«Вендиґо» () — одна з найвідоміших повістей британського письменника Елджернона Блеквуда про моторошну істоту, яка мешкає в безкраїх канадських лісах. Вперше твір опубліковано в авторській збірці «Загублена долина та інші історії» 1910 рокуJoshi, S.T. Encyclopedia of the Vampire: The Living Dead in Myth, Legend, and Popular Culture, p.12, Greenwood, 2010. .
Короткий зміст У дикій місцевості на північ від Щурячого порту в Північно-Західному Онтаріо двоє шотландців — студент-богослов Сімпсон та його дядько, доктор Кеткарт, автор книги про колективні галюцинації, — вирушають полювати на лося з двома провідниками — Генком Девісом і його другом, канадським французом Жозефом Дефаґо. Поки їхній кухар-індіанець Панк залишається в основному таборі, мисливці розділяються на дві групи; доктор Кеткарт йде з Генком, а Дефаґо веде Сімпсона на каное вниз річкою, щоб досліджувати велику навколишню територію.
Сімпсон і Дефаґо розбивають табір, і незабаром стає зрозуміло, що Дефаґо відчуває чи принаймні думає, що відчуває якийсь дивний і лячний запах, принесений легким подихом вітру. Тієї ж ночі Сімпсон прокидається і виявляє, що Дефаґо в жаху зіщулився і чомусь наполовину перебуває за межами намету. Пізніше Дефаґо тікає в ніч, змушуючи Сімпсона вдатися до його пошуків. Багато миль юнак іде слідами провідника, залишеним на свіжому снігу, зауважуючи, що сліди Дефаґо — не єдині. Великі сліди, залишені поряд, явно не належать людині. Поступово Сімпсон зауважує, що й власні сліди Дефаґо перетворилися на зменшену версію великих. Зрештою, обидва набори слідів зникають, і Сімпсону видається, що він чує далекий голос Дефаґо, який кричить звідкись у небі: «О! О! Яка величезна висота! О, мої ноги! Вони горять…!».
Сімпсону нарешті вдається повернутися до головного табору, де він возз'єднується з іншими. Доктор Кеткарт та Генк повертаються з ним на пошуки Дефаґо. Коли вони знову розбивають табір, Генк починає кликати Дефаґо і той — чи якась огидна пародія на нього — з'являється перед ними з хащі, а потім знову зникає. Стривожені та стурбовані побаченим, мисливці повертаються до головного табору на човні і виявляють, що Дефаґо — цього разу справжній — у якийсь спосіб уже повернувся. Страждаючи від марення, переохолодження та обмороження, за два тижні після цього він помирає, а троє чоловіків залишаються здивованими та невпевненими в тому, що сталося. Один Панк міг би пояснити їм це, але він втік додому, як тільки відчув жахливий запах, який носив з собою Дефаґо. Як індіанець, він одразу зрозумів, що Дефаґо бачив вендиґо.
Автобіографічні моменти та культурні посилання У цій історії Елджернона Блеквуда можна помітити чимало моментів, пов'язаних з біографією автора. Інтерес до надприродного пробудив у письменника вчитель приватної школи, який володів терапевтичним гіпнозом, після чого юнак почав активно вивчати психіатрію. Психіатром у повісті є доктор Кеткарт, проте основні автобіографічні моменти повісті пов'язані з іншим шотландцем, молодим проповідником Сімпсоном. Як і Сімпсон, британець Блеквуд, здобувши вищу освіту, вирушив до Швейцарії, а потім до Канади, де зацікавився фольклором північноамериканських індіанців і вперше почув міф про вендиґо. 1892 року британець на все літо зник у канадських лісах. Ця поїздка, мабуть, надихнула письменника створити «Острів привидів». Друга й актуальніша експедиція — полювання на лося — трапилася в жовтні 1898 року, коли Блеквуд був на службі в Джеймса Шпейєра. Цю поїздку він описав у статтях «Серед улюблених місць лося»«Журнал Блеквуда» 168, липень 1900 р. та «У канадській глушині»«Журнал Лонгмана» 37, січень 1901 р.. Остання подорож також надихнула письменника написати оповідання «Озеро Скелета: Епізод у таборі». Крім того переживання періоду ранньої юності відбилися в інших творах Блеквуда, написаних у Швейцарії, куди він повернувся вирішивши присвятити себе літературі.
Оцінка та вплив на літературу Повість Блеквуда викликала величезний резонанс у колі фольклористів та професійних письменників:
Грейс Ізабель Колброн у своєму есе 1915 року «Елджернон Блеквуд: Вдячність» зазначила, що: Гарячий шанувальник Блеквуда Г. Ф. Лавкрафт писав: Август Дерлет створив однойменну сутність, описану в серії Міфи Ктулху в оповіданні «Слідство про Вендиґо», а в ранішому оповіданні, натхненному повістю Блеквуда, (The Thing That Walking on the Wind, опубліковано в збірці Strange Tales of Mystery and Terror у січні 1933), він безпосередньо посилається на ім'я Блеквуда та його розповідь про «елементалі повітря»Price, Robert M. (Editor). The Ithaqua Cycle: The Wind-Walker of the Icy Wastes, p. xi, 'As Derleth himself would freely admit, Ithaqua is hardly original with him. All he did was coin a Lovecraftian name for Blackwood's Wendigo, and of course the Wendigo is not Blackwood's invention either.' p. xi , 2006. .. Вільна адаптація «Вендиґо» Елвіна Шварца з'являється в його антології жахів Scary Stories to Tell in the DarkSchwartz, Alvin (October 1981) Scary Stories to Tell in the Dark Harper & Row p.49..
У масовій культурі У грі жахів на виживання для PS4 2015 року «Until Dawn» зображено монстрів вендиґо. Дія гри відбувається на вигаданій канадській горі Блеквуд (штат Альберта) — очевидне посилання на автора та його твориIMDb. Until Dawn (2015 Video Game). Trivia..
Примітки