Дніпропетро́вський націона́льний істори́чний музе́й ім. — музей у місті Дніпро, який був заснований губернатором Андрієм Фабром 1849 року. Колекція музею охоплює експонати від часів палеоліту до періоду другої половини ХХ століття. Серед відомих експонатів — половецькі «баби», Керносівський ідол та колекція козацьких старожитностей.
Історія
Громадський музей («Общественный музей») 19 березня (за старим стилем) 1849 року в Катеринославі за ініціативою директора місцевої гімназії Якова Грахова та губернатора Андрія Фабра було створено перший музей краю — так званий «Общественный музеум Екатеринославской губернии». Він розташовувався в Потьомкінському палаці, який належав Дворянському губернському зібранню. Під час Кримської війни (1853—1856) музей розташовувався в приміщенні Катеринославської класичної чоловічої гімназії (спочатку експонати знаходился у будівлі, яка стояла в районі сучасного театру ім. Шевченка, а потім, після будівництву нового корпусу, переїзхали туди. Наразі це корпус Медакадемії на Соборній площі), яка і стала його постійним місцем перебуванням до початку XX століття.Бекетова В. М. Яків Дмитрович Грахов — діяч культури та освіти в Катеринославській губернії // Історія і культура Придніпров'я (збірка наукових праць): Збірник праць / — Київ, 2009. — С. 22.
У музеї експонувалися археологічні знахідки, старожитності місцевого краю, кам'яні статуї, а також реліквії Давнього Єгипту, Античної Греції, монети, зразки різних гірських порід, палеонтологічні останки. Найвизначнішою пам'яткою вважалася мумія єгипетської жінки з дитиною, яка і сьогодні зберігається в музеї (за легендою вона була привезена губернатором А. Я. Фабром з Одеського краєзнавчого музею під час Кримської війни 1854—1856 років). Перше десятиріччя з часу заснування було найкращим часом для «Общественного музеума». Захоплені ідеєю нового музею, містяни, любителі історії й старовини жертвували гроші на музейне обладнання та інші придбання, приносили в музей нові експонати.
У 1860-ті — 1900-ті роки без фінансової підтримки влади музей почав занепадати.
Приватний музей О. М. Поля
У 1887 році Почесний громадянин Катеринослава О. М. Поль відкрив у місті перший приватний музей, що містився в 4 кімнатах його власного будинку на Соборній площі. Колекція Поля була одним із найбільших і відомих зібрань та налічувала понад 4770 предметів.
У музеї Поля було 7 відділів. Значну частину експозиції становили археологічні знахідки, знайдені Полем у курганах та інших похованнях на території Катеринославської губернії, зокрема на Криворіжжі. Виставлена колекція також містила реліквії запорізького козацтва, єгипетські старожитності, культові предмети, монети всіх країн світу різних часів, живопис. Музей мав навіть спеціального зберігача-екскурсовода. Вартість Полівського зібрання власник оцінював у 200 тисяч карбованців сріблом.Ликова В. В. Козацька доба в експонатах Катеринославського обласного музею ім. О. Поля // Козацька спадщина. — 2006. — Вип. 3. — С. 232.
Після смерті Поля в 1890 році громадськість міста виступила з ініціативою про створення губернського музею його імені.Бушак С. Феномен Олександра Поля // Геолог України. — 2012. — № 4. — С. 119.
Створення обласного музею Обласний музей ім. О. М. Поля був урочисто відкритий 6 травня 1902 року в будівлі Комерційного училища (нині будівля Дніпропетровської облради). Поступово до нього було додане зібрання першого «громадського музею», що зберігалося в класичній гімназії, приватного музею О. Поля, колекції Д. І. ЯворницькогоКондратьєва І. Д. І. Яворницький як фундатор Катеринославського історичного музею // Дніпропетровський іст.-археографічний збірник. — Дн-ськ: Промінь, 1997. — Вип. І. — С. 511—516., інших власників колекцій.
За статутними положеннями він створювався як природничо-історичний, у якому об'єднувалися б гуманітарний і природничий напрями дослідженьСавчук В. С., Гребінник Т. О. Заснування та інституціоналізація Катеринославського обласного музею імені О. М. Поля // Історія України: Маловідомі імена, події, факти. — Київ, 2001. — Вип. 14. — С. 51–78..
Спеціально для музею під наглядом архітекторів Й. К. Сандецького і Г. І. Панафутіна в 1905 році було побудовано приміщення за структурою Гофмана в БерлініЯк ми знайшли «будинок Гофмана» в Берліні // 20.02.2021 Проблеми музеєзнавстваМурадов Дмитро Анатолійович. У пошуках «Будинку Гофмана» в Берліні (до історії будівництва приміщення для історичного музею) // Музей — платформа суспільного діалогу: матеріали ІІІ Міжнародної науково-практичної конференції ЛІМ, Львів, 6 листопада 2020 р. / ЛІМ; Дрогобич: Коло, 2020. С. 358—365. . За перше десятиріччя з невеликої колекції в 300 предметів музей виріс до майже 10-тисячного зібрання археологічних знахідок різних періодів і культур, запорізьких козацьких реліквій, церковних старожитностей, етнографічних, нумізматичних, предметів живопису, виробів народно-прикладного мистецтва, книг і документів, фотоматеріалів, які були розподілені за 9 розділамиБекетова В. М. Перший музей у Катеринославі (до 150-річчя з дня заснування) // Наддніпрянський іст.-краєзнавчий збірник — Дн-ськ, 1998. — Вип. І. — С. 272—277..
Розширення фондів
У 1917—1923 роках музей поповнювався приватними колекціями, предметами з дворянських будинків, земських установ, а директор докладав максимум зусиль, щоб зберегти музейну колекцію і будівлі від руйнування і грабунку. У цей час він мав назву Народний музей Катеринославщини.
У 1927—1932 роках фонди музею значно збагатились знахідками Дніпробудівської археологічної експедиції, яку очолив Д. І. Яворницький. Десятки тисяч одиниць археологічних предметів, знайдених на величезній території, де повинен був стояти Дніпрогес, надійшли до музею. У ці роки музей називався Дніпропетровський краєвий історико-археологічний музейАбросимова С. Д. Академік Д. І. Яворницький і розвиток музейної справи в Україні (З нагоди 150-річчя Дніпропетровського історичного музею ім. Д. І. Яворницького) // Київська старовина. — 2000. — № 1. — С. 103..
У 1940 році, після смерті Д. І. Яворницького, музей був названий на його честь — Дніпропетровський історичний музей імені Д. І. Яворницького.Абросимова С. Нестор Запорозької Січі. До 150-річчя від дня народження Д. І. Яворницького // Вісн. НАН України. — 2005. — N 5. — С. 55.
З 1933 по 1941 рр. музей змінив 11 директорів, більшість з яких була репресована.
2005 року музей отримав Премію імені Дмитра Яворницького Національної спілки краєзнавців України.
15 лютого 2010 року історичний музей отримав статус «національного».
Втрати в роки війни, відновлення
Великі втрати зазнав музей під час Другої світової війни. У роки окупації його перенесли до будинку Художнього музею на вулиці Шевченка, оскільки гарну й зручну будівлю на центральному проспекті вирішив зайняти під свою штаб-квартиру комендант міста Рудольф Клостерман. Евакуйовані на схід музейні предмети майже всі втрачені, ті, що залишилися в місті, вивезені німцями. Тільки невелика частина матеріалів була врятована технічними працівниками музею М. Я. Білим і П. К. Дузь.
6 серпня 1961 року за директорства М. Я. Ханіаса-Нібо відбулося перепоховання Дмитра Яворницького. Труну з його тілом перенесли з міського кладовища до стін музею. 8 листопада 1995 році на його могилі було встановлено пам'ятник (скульптор — Володимир Наконечний, архітектор — Василь Мірошниченко)Пам'ятник Д. І. Яворницькому на сайті Gorod.dp.ua.
Відродження музею тривало протягом 1970—1980-х років за директорства Г. Ф. Ватченко. 9 травня 1975 року відкрита діорама «Битва за Дніпро», а 7 травня 1977 року — нова експозиція з історії краю від найдавніших часів до закінчення Другої Світової війни.
Особливий внесок у розвиток наукової та видавничої діяльності музею припадають на часи роботи Г. І. Шевченка, заступника директора музею з наукової роботи (1952—1975). Саме за його редагуванням музей видав свої перші каталоги: кераміка, нумізматика і зброя.
Новітні поповнення фондів У 1999 році професор Анатолій Фоменко передав музею свою колекцію «Шевченкіана»Абрамова Т. Дарунок до двох ювілеїв // Наше місто. — 1999. — 5 берез., що налічує близько 2000 предметів.
Серед них 350 книг із творами Тараса Шевченка і видань, присвячених його життю і творчості, багато листівок: з автопортретами Шевченка, репродукціями його живописних та графічних творів, малюнків, а також листівки, створені на теми його віршів, із зображеннями пам'ятників поету, місць, де він мешкав тощо; а також значки, медалі, екслібриси, філателістичні предмети, портрети та інші речі. Одними із найбільш цінних в колекції є прижиттєвий «Кобзар», виданий у 1860 році завдяки меценатству Платона Симиренко, «Кобзар» празького видання 1867 року, збірка «Поезії Т. Г. Шевченка, заборонені в Росії», видана в Женеві в 1890 роціСтеповичка Л. Святий чоловік, або Шевченкіана професора Фоменка // Січеслав. — 2008. — № 2. — С. 139—143..
Зали музею
Нині експозиція з історії краю від найдавніших часів до сучасності налічує 9 залів: Давня історія краю Запорозьке козацтво Катеринославщина в XIX ст. Промисловий переворот кінця XIX — початку XX ст. Громадянська війна (1917—1920) Край у 1920—1939 роках Край у Другій світовій війні (1939—1945). Зала на реекспозиції з 2018 року. Сучасна історія Дніпропетровщини (1945 — сьогодення). Зала на етапі реекспозиції та перебудови з 1997 року. Постійна виставка «Це не повинно повторитися» (сталінські репресії на Дніпропетровщині в 1930–1950-х роках)
Зала 1. Давня історія краю
Найдавніші пам'ятки археології краю належать до кам'яної доби (від палеоліту — давньокам'яного віку — до неоліту — новокам'яного віку). Серед них — такі раритети як вістря дротику епохи верхнього палеоліту з добре збереженими насічками на його поверхні.
До числа пам'яток мезоліту (середньокам'яної доби, — X—VII тисяч до н. е.), представлених у залі, належить вирізка з родового могильника поблизу села Василівка Синельниківського району.
Із мідно-кам'яної доби (IV—III тисяч до н. е.) до середньовіччя (XIII—XIV ст.) степи Подніпров'я населяли так звані курганні народи — давньоарійські, іраномовні, а також тюрко- і монголомовні скотарсько-землеробські племена, у середовищі яких виник та існував обряд поховання в курганах. Десятки предметів, знайдених у цих курганах: зброя, знаряддя праці, прикраси, посуд, представлені у вітринах зали. Бронзова доба (II тис. до н. е.) представлена унікальним скарбом бронзових предметів (близько 80 одиниць), що був знайдений біля с. Лобойківка.
Пам'яткою національного значення, пов'язаною з давніми курганними народами (аріями), є Керносівський ідол. Це антропоморфна стела, що зображує верховне божество (Творця Всесвіту) арійського пантеону і датується другою половиною III тис. до н. е. Керносівський ідол був випадково знайдений у 1973 році школярами села Керносівки Новомосковського району.
У залі представлена різноманітна скіфська колекція музею: кам'яні баби (VI—IV ст. до н. е.); зброя — мечі, кинджали, вістря стріл, дротиків, списів; кінська збруя — вудила, псалії, пряжки; предмети прикладного мистецтва у «звіриному стилі»; предмети з міфологічними зображеннями: дзеркало з малюнком, каблучка з зображенням карлика, що їде верхи.
Також представлено два давньоугорських поховання шляхетних воїнів IX ст. н. е. (Васильківський і Криничанський райони Дніпропетровської області) з численними предметами із срібла та золота — прикрасами, зброєю, обладунком та велика піч для опалення кераміки VII ст. н. е. з аланського поселення в балці Канцерівка. А поруч — речі зі слов'янських поселень, що з'являються на території краю в V—VII ст. н. е..