11-та зенітна дивізія (Третій Рейх) () — зенітна дивізія Вермахту, що діяла протягом Другої світової війни у складі Повітряних сил Третього Рейху.

Історія 11-та зенітна дивізія веде свою історію від сформованого на території окупованої частини Північної Франції 1 лютого 1941 року 11-го Командування протиповітряної оборони під командуванням генерал-майора Гельмута Ріхтера з штаб-квартирою в Бордо. 1 вересня 1941 року 11-те Командування ППО було перейменовано на 11-ту зенітну дивізію. Дивізія здійснювала керівництво протиповітряними силами на заході окупованої Франції. Протягом перших кількох місяців вже неможливо визначити, у підпорядкуванні яких структур і в якій оперативній зони перебували частини дивізії. Лише після переміщення штабу дивізії із зупинкою в Марселі до Авіньйона 15 квітня 1943 року стало відомо про першу чітку структуру 11-ї зенітної дивізії. На той час з'єднання складалося з 69-го і 89-го зенітного полку в Марселі та 653-го зенітного полку в Нарбонні. 1 листопада 1943 року дивізію очолив генерал-лейтенант Еріх Кресман.

9 січня 1944 р. штаб дивізії без підпорядкованих полків був знятий з попереднього поля завдань і переданий повітряному округу Бельгія — Північна Франція. Там на її основі був сформований III. зенітний корпус.

8 вересня 1944 року 11-ту зенітну дивізію сформували вдруге. Новий штаб дивізії створив оберст, а пізніше генерал-майор Оскар Кремер. Основним завданням дивізії було керівництво протиповітряними силами в зоні командування Люфтгау VIII у районі промислової зони Верхньої Сілезії та фортеці Бреслау. Дивізія мала наступні полки: 54-й зенітний полк; 106-й зенітний полк; 107-й зенітний полк; 150-й зенітний полк; 84-й зенітний прожекторний полк.

Незадовго до початку наступу радянських військ у січні 1945 року 11-та зенітна дивізія мала 142 важкі батареї та 16 середніх і легких зенітних батарей. Було також 4 роти димових завіс.

Вже 17 січня 1945 року всі рухомі зенітні гармати дивізії перекинули на фронт для використання їх у протитанковій обороні в наземному бою. Стаціонарні зенітні установки воювали до 28 січня 1945 року, а потім були підірвані. 26 січня 1945 року 11-та зенітна дивізія була тактично підпорядкована 10-й зенітній дивізії, оскільки остання вже була випробувана в наземних боях, але вже втратила до кінця більшу частину зенітних гармат під час битви на Одерському фронті.

Райони бойових дій Франція (вересень 1941 — лютий 1944); Німеччина (вересень 1944 — травень 1945).

Командування

Командири генерал-лейтенант Гельмут Ріхтер (1 вересня 1941 — 31 жовтня 1943); генерал-лейтенант Еріх Крессманн (1 листопада 1943 — 22 лютого 1944); генерал-майор Оскар Кремер () (вересень 1944 — 8 травня 1945).

Підпорядкованість ЧасКорпусКомандування/ФлотШтаб 1941 1 лютого

Люфтгау «Західна Франція» Західна Франція 1942 1 січня

Люфтгау «Західна Франція» Західна Франція листопад

Люфтгау «Західна Франція» Південна Франція 1943 1 січня

Люфтгау «Західна Франція» Південна Франція 1944 1 січня

Люфтгау «Західна Франція» Південна Франція Друге формування 1944 8 вересня

Люфтгау VIII Сілезія 1945 1 січня

Люфтгау VIII Сілезія 23 січня

6-й повітряний флот Сілезія 12 лютого I корпус ППО 6-й повітряний флот Сілезія

Див. також Командування протиповітряної оборони Ізраїлю Загороджувальний аеростат 361-й зенітний артилерійський полк (СРСР) Корпусні кольори Люфтваффе (1935–1945) Радіотехнічні війська Бакинська армія ППО

Примітки Виноски

Джерела

Посилання

Література Karl-Heinz Hummel: Die deutsche Flakartillerie 1935—1945. Ihre Großverbände und Regimenter. VDM, Zweibrücken 2010, ISBN 978-3-86619-048-1, S. 57, 58. Horst-Adalbert Koch, Heinz Schindler, Georg Tessin: FLAK. Die Geschichte der Deutschen Flakartillerie und der Einsatz der Luftwaffenhelfer. Podzun Verlag, 2. Auflage, Bad Nauheim 1965, S. 449.