LK l (повна назва Leichter Kampfwagen, Ляйхтер Кампфваген, у перекладі з ) німецький танк часів Першої світової війни, розроблений Йозефом Фолльмером.
Історія створення Після демонстрації макета німецького танка A7V командування запропонувало розробити ще важчі бойові машини. Це завдання доручили Йозефу Фольмеру, однак він дійшов висновку, що доцільніше створювати легкі танки, які можна було б швидше й у більшій кількості запускати у виробництво.
Однією з головних передумов швидкого розроблення та організації серійного випуску була наявність значної кількості готових автомобільних агрегатів. У розпорядженні військового відомства перебувало понад тисячу автомобілів із двигунами потужністю 40–60 к. с., визнаних непридатними для подальшого використання у військах через надмірне споживання пального та швидке зношування шин. Проте за належної організації з них можна було сформувати однорідні групи по 50 і більше машин та на цій основі випускати партії легких танків із достатнім запасом вузлів і запасних частин.
Передбачалося розмістити автомобільне шасі всередині гусеничної ходової частини, установивши ведучі колеса гусениць на приводних осях автомобіля. Імовірно, Німеччина однією з перших усвідомила важливу перевагу легких танків — можливість широкого використання серійних автомобільних агрегатів.
Для підвищення прохідності та полегшення подолання дротяних загороджень пропонувалося збільшити кут нахилу передньої висхідної гілки гусениці. Бойове відділення мало бути достатньо просторим для нормальної роботи екіпажу, а посадка й висадка — простими та швидкими.
Особливу увагу планували приділити конструкції оглядових щілин і люків, пожежній безпеці, герметизації корпусу на випадок застосування противником вогнеметів, а також захисту екіпажу від уламків і бризок розплавленого свинцю. Механізми мали бути доступними для технічного обслуговування та ремонту, двигун — придатним до швидкої заміни, а ходова частина — оснащеною пристроями для очищення гусениць від бруду.
У результаті було створено танк із переднім розташуванням двигуна та заднім розташуванням трансмісії й бойового відділення. Зовні він нагадував британський середній танк Mk A Whippet, який уперше з’явився на полі бою у квітні 1918 року. LK-I, як і прототип «Віппета» — легкий танк конструкції Вільяма Триттона, — мав обертову башту. Британський прототип офіційно випробували в березні 1917 року, тому не можна виключати, що німецька розвідка мала певні відомості про ці випробування.
Водночас подібність компонування могла бути наслідком використання автомобільної схеми як основи. Крім того, кулеметні башти на той час уже широко застосовували на бронеавтомобілях усі сторони конфлікту. За конструкцією танки серії LK істотно відрізнялися від «Віппета»: відділення керування розташовувалося безпосередньо за двигуном, сидіння механіка-водія — уздовж поздовжньої осі машини, а позаду містилося бойове відділення.
Проєкт представили у вересні 1917 року. Після його схвалення начальником Інспекції автомобільних військ 29 грудня 1917 року було ухвалено рішення про будівництво легких танків. Однак 17 січня 1918 року Ставка Головного командування відхилила його, вважаючи бронювання машини надто слабким.
Невдовзі стало відомо, що Головне командування паралельно вело переговори з компанією Krupp щодо створення власного легкого танка. Роботи під керівництвом професора Раузенбергера розпочалися на підприємстві Krupp ще навесні 1917 року. Зрештою проєкт Фольмера все ж схвалили та передали у відання Військового міністерства. Дослідні машини отримали позначення LK-I — Leichter Kampfwagen, а розробникам дозволили побудувати два прототипи.
Вимоги СВГ
екіпаж 2-3 особи; озброєння - 57-мм гармата або два кулемети; наявність лючків - «бійниць» для стрілянини з особистої зброї; товщина броні не менше ніж 14 мм; пружна підвіска; швидкість руху по рівній місцевості із ґрунтом середньої твердості - 12-15 км/год; питомий тиск на ґрунт близько 0,5 кг/см²; ширина рову, що перекривається, — 2 метри і здатність брати підйоми крутістю до 45°; поворотливість будь-якому грунті; час дії без поповнення запасу пального та боєкомплекту – до 6 годин: маса не вище 8 тонн
Опис конструкції
Корпус Конструкція корпусу була клепаною і збиралася на металевому каркасі. Двигун, радіатор, масляні та паливні баки, а також трансмісія займали всю передню частину танка. Щоб забезпечити максимальну технологічність, Фольмер вирішив встановити всередині гусеничного шасі автомобільну раму, на якій встановлювалися основні агрегати. При цьому рама кріпилася не жорстко, а на ресорах, що залишилися. Жорстко пов'язаною з бічними рамами гусеничного ходу виявлялася лише задня вісь, яка використовується для приводу провідних коліс. Таким чином, пружна підвіска виявлялася двоступінчастою — гвинтові пружини ходових візків та напівеліптичні ресори внутрішньої рами. Новинки в конструкції танка LK були захищені рядом особливих патентів, таких як, наприклад, патенти № 311169 та № 311409 на особливості пристрою гусеничного ходу.
Бойове відділення LK-I розташовувалося позаду, надаючи німецькому танку зовнішню схожість із британським Mk A «Whippet». Екіпаж із двох осіб (водія та командира) розташовувався «гуськом» (українське: "шором" або "рядком") у високій надбудові, на даху якої встановлювалася циліндрична вежа. Відповідно до пред'явлених вимог перший варіант танка отримав один 7,92-мм кулемет MG 08 з гвинтовим підйомним механізмом. У даху вежі був круглий люк з відкидною кришкою, у кормі — невеликий двостулковий лючок. Судячи з конструкції башти, її запозичували з мінімальними змінами від єдиного німецького серійного бронеавтомобіля Ehrhardt E/V-4.
Для доступу до двигуна з обох бортів та на даху в носовій частині корпусу було зроблено прямокутні люки. Радіатор був захищений передніми жалюзі з 6 стулками. Посадка та висадка з танка проводилася через двері в бортах.
Товщина броні в лобовій частині корпусу склала 14 мм, борти, дахів та днище захищалися 8-мм бронею.
Прилади спостереження, як такі, були відсутні. Водій мав у своєму розпорядженні три вікна з двостулковими броньованими кришками та оглядовими щілинами. Командир міг спостерігати за навколишнім оточенням через бортові люки в корпусі та оптичний кулеметний приціл. У цьому плані LK-I у відсутності жодних переваг перед іншими машинами аналогічного призначення.
Озброєння Екіпаж із двох осіб (водія та командира) розташовувався «гуськом» (українське: "шором" або "рядком") у високій надбудові, на даху якої встановлювалася циліндрична башта. Циліндрична клепана вежа мала амбразуру для установки кулемета MG 08, прикриту з боків двома зовнішніми щитками подібно до башт бронеавтомобілів. Кулеметна установка постачалася гвинтовим підйомним механізмом. У даху башти був круглий люк з відкидною кришкою, у кормі — невеликий двостулковий лючок. Судячи з конструкції башти, її запозичували з мінімальними змінами від єдиного німецького серійного бронеавтомобіля Ehrhardt E/V-4.
Двигун та трансмісія У передній частині машини встановлювалися двигун та трансмісія. Двигун та трансмісія базового автомобіля загалом зберігалися. Вся конструкція танка була бронеавтомобілем, як би поміщений в гусеничний хід. Двигун був карбюраторний, 4-циліндровий, рідинного охолодження потужністю 40-60 к.с. Трансмісія механічного типу з 4-ступеневою коробкою передач.
Ходова частина Гусеничне шасі збиралося на особливій рамі. Ходова частина кожного борту полягала між двома поздовжніми паралельними стінками, пов'язаними поперечними перемичками. Між ними підвішувалися до рами на гвинтових циліндричних пружинах ходові візки. На борт припадало п'ять візків із чотирма опорними катками кожна. Ще один візок жорстко кріпився попереду - його ковзанки слугували упорами для висхідної гілки гусениці. Жорстко закріплювалася також вісь заднього ведучого колеса, що мало радіус 217 мм та 12 зубів. Напрямне колесо було підняте над опорною поверхнею, а його вісь забезпечена гвинтовим механізмом регулювання натягу гусениць. Поздовжній профіль гусениці розраховувався так, щоб при русі твердою дорогою довжина опорної поверхні становила 2,8 м, на м'якому грунті дещо збільшувалася, а при переході через окопи досягала 5 м. Піднята передня частина гусениці виступала попереду корпусу. Таким чином передбачалося поєднати поворотливість на твердому ґрунті з високою прохідністю. Конструкція гусениці повторювала A7V, але у зменшеному варіанті. Ширина черевика становила 250 мм, товщина - 7 мм; ширина рейки - 80 мм, проріз рейки - 27 мм, висота - 115 мм, крок траку - 140 мм. Кількість траків у ланцюзі зросла до 74, що сприяло підвищенню швидкості ходу. Опір ланцюга на розрив — 30 т. Від поперечного зміщення нижню гілку гусениці утримували центральні реборди котків і боковини ходових візків, верхню - стінки рами.
Усередині такого готового гусеничного шасі кріпилася рама автомобіля з основними агрегатами, але не жорстко, а на ресорах, що збереглися. Жорстко пов'язаною з бічними рамами гусеничного ходу виявлялася лише задня вісь, що використовується для приводу провідних коліс. Таким чином, пружна підвіска виявлялася двоступінчастою — гвинтові пружини ходових візків та напівеліптичні ресори внутрішньої рами. Новинки в конструкції танка LK були захищені рядом особливих патентів, як, наприклад, патенти № 311169 та № 311409 на особливості пристрою гусеничного ходу. Двигун та трансмісія базового автомобіля загалом зберігалися. Вся конструкція танка була бронеавтомобілем, немов би поміщений в гусеничний хід. Така схема дозволяла отримати цілком міцну конструкцію з пружною підвіскою та досить великим кліренсом.
Випробування Ходові випробування першого дослідного LK-I відбулися у березні 1918 року. Пройшли вони досить успішно, але було вирішено доопрацювати конструкцію — посилити бронезахист, покращити ходову частину і пристосувати танк для масового виробництва. Таким чином створили танк Lk ll поліпшену версію Lk l.
Джерела https://www.militaryfactory.com/armor/detail.php?armor_id=795