Хрі́стос Кару́зос (; , Амфіса, ном Фокіда, Греція — , Афіни) — видатний грецький археолог і перекладач XX століттяΜανόλης Ανδρόνικος, Ελληνικός Θησαυρός, σελ.173, ISBN 960-03-1139-0, академік.
Біографія Народився у 1900 році у місті Амфісса, ном Фокіда, Середня Греція, де провів свої дитячі роки та закінчив гімназію. У 1916 році у шістнадцятирічному віці вступив на Філософський факультет Афінського університету, де вивчав філософію та археологію.
Ще студентом, у 1919 році, його прийняли на роботу до Археологічної служби. Диплом здобув у 1921 році. У 1928—1930 роки продовжив навчання у Мюнхені та Берліні, де серед його наставників були відомі історики мистецтв Вільгельм Піндер та Герхарт Роденвальдт.
У 1925 році отримав посаду хранителя старожитностей, послідовно в археологічних регіонах Середня Греція, Аттика, Фессалія, Спарта, Кіклади і, пізніше, генерального хранителя Археологічної служби.
У 1930 році Карузос видав свою першу роботу — «Посейдон Артемісіона», присвячену однойменній бронзовій статуї. Ця публікація зробила його відомим у міжнародних археологічних колах.
Письменницька та перекладацька діяльність Маючи філософську та історичну освіту та володіючи німецькою мовою, Карузос переклав на грецьку низку історичних і філософських робіт, зокрема «Марксизм і філософія» Карла Корса (1927) і першу частину «Анти-Дюрінга» Фрідріха Енгельса під назвою «Філософія» (1928) під псевдонімом Хрістос Кастрітіс.
Серед перекладених Карузосом авторів Κ. Крумбахер, «Візантійська література» (1927), В. Кранца, «Новий гуманізм у Німеччині» (1928) та «Метафізика історії» К. Шредера (1928).
З метою безпеки у подальшій роботі Карузос використовував псевдонім Хрістос Логаріс у праці «Видання софіста» та томі спогадів Дімітріса Гліноса (1946 року), що, проте, не захистило його життя та кар'єру від нападів та переслідувань, яких зазнавали усі його ідейні соратники.
Подвиг хранителів старожитностей
У роки потрійної германо-італо-болгарської окупації Греції 27 хранителів старожитностей Археологічної служби на чолі з Хрістосом Карузосом і візантинологом (згодом директором Національної галереї) Маріносом Каллігасом, з небезпекою для власного життя, здійснили титанічну роботу з приховання старожитностей від окупантів. Хранителі старожитностей були змушені зруйнувати свою власну працю десятиліть, розсіюючи та закопуючи експозиції музеїв у крипти церков і печери.
Національний археологічний музей (Афіни) не мав багато альтернатив: його експозиції під керівництвом Карузоса закопали у залах музею і ніхто з численних учасників цієї операції не видав інформацію окупантам. Основні грецькі музеї у роки окупації залишилися практично без своїх головних експонатівΆρθρο στην εφημερίδα Ριζοσπάστης με απόσπασμα του Καρούζου από το περιοδικό «ΜΕΝΤΩΡ».
Питання награбованих старожитностей Проте, за відсутністю достатнього часу та неосяжністю пам'яток та старожитностей, сотні периферійних музеїв, археологічних майданчиків, церков і монастирів були пограбовані. Після війни Карузос і Каллігас разом з іншими археологами, організованими у НВФ, підготували доповідь з детальними списками старожитностей, викрадених окупантамиTA NEA (7-11-1998). Доповідь на 166 сторінках була опублікована у 1946 році та містила розділи «Розкрадання», «Несанкціоновані розкопки», «Руйнування». Кожен із розділів поділявся на підрозділи, які стосувалися відповідно німецьких, італійських і болгарських окупантів.
Основна частина доповіді стосується Німеччини. Попри те, що доповідь подекуди підкріплена іменами та навіть адресами грабіжників й одержувачів награбованого, жоден з повоєнних грецьких урядів, посилаючись на відсутність інформації, не виступив з офіційним позовом до союзної (спочатку у НАТО, а потім у Європейському союзі) Німеччини, і питання повернення награбованих старожитностей завис, разом із питаннями невиплачених досі Німеччиною репарацій за руйнування та повернення насильницької окупаційної позики Банком НімеччиниΆρθρο στην εφημερίδα Ριζοσπάστης Конгресс о немецких репарациях 2-4/12/2005.
Повоєнні роки Після звільнення, у 1945 році, Карузос розпочав реорганізацію експозиції музею. Цю роботу він закінчив у 1964 році.
Одночасно Карузос робив розкопки в різних регіонах Греції. Карузос був одним із засновників грецького відділення Міжнародного союзу критиків мистецтв . Його статті, як критика, характеризували «світло і просвітництво і жодною мірою не схоластична археологія»7 Ημέρες, Καθημερινή (8 Μαρτίου 1998). «Σωματία Τεχνοκριτών στην Ελλάδα» — Συνέντευξη Αλέξανδρου Ξύδη στο Δημήτρη Παυλόπουλο..
Разом з іншими грецькими інтелігентами Карузос став на захист виставки грецького художника Стеріса проти нападок дирекції Національної галереїΕφ. Ριζοσπάστης: «Μεταξύ παράδοσης και μοντερνισμού» (20-8-2008)), та «18 критичних статей навколо однієї виставки» стали «маніфестом образотворчого модернізму в Греції»Εθνική Πινακοθήκη.
Почесні відзнаки Карузос був однією з постатей, які вплинули на духовне життя країни. За свій внесок він отримував різні почесні відзнаки.
Карузоса проголосили почесним професором університету міста Базель, Швейцарія. У 1955 році Карузоса обрали членом Баварської академії наук й Афінської академії, з якою, однак, відразу ж зіткнувся у питанні реформи в освітіΤα Νέα — ΒΙΒΛΙΟΔΡΟΜΙΟ. Карузоса нагородили грецьким орденом Фенікса, також був членом археологічних інститутів Берліна та Відня.
Семні Карузу Карузос ще зі студентських років пов'язав своє життя з Семні Карузу (Папаспіріді), з якою одружився у 1931 році. Семні була однією з двох перших жінок, які приєдналися до археологічної служби у 1921 році та прослужили там до 1964 року. Разом із Хрістосом Карузосом їй належить заслуга у повоєнній реорганізації Археологічного музею Афін, «чого було б достатньо для згадування їхніх імен».
До 1984 року Семні опублікувала 120 робіт у грецьких й іноземних археологічних виданнях, з яких 18 було видано окремими томами. Особливо вагомим був її внесок у вивченні грецької амфори. Семні стала почесним професором Арістотелева університету міста Салоніки університетів міст Тюбінген і Ліон, почесним членом 3-х академій (Британської, Гетінгена, Катанії) та почесним членом багатьох археологічних товариств Європи й Америки.
Деякі із робіт Х. Карузоса
Το Αμφιάρειο του Ωρωπού — Амфіаріон Оропоса (Афіни, 1926). Ο Ποσειδών του Αρτεμισίου — Посейдон Артемісіона (ΑΔ 13, 1930, 41-104). Το Μουσείο της Θήβας — Музей Фів (Афіни, 1934). Eine naxische Amphora des fruheren 7. Jahrhunderts (JDA/52, 1937, 166—197). G. Pfohl, Inschriften der Griechen, 85-125. Wissenschaftliche Buchgesellschaft, Darmstadt, 1972. Ρόδος — Ιστορία — Μνημεία — Τέχνη — Родос — Історія — Пам'ятники — Мистецтво (Афіни 1949. Перевидано: Έσπερος, Αθήνα 1973). An early classical disc relief from Melos (JHS 71, 1951, 96-110). Aristodikos, zur Geschiechte der spatarchaischen griechischen Plastik und der Grabstatue, Stuttgard, 1961.
Примітки
Посилання