, пізніше відмовилися від частини сата і використовували лише титул канні. Із здобуття самостійності переважно мали титул рано, але 2 представників династії також титул сатакарні, запозичений в династії Сатаваханів. Згідно з нумізматом Майклом Мітчінером імена правителів Чуту є матронімами, звідси Чутукуланандаса (перший відомий володар) — «син цариці з роду Чуту».Michael Mitchiner 1999, pp. 98–99.
Економіка Основу становило землеробство, частково ремісництво і торгівля. Монети переважно карбували зі свинцю, містять легенди з імена царів. Деякі монети мають малюнки тотожні до індоскіфських монет. Наприклад, на лицьовій стороні двох свинцевих монет, знайдених у Кондапурі, зображено свастику, оточену легендою; на реверсі зображено стрілу та блискавку, які непевне походять від монет Бхумаки та Нахапани.Michael Mitchiner 1999, p. 100
Культура Правляча династія була буддистами, але населення в значній мірі сповідувала індуїзм. Тексти державних документів та літературних творів складалися на пракриті.
Примітки
Джерела D. C. Sircar (1968). Studies in Indian Coins (2008 reprint). Motilal Banarsidass. ISBN 978-81-208-2973-2. Michael Mitchiner (1983). The Chutus of Banavasi and their Coinage. The Numismatic Chronicle. 143: 95–120. JSTOR 42665170. Sailendra Nath Sen (1999). Ancient Indian History and Civilization. New Age International. ISBN 978-81-224-1198-0.