Віктор Петрович Поляничко (, місто Ростов-на-Дону, тепер Російська Федерація — загинув , село Тарське, Північна Осетія, Російська Федерація) — радянський і російський партійний діяч, 2-й секретар ЦК КП Азербайджану, заступника голови Ради міністрів Російської Федерації. Член ЦК КПРС у 1990—1991 роках. Народний депутат Азербайджанської РСР. Народний депутат СРСР (1989—1991). Кандидат історичних наук (1973).

Життєпис Батько помер через декілька місяців після народження Віктора. Під час німецько-радянської війни перебував з родиною в евакуації в Чечено-Інгуській АРСР.

У 1952—1955 роках — слюсар-складальник заводу «Ростсільмаш» у Ростові-на-Дону.

У 1955—1956 роках — літературний співробітник районної газети в Московській області.

З 1956 по 1959 рік служив у Радянській армії.

Член КПРС з 1959 року.

У 1959 році направлений виконробом — начальником комсомольського штабу ударного комсомольського будівництва Гайського гірничо-збагачувального комбінату Оренбурзької області.

У 1959—1964 роках — 1-й секретар Орського міського комітету ВЛКСМ Оренбурзької області.

У 1962 році закінчив факультет журналістики Московського державного університету імені Ломоносова.

У 1964—1965 роках — відповідальний організатор ЦК ВЛКСМ у Москві.

У 1965—1971 роках — 1-й секретар Челябінського обласного комітету ВЛКСМ.

У 1971—1972 роках — секретар Челябінського міського комітету КПРС.

У 1972—1978 роках — секретар Оренбурзького обласного комітету КПРС.

У 1973 році захистив кандидатську дисертацію на тему «Діяльність партійних та комсомольських організацій з комуністичного виховання робітничої молоді в період між XXIII та XXIV з'їздами КПРС».

У 1978—1985 роках — завідувач сектору, інспектор відділу пропаганди ЦК КПРС.

У 1985—1988 роках працював в Афганістані радником ЦК КПРС при Політбюро ЦК НДПА (політичний радник Бабрака Кармаля та Наджибули).

13 листопада 1988 — 1991 року — 2-й секретар ЦК КП Азербайджану.

З 1990 по 1991 рік — керівник Азербайджанського республіканського «Оргкомітету із Нагірно-Карабаської автономної області (НКАО)».

У 1991 році повернувся до Москви, займався бізнесом. Член Спілки журналістів РРФСР.

З 26 червня по 1 серпня 1993 року — голова Тимчасової адміністрації на територіях Моздоцького району, Приміського району та прилеглих до нього місцевостях Північної Осетії та Малгобецького та Назранівського районів Інгушетії в ранзі заступника голови Ради міністрів — Уряду Російської Федерації.

Загинув 1 серпня 1993 року внаслідок терористичного акту біля села Тарське в Північній Осетії. Службову машину, на якій він прямував на переговори з осетинськими польовими командирами, було обстріляно невідомими. У тілі Віктора Поляничка судмедексперти виявили 15 вогнепальних ран.

Похований на Новодівочому цвинтарі міста Москви.

Нагороди два ордени Трудового Червоного Прапора (1967, 1988) орден Дружби народів (14.11.1980) орден «Знак Пошани» (1967) орден «За особисту мужність» (4.08.1993, посмертно) медаль «За доблесну працю. В ознаменування 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна» (1970) медаль «За освоєння цілинних земель» (1966) Почесний громадянин міст Оренбурга, Орська, Гая (24.06.1993)

Примітки

Джерела Известия ЦК КПСС. 1990, № 12 Три жизни Виктора Поляничко