Наразі у багатьох країнах жінки недостатньо представлені в уряді та різних установах. Ця історична тенденція все ще зберігається, хоча жінок все частіше обирають на посади глав держав і урядів.
Станом на жовтень 2019 року світовий рівень участі жінок у парламентах національного рівня становить 24,5 %. У 2013 році серед усіх посад національних лідерів жінки складали 8 % і серед усіх президентських постів — 2 %. Крім того, 75 % усіх прем'єр-міністерок і президенток обіймали посади за останні два десятиліття.
Жінки можуть зіткнутися з низкою проблем, які впливають на їх здатність брати участь у політичному житті та ставати політичними лідерами. Кілька країн вивчають заходи, які можуть збільшити участь жінок в уряді на всіх рівнях, від місцевого до національного та міжнародного. Однак сьогодні все більше жінок займають керівні посади.
Світовий статус представництва жінок в уряді
Президенти і прем'єр-міністри Кількість жінок-лідерів у всьому світі зросла, але вони все ще представляють невелику групу. На виконавчих рівнях уряду жінки частіше стають прем'єр-міністерками, ніж президентками. Частина відмінностей у цих шляхах до влади полягає в тому, що прем'єр-міністерки обираються членами правлячих політичних партій, тоді як президенти обираються громадськістю. У 2013 році жінки займали 8 % посад усіх національних лідерів і 2 % всіх президентських постів. Крім того, 75 % усіх прем'єр-міністерок і президенток обіймали посади за останні два десятиліття. З 1960 по 2015 рік 108 жінок стали національними лідерками в 70 країнах, причому більшість було прем'єр-міністерок, ніж президенток.
Окремі керівниці зазвичай мають високий рівень освіти і можуть мати тісні стосунки з політично відомими сім'ями або сім'ями вищого класу. Загальний статус жінок у країні не визначає, чи досягне жінка керівної посади, оскільки, як це не парадоксально, керівниці регулярно приходять до влади в країнах, де соціальне становище жінок відстає від чоловіків.
У більш розвинутих країнах жінки давно борються за те, щоб стати президенткою чи прем'єр-міністеркою. Ізраїль обрав свою першу прем'єр-міністерку у 1969 році, але більше ніколи цього не робив. З іншого боку, у Сполучених Штатах не було жодної президентки.
Шрі-Ланка була першою країною, яка мала президентку, Чандріку Кумаратунгу (1994—2000), і прем'єр-міністерку (Сірімаво Бандаранаіке) одночасно. Це також стало першим випадком, коли прем'єр-міністерка (Сірімаво Бандаранаіке) безпосередньо змінила іншу прем'єр-міністерку (Чандріку Кумаратунгу). Обрання Мері Макеліс президенткою Ірландії (1997—2011) стало першим випадком, коли президентка безпосередньо змінила іншу президентку Мері Робінсон. Йоганна Сігурдардоттір, прем'єр-міністерка Ісландії (2009—2013), була першою у світі відкритою лесбійкою, першою світовою лідеркою, яка, перебуваючи на посаді, одружилася з одностатевою партнеркою.
Жінка-глава уряду, яка не є королівською державою, і лідерка країни, яка найдовше перебувала на посаді, — Шейх Хасіна. Вона є прем'єр-міністеркою, яка найдовше займала цю посаду в історії Бангладеш, пропрацювавши загалом понад 18 років. Станом на року вона є найдовше обраною жінкою-главою уряду у світі.
У 2021 році Естонія стала першою країною, де жінка була обрана главою держави та главою уряду. (Якщо розглядати лише країни, де глава держави обирається прямим голосуванням, то першою країною, де обрана жінка-глава держави та обрана жінка-глава уряду, є Молдова, також у 2021 році).
Національні парламенти Частка жінок у національних парламентах у всьому світі зростає, але вони все ще недостатньо представлені. Станом на 1 квітня 2019 року середня кількість жінок у національних зборах у світі становить 24,3 %. Водночас між країнами існують великі відмінності, наприклад, Шрі-Ланка має досить низький рівень участі жінок у парламенті порівняно з Руандою, Кубою та Болівією, де рівень представництва жінок найвищий. Три з першої десятки країн у 2019 році були в Латинській Америці (Болівія, Куба та Мексика), і американці побачили найбільші сукупні зміни за останні 20 років.
Зі 192 країн, перелічених у порядку зменшення відсотка жінок у нижній або однопалатній палаті, 20 країн із найбільшим представництвом жінок у національних парламентах входять (цифри відображають інформацію станом на 1 січня 2020 року; a – представляє однопалатний парламент). законодавча влада без верхньої палати): Рейтинг Країна Нижня плалата або однопалатний парламент Верхня палата або сенат 1 Руанда 61,25 % 38,46 % 2 Куба 53,22 % – 3 Болівія 53,08 % 47,22 % 4 Нова Зеландія 50,42 % - 5 Об'єднані Арабські Емірати 50 % - 6 Мексика 48,2 % 49,22 % 7 Нікарагуа 47,25 % - 8 Швеція 46,99 % – 9 Гренада 46,67 % 30,77 % 10 Андорра 46,4 % – 11 Південна Африка 46,35 % 38,89 % 12 Фінляндія 46 % - 13 Коста-Рика 45,61 % - 14 Іспанія 44 % 39,02 % 15 Сенегал 43,03 % - 16 Намібія 42,71 % 23,81 % 17 Швейцарія 41,5 % 26,09 % 18 Норвегія 41,42 % - 19 Мозамбік 41,2 % - 20 Аргентина 40,86 % 40,28 % Нові дані доступні до лютого 2014 року від International IDEA, Стокгольмського університету та Міжпарламентського союзу.
Хоча 86 % країн досягли участі принаймні 10 % жінок у національних законодавчих органах, набагато менше подолали 20 % і 30 % бар'єри. Станом на липень 2019 року лише 23 % суверенних держав мали понад 30 % жінок у парламенті. Основні англомовні демократії входять переважно до 40 % найкращих країн рейтингу. Нова Зеландія посідає п'яте місце, а жінки становлять 48,3 % парламенту. Сполучене Королівство (32,0 % у нижній палаті, 26,4 % у верхній палаті) посідає 39 місце, тоді як Австралія (30,5 % у нижній палаті, 48,7 % у верхній палаті) займає 47 місце зі 189 країн. Канада посідає 60 місце (29,6 % нижня палата, 46,7 % верхня палата), тоді як Сполучені Штати займають 78 місце (23,6 % у нижній палаті, 25,0 % у верхній палаті). Не всі ці нижні та/або верхні палати національних парламентів обираються прямим шляхом; наприклад, у Канаді члени верхньої палати (Сенату) призначаються.
, Куба має найвищий відсоток серед країн без квот. У Південній Азії найвищим за рейтингом участі жінок у політиці є Непал (33 %). Серед країн Східної Азії, має найвищий відсоток жінок у парламенті має Тайвань (38.0 %).
Памела Пакстон описує три чинники, які є причинами того, чому за останні кілька десятиліть представництво жінок на національному рівні стало набагато більшим. По-перше, це мінливі структурні та економічні умови націй, які свідчать про те, що освітні досягнення разом із збільшенням участі жінок у робочій силі заохочують їх представництво. Другий — політичний фактор; представництво жінок на посаді засноване на пропорційній системі. Деякі системи голосування побудовані так, що партія, яка набирає 25 % голосів, отримує 25 % місць. У цих процесах політична партія відчуває себе зобов'язаною збалансувати представництво між статями в своїх голосах, підвищуючи активність жінок у політичному житті. Мажоритарна виборча система, яка використовується в Сполучених Штатах, Сполученому Королівстві та Індії, дозволяє вибори лише з одним кандидатом і, таким чином, дозволяє політичним партіям повністю диктувати представників регіонів, навіть якщо вони контролюють лише невелику більшість голосів. Нарешті, існує ідеологічна налаштованість країни; концепція, згідно з якою культурні аспекти жіночих ролей або позицій у місцях, де вони живуть, визначають, де вони стоять у цьому суспільстві, зрештою або допомагаючи цим жінкам, або перешкоджаючи їм займати політичні посади.
У 1995 році Організація Об'єднаних Націй поставила за мету досягти 30 % представництва жінок. Нинішній щорічний приріст жінок у національних парламентах у всьому світі становить приблизно 0,5 %. Такими темпами гендерний паритет у національних законодавчих органах не буде досягнутий до 2068 рокуTwo chapters:.
Дипломатія Головним бразильським державним феміністичним агентством на федеральному рівні у Бразилії донедавна був Секретаріат політики щодо жінок. За урядів Робітничої партії (2003—2016) Бразилія проводила політику, орієнтовану на жінок, у трьох вимірах своєї зовнішньої політики: дипломатія, співпраця для розвитку та безпека.Mónica Salomón, «Exploring Brazilian foreign policy towards women: dimensions, outcomes, actors and influences.» Revista Brasileira de Política Internacional 63.1 (2020). online
У 1923—1976 роках в Ірландії Енн Марі О'Браєн вивчала жінок у Міністерстві закордонних справ Ірландії, пов'язаному з Лігою Націй та Організацією Об'єднаних Націй. Вона вважає, що жінки мали більше можливостей в ООН.Ann Marie O'Brien, «Locating women within the Irish Department of External Affairs: a case study of Irish women at the League of Nations and United Nations, 1923–76.» Irish Historical Studies 43.163 (2019): 94-110.
У 1927 році в Сполучених Штатах до дипломатичної служби приєдналася Френсіс Е. Вілліс, ставши лише третьою американкою, яка це зробила. Вона служила в Чилі, Швеції, Бельгії, Іспанії, Великобританії та Фінляндії, а також у Державному департаменті. У 1953 році вона стала першою жінкою-послом США у Швейцарії, а пізніше була амбасадоркою у Норвегії та на Цейлоні. Зростання Вілліс на дипломатичній службі відбулося завдяки її компетентності, наполегливій праці та впевненості в собі. Також у її кар'єрі допомогла підтримка впливових наставників. Хоча Вілліс не була войовничою феміністкою, вона проклала шлях для інших амбасадорок.Philip Nash, «'A Woman's Touch in Foreign Affairs'? The Career of Ambassador Frances E. Willis.» Diplomacy and Statecraft 13.2 (2002): 1-20.Helen McCarthy, Women of the World: the Rise of the Female Diplomat (A&C Black, 2014).Helen McCarthy, and James Southern, «Women, gender, and diplomacy.» Gender and Diplomacy (2017): 15+.
Місцеве представництво Опитування 2003 року, проведене United Cities and Local Governments (UCLG), глобальною мережею підтримки інклюзивних місцевих органів влади, показало, що середня частка жінок у місцевих радах становила 15 %. На керівних посадах частка жінок була нижчою: наприклад, 5 % мерів муніципалітетів Латинської Америки — жінки.
Дедалі більше уваги приділяється представництву жінок на місцевому рівні. Більшість цих досліджень зосереджено на країнах, що розвиваються. Децентралізація уряду часто призводить до того, що структури місцевого самоврядування є більш відкритими для участі жінок як обраних депутатів місцевих рад, так і як клієнтів послуг місцевого самоврядування.
Згідно з порівняльним дослідженням жінок у місцевих органах влади в Східній Азії та Тихоокеанському регіоні, жінки досягли більших успіхів у досягненні посади прийняття рішень у місцевих органах влади, ніж на національному рівні. Органи місцевого самоврядування, як правило, більш доступні та мають більше доступних посад. Крім того, роль жінок у місцевих органах влади може бути більш прийнятною, оскільки вони розглядаються як продовження їхньої участі в громаді.
Виклики, з якими стикаються жінки Політологи поділяють причини недостатнього представництва жінок на державних посадах на дві категорії: попит і пропозиція. Пропозиція стосується загального прагнення жінок балотуватися на посаду та доступу до таких ресурсів, як освіта та час, тоді як попит стосується підтримки еліти, упередженості виборців та інституційного сексизму. Жінки стикаються з численними перешкодами в досягненні представництва в уряді. Найбільші труднощі, з якими може зіткнутися жінка в уряді, виникають під час перебування на посаді в уряді, на відміну від того, коли вона обіймає цю посаду. Дослідження показують, що однією з найбільших проблем є фінансування кампанії. Дослідження також показують, що жінки, які балотуються на політичні посади, збирають таку ж суму грошей, як і їхні колеги-чоловіки, однак вони відчувають, що для цього їм потрібно більше працювати.