Торгівля зерном, або ринок зерна (охоплює зернову сільськогосподарську продукцію аграрного ринку) — означає місцеву та міжнародну торгівлю зерновими та іншими продовольчими культурами, такими як пшениця, ячмінь, кукурудза та рис. Зерно є важливим товаром торгівлі, тому що воно легко зберігається і транспортується з обмеженим псуванням, на відміну від інших сільськогосподарських продуктів. Здорове постачання зерна та торгівля ним є важливими для багатьох суспільств, забезпечуючи калорійну основу для більшості систем харчування, а також важливу роль у кормах для тваринництва.
Торгівля зерном є такою ж старою, як і землеробські поселення, що було виявлено в багатьох ранніх культурах, які перейняли осіле землеробство. Великі суспільні зміни були безпосередньо пов'язані з торгівлею зерном, наприклад з падінням Римської імперії. Починаючи з раннього Нового часу, торгівля зерном була важливою частиною колоніальної експансії та динаміки міжнародної влади. Геополітичне домінування таких країн, як Австралія, Сполучені Штати, Канада та Радянський Союз протягом 20 століття було пов'язане з їхнім статусом країн із надлишком зерна.
Останнім часом міжнародні товарні ринки були важливою частиною динаміки продовольчих систем і ціноутворення на зерно. Спекуляція, а також інші чинники виробництва та пропозиції, що призвели до фінансової кризи 2007-2008 років, спричинили швидке зростання цін на зерно під час світової продовольчої кризи 2007-2008 років. Зовсім недавно домінування України та Росії на ринках зерна, наприклад пшениці, означало, що російське вторгнення в Україну в 2022 році викликало посилення побоювань щодо глобальної продовольчої кризи в 2022 році. Очікувані зміни, що сільське господарство, викликане зміною клімату, матиме каскадний вплив на світові ринки зерна. Pei, Qing; Zhang, David Dian; Xu, Jingjing (August 2014). "Price responses of grain market under climate change in pre-industrial Western Europe by ARX modelling". 2014 4th International Conference on Simulation and Modeling Methodologies, Technologies and Applications (SIMULTECH): 811–817. doi:10.5220/0005025208110817. ISBN 978-989-758-038-3. S2CID 8045747."Climate Change Is Likely to Devastate the Global Food Supply ". Time. Retrieved 2022-04-02."CLIMATE CHANGE LINKED TO GLOBAL RISE IN FOOD PRICES – Climate Change "Lustgarten, Abrahm (2020-12-16). "How Russia Wins the Climate Crisis". The New York Times. ISSN 0362-4331
Історія Торгівля зерном, ймовірно, така ж стара, як і вирощування зерна починаючи з часів неолітичної революції (близько 11 500 р. до н.е.). Скрізь, де є дефіцит землі (наприклад, у містах), люди змушені привозити їжу ззовні, щоб підтримувати себе, або силою, або торгівлею. Однак багато фермерів протягом історії (і сьогодні) працювали на рівні прожиткового мінімуму, тобто вони виробляли для домашніх потреб і мали небагато залишків для торгівлі. Мета таких фермерів — не спеціалізуватися на одній культурі та вирощувати її в надлишок, а скоріше виробляти все, що потрібно його родині, і стати самодостатнім. Лише в місцях і епохах, де виробництво спрямоване на виробництво надлишку для торгівлі (комерційне сільське господарство), чи не стає можливою велика торгівля зерном.
Вирощування зерна в Україні В Україні вже в добу неоліту складається той тип матеріальної культури, який відтоді в певних своїх рисах (осадництво, хліборобство, скотарство, ремесло і т.д.) історично стає вихідною базою для розвитку матеріальної культури наступних епох. В. Петров. Матеріяльна культура. Пережитки передісторичної матеріяльної культури. Скотарство (200). Хліборобство (200). Ремесло. Оброблення металю (201). Осадництво (201) // Енциклопедія українознавства. Загальна частина (ЕУ-I). — Мюнхен, Нью-Йорк, 1949. — Т. 1. — С. 200-228. Доступ Вирощування зернових культур відоме на Україні ще з неоліту; в трипільську добу це було підставою прохарчування населення. До зернових культур належали тоді: просо, яра пшениця і ячмінь; за гальштатської доби (1000 — 500 років до н.е.) появилося жито, в I столітті нашої ери — гречка, ще пізніше овес.В. Кубійович. Зернове господарство // Енциклопедія українознавства. Словникова частина (ЕУ-II). — Париж, Нью-Йорк, 1959. — Т. 3. — С. 805-808. Доступ Первинні джерела, на які посилається В.М. Кубійович: • Социалистическое сельское хозяйство Советской Украины. К. 1939; • Карнаухова Е. Размещение сельского хозяйства России в период капитализма (1860 — 1914). М. 1951; • Очерки развития народного хозяйства Украинской ССР. М. 1954; • Гуржій І. Розклад февдально-кріпосницької системи в сіль. госп-ві України першої пол. XIX ст. К. 1954; • Архімович О. Зернові культури в Україні. Укр. збірник, кн. 4. Ін-т для вивчення СССР. Мюнхен 1955; • Посевные площади СССР. Статистический сборник, т. І. М. 1957.)''
За слов'янської доби найважливішим збіжжям було просо,Детская энциклопедия: для среднего и старшего возраста. Том: 7 Из истории человеческого общества / Гл.редакция: Д.Д. Благой, В.А. Варсанофьева, Б.А.Воронцов-Вельяминов, П.А. Генкель и др.; гл. редактор: А.И. Маркушевич; научн.редакторы: С.Д. Сказкин, М.В. Нечкина, Н.П. Кузин, А.В. Ефимов, А.И. Стражев, А.Г. Бокщанин;, зам. Гл.редактора: П.А. Мичурин. — Изд. Академии педагогических наук РСФСР, Москва 1961, С: 621 (с.:215) але були відомі і інші злаки пшениця, ячмінь і жито. До відомих в Україні зернових культур ще з неоліту (з Трипільської доби) належать: просо, яра пшениця і ячмінь; за гальштатської доби (1000 — 500 років до н.е.) появилося жито, в I столітті нашої ери — гречка, ще пізніше овес. В другій половині I тисячоліття нашої ери поширилася культура жита, яке разом з пшеницею й ячменем стало головними зерновими культурами. Запровадження озимих дозволяло частковий перехід до дворічної і навіть трирічної сівозміни. Зернове господарство за княжих часів служило для покриття власних потреб та на вивіз: на південь до Криму й Візантії, на північ до Новгороду. Хліборобство, високо розвинене за античної доби, в слов'янський період (VI—IX ст.) дуже деґрадує. Спустошення в століття великого переселення народів, зумовили знелюднення, зростання лісової площі, загальний занепад рівня матеріальної культури, так звана Роменська культура, отже й занепад хліборобства. Змінилася система хліборобства; замість орного хліборобства прийшло безорне й безтяглове лісове підсічне хліборобство, яке стало панівним. Посівні ділянки були розкидані на значній відстані одна від одної. Землеробське господарство тих часів було важким: щоб підготувати землю для посіву, спочатку треба було вирубати ділянку в лісі. Зимовий місяць, протягом якого рубали ліс, називався «січень» (від слова «сечь» — рубати). Далі слідували місяці «сухий» і «березол», під час яких ліс сушили і спалювали. Сіяли прямо в золу, злегка розрихлену дерев'яною сохою або оралом. Таке землегосподарство називається «вогневим», або «підсічним». Ця система лісового хліборобства, не потребуючи ні застосування тяглової сили худоби, ані знаряддя для оранки, при низькому рівні техніки потребувала натомість застосування чималої кількості фізичної сили людини, наявності "великої родини", що на Поліссі зберігалася до початку XX століття. В XI — XIII століттях безорне і безтяглове хліборобство поступилося орному й тягловому. Татарські спустошення в XIII ст. і спричинене ними збільшення площі лісів, спустошення XIII — XIV століть і зменшення числа людності в Україні в цей час також і в наслідок "чорної чуми", спричинилися до зростання в XV — XVI століттях лісової площі, отже й до поширення лісового підсічного хліборобства, яке затрималося на Волині і в XIX столітті.
Для XIV — XV століть характерним є дальше поширення культури вівса, що ним платили данину державі, яка потребувала його для війська (харч для коней). В кінці XV століття відроджувалося значення України як житниці у зв'язку з експортом збіжжя з Литовсько-Польської держави до Західної Європи, в основному до Нідерландів; шляхта почала закладати нові фільварки, поширювати ріллю й збільшувати панщину. Збіжжя вивозили водними шляхами до Балтики. Експорт його охопив насамперед Західну Україну, що тяжіла до сточища рік Бугу і Сяну, а згодом у XVI — XVII столітях Побужжя і Придніпров'я. Одночасно з колонізаційною акцією на Лівобережжі й Слобожанщині XVII століття там поширювалися площі зернових культур, але зернове господарство ще не мало товарового характеру.
Новий розвиток зернового господарства почався в кінця XVIII століття, коли Російська Імперія дійшла до берегів Чорного моря і почалося швидке залюднення чорноморських степів. Посівна площа півдня незабаром зросла (з 0,8 млн десятин на початок XVIII століття, до 6 млн в 1860 роках, тобто з 4,5 до 34% всієї площі, і Україна стала важливим експортером хліба до Туреччини, Греції та до Західної Європи (в Російській Імперії вона посідала тоді друге місце після Центральної Чорноземної області). Значення зернового господарства в Україні особливо зросло з 1860-их роках, коли побудова залізниць полегшила вивіз збіжжя через чорноморські порти, а одночасно зріс на нього попит в промислових країнах Західної Європи (Великобританія, Німеччина, Голандія). У зв'язку з цим зросла площа зернових культур (на Центральних і Східних Землях з 16,5 млн десятин в 1881 році до 20,7 млн в 1913; на Передкавказзі з 3,4 млн в 1898 році до 6,7 млн в 1913 році), збільшилася участь товарних видів збіжжя — пшениці (з 35% збіжжевої площі 1881 року на 38% в 1913 році), а ще більше ячменю (16 і 25%), головним коштом жита (26 і 18%). Ці зміни відбулися в основному в південній Україні, яку характеризували такі процеси: повне розорання степів і перехід від переліжного господарства до безпар'я, однобічне зернове господарство (збіжжя займали 96% посівної площі), з перевагою ярої пшениці й ячменю (разом 75% зернової площі), заведення механізованої обробки землі і сільськогосподарських машин, низька урожайність, висока товарність (половина збору йшла на експорт). Інтенсивнішим було зернове господарство на Правобережжі, яке характеризували перехід від трипілля до чотирипілля, участь усіх зернових культур з перевагою озимої пшениці й жита, вища урожайність, майже інше завдяки заведенню культури цукрового буряка, та стабілізація, а навіть деяке зменшення зернових культур (на 5% за 1881 — 1913 роки), завдяки великій густоті населення вивіз хліба становив ледве 20% загального збору. Зернове господарство Галичини було подібне до зернового господарства на Правобережжі (з тією різницею, що тут панувала сівозміна і тому було багато кормових, натомість не відігравало ролі буряківництво), Передкавказзя — до зернового господарства півдня України, а Лівобережжя було проміжним між Правобережжям і Степом; північна Україна виявляла перевагу жита й вівса, переходила від трипілля до багатопільних сівозмін і відчувала недостачу хліба.
Урожайність зернових культур в Україні становила в 1909 — 1913 роках в середньому річно 9 центнерів з га, тобто порівняно з 1860-ими роками подвоїлася.
В наслідок зростання площі під зерновими культурами і урожайності збільшився також їхній загальний збір, і то швидше, ніж зростання населення, так що збіжжеві лишки ставали все більшими.
+ Заг. збір збіжжя для всіх укр. етногр. земель і для УССР (пересічний річний збір за 1909 — 13 pp. в млн т): Всі укр. землі В тому ч. в сучасних межах УССР Пшениця 10,1 6,5 Жито 5,8 5,3 Ячмінь 6,4 5,0 Овес 4,0 3,4 Кукурудза 1,0 0,8 Просо 0,7 0,6 Гречка 0,7 0,5 Разом 28,7 22,1