Герб ( від — спадщина) — емблема, усталений відповідно до законів геральдики відмітний символічний знак (), що належить державі, території, населеному пункту, роду або окремій особі.
Герб зображають на прапорах, хоругвах, монетах, печатках, документах тощо.
Вивченням гербів і їх історії займається геральдика. Упорядкованою збіркою гербів є Гербовник. Усний або письмовий опис герба називають блазоном.
Історія
Прототипи гербів беруть початок із давніх часів, коли люди на скелях, стінах печер робили різні символічні зображення сонця, води, вогню тощо. Так, символом шумерських держав був орел із левиною головою, Афін — сова, Стародавнього Риму — орел.
Власне герби виникли в добу хрестових походів і набули подальшого вдосконалення з розвитком феодального устрою. Найраніше свідчення герба — емалевий малюнок з могили Жоффруа Плантагенета, графа Анжйського і Менського у Франції, що зображає самого Жоффруа з гербовим щитом, де на блакитному полі зображено ймовірно чотирьох золотих левів на дибах (точну кількість левів було важко визначити через положення, в якому намальований щит). Граф був зятем Генріха I, короля Англії, що правив в 1100—1135 роках, який, згідно з хронікою, і подарував йому цей герб.
Одним із перших англійських королів, що мали особистий герб, був Річард I Левове Серце. Його три золоті леопарди (леви) в геральдиці використовували всі королівські династії Англії.
Спочатку герб давав змогу закутим у броню лицарям під час бою пізнавати один одного. Пізніше гербами стали користуватися й у мирні часи та передавали їх нащадкам як ознаку роду, не обов'язково аристократичного.
Структура герба та його головних елементів Оскільки герби досягли найбільшого розквіту у середньовіччі, у період хрестових походів та лицарських турнірів, класичний герб є тісно пов'язаний з обладунком лицаря і більшість його елементів мають назви, запозичені з лицарського побуту. До них належать щит, шолом, нашоломник або клейнод, намет і девіз. Іншими елементами, не так пов'язаними з лицарським побутом, є корона, щитотримачі та мантія.
Щит
Детальніші відомості в статті: Геральдичний щит
Головною частиною герба є щит. Повторюючи собою обриси бойового щита, геральдичний щит змінював свою форму разом зі зміною тактики бою. В XI столітті, щоб повністю захистити постать воїна від атаки противника, бойові щити робили майже в ріст людини, тому і геральдичні щити того часу були вузькі і довгі, причому, вони звужувалися донизу в гострий кут. З часом лицарі почали послуговуватися коротшими і ширшими щитами, відповідно змінилася і форма щитів геральдичних. В епоху розквіту Середньовіччя, коли турніри стають для лицарського стану важливою частиною життя, і для турнірів, навіть, створюється окремий лицарський обладунок, геральдичний щит став декоративнішим, втративши при цьому простоту і строгість.
За період існування геральдичного щита, його форма постійно змінювалась, вона була трикутною, овальною, майже прямокутною і такою, що імітувала кінську збрую. Врешті класичним у геральдиці стає так званий готичний щит, який може бути зображений за допомогою прямокутника і двох дуг, що перетинаються внизу. Він легкий для виконання і зручний для розміщення на ньому геральдичних фігур.
Геральдичні (гербові) фігури Детальніші відомості в статті: Геральдичні фігури
Поле щита як правило поділяється на частини. Чотири основні поділи (розтин, перетин, скіс праворуч і скіс ліворуч) можуть поєднуватися найрізноманітнішими способами. З виокремленням менших частин поля утворюються головні (почесні) та другорядні геральдичні фігури: почесних геральдичних фігур є вісім: глава, край, балка, стовп, перев'яз, кроква (шеврон), костиль і хрест; другорядних геральдичних фігур понад трьохсот, з них найчастіше зустрічаються дванадцять: облямування (зовнішнє та внутрішнє), квадрат, вільна частина, клин, вістря, брусок, цегла або ґонта, ромб, веретено, турнірний комір, коло (монета), щиток (серце щита).
На щиті зображають також негеральдичні гербові фігури, умовно розділені на три групи: природні, штучні та фантастичні.
Нерідко гербова фіґура містить натяк на прізвище власника або назву його маєтку — так звані називні (номінальні) герби.
Геральдичні кольори Детальніші відомості в статті: Геральдичні кольори
Зображення на полі щита наносяться кольорами. Геральдичні кольори розділяються на метали, хутра і емалі (фініфті або тинктури). У геральдиці використовується сім кольорів: два метали і пʼять емалей.
Спочатку було тільки чотири кольори — червоний, синій, чорний і білий, але потім з'явилися додаткові кольори: зелений, жовтий і пурпуровий. Жовтий і білий, спочатку незалежні від золота і срібла кольори, пізніше стали замінювати ці два метали, і як самостійні вже не використовувалися. Первинні геральдичні кольори мали символічне значення: золото — король металів, символізує знатність, могутність і багатство, а також чесноти: силу, вірність, чистоту, справедливість, милосердя і упокорювання; срібло — символізує благородство, відвертість, а також чистоту, невинність і правдивість; синій — символізує великодушність, чесність, вірність і бездоганність, або просто небо; червоний — символізує хоробрість, мужність, любов, а також кров, пролиту в боротьбі; зелений — символізує надію, достаток, свободу і радість, але може і просто означати луг трав; чорний — символ обережності, мудрості, постійності у випробуваннях, а також печалі і трауру, смутку; пурпур — символізує благочестя, помірність, щедрість і верховне панування.
З XVII століття в геральдиці приймаються умовні графічні позначення кольорів штрихуванням, а також правило, згідно з яким метал на метал і емаль на емаль не накладаються.
Особливим типом геральдичних кольорів є хутра, зокрема горностаїв і вивірок.
Хутро, відповідно до середньовічних норм, могло використовуватися тільки королівськими і дворянськими родинами на знак їх винятковості і переваги.
Корона
Детальніші відомості в статті: Геральдичні корони
Корона поміщається на шолом або, як в державних гербах, прямо над щитом (наприклад, княжа корона в гербі Ліхтенштейну). Корона вказує на положення її власника в суспільній ієрархії та титул володаря герба.
Спочатку корони поміщали тільки на гербах суверенів. Як правило, корона на гербі монарха повторювала своїм виглядом оригінал. Інші шляхетські корони (Герцогські або князівські, графські, баронські і прості шляхетські), які з'явилися пізніше, в кожній європейській країні були однаковими в межах одного титулу, і мало відрізнялися одна від одної в різних країнах. Так: у Німеччині, геральдика якої справила значний вплив на центральноєвропейську геральдику, графська корона має дев'ять зубців з перлами на кінцях, баронська — сім, а проста шляхетська — п'ять; у Речі Посполитій шляхетська корона, покладена на шолом, символізує рівність шляхти, хоча деколи це правило порушувалось і використовувалися рангові, в основному німецькі, корони. Князівські герби з самого початку вінчалися червоними шапками, підбитими горностаєм.
У церковній ієрархії корони заміняли капелюхами з китицями, розміщеними на декоративно заплетених шнурках. Причому, кожний сан мав не тільки відповідний колір капелюха: червоний — у кардиналів, зелений у архиєпископів та єпископів, фіолетовий — у папських прелатів, але й усталену кількість китиць: у гербі архиєпископа, наприклад, зображали капелюх з десятьма китицями, а у гербі єпископа — з шістьма.
Стінні корони, складені з фортечних башт і мурів, поміщаються в міських гербах.
Звичай прикрашати шолом короною зʼявився у лицарів в XV столітті. Шоломи з коронами носили під час турнірів, особливо в Німеччині, де увінчаний короною шолом вважався ознакою дворянства. Використання корони для прикраси щита і як гербова фігура прийшло, ймовірно, від монет — при французькому королеві Філіпі VI почали карбувати монети, на зворотному боці яких зображалася корона. Тоді тільки королі поміщали корони в свої герби, але з розвитком феодалізму навіть найдрібніші феодали почали носити корони і прикрашати ними герби. Дуже часто корона не є знаком належності до королівської або княжої родини, а виконує чисто декоративну функцію. Ця геральдична корона, або діадема, поміщається на шолом як нашоломок, підтримує сам нашоломок замість бурлета, або разом з ним, розташовуючись зверху.
Шолом
Детальніші відомості в статті: Геральдичний шолом
Важливою частиною герба є шолом, хоч і зʼявився він лише в XIV столітті. Шолом розміщується над щитом. В геральдичних системах Західної Європи існували різні типи шоломів, що залежали від титулу чи звання власника герба. Навіть положення шолома — пряме, повернуте вправо чи вліво — мало відповідати усталеним правилам. У гербі французьких королів шолом був золотим, розташовувався прямо і мав підняте забрало, бо його володар мусив все бачити і знати. На герцогських і князівських гербах шоломи були срібні з позолотою і розташовувалися також прямо. Маркізи також мали право на розміщений у фас шолом, але уже з чистого срібла. На графському гербі срібний шолом повертали на три четверті вправо. Нетитулована шляхта мала сталеві шоломи, цілком повернуті вправо. У бастардів на гербах шоломи були повернені вліво і мали опущене забрало. В англійській геральдиці золотий шолом з ґратчастим забралом, повернений прямо, був для гербів суверенів і принців королівської крові. Срібний шолом із золотим ґратчастим забралом, повернений геральдично праворуч, — для перів. Срібний шолом з піднятим забралом, повернений прямо, — для баронетів і лицарів. Срібний турнірний шолом, повернений геральдично праворуч, — для есквайрів і джентльменів.
Нашоломники Детальніші відомості в статті: Нашоломник
Шоломи прикрашалися нашоломниками або клейнодами. Крім чисто психологічного фактора (клейноди мали лякати коней противника), вони допомагали уникати трагічних помилок під час бою — дозволяли розпізнавати лицаря, обличчя якого було закрите забралом. Спочатку для клейнотів використовували пірʼя страусів чи павичів, роги звірів тощо. У XIII столітті були модні фіґури людей та тварин, виготовлені з легких матеріалів: шкіри, дерева, пергаменту. Та з часом, у зв'язку з незручністю таких нашоломників у бою, їх стали вживати тільки на турнірах, а ще пізніше — лише у гербах. Часто в клейнод переносилися головні фігури з герба. Так в клейноді герба Сас поміщено стрілу, Леліви — півмісяць та зірку тощо. Зустрічаються герби з декількома шоломами, що мають різні нашоломники.
Головні типи нашоломників такі: роги; крила; пірʼя і прапори; природні фігури (людини або тварин); штучні фігури; щитові дошки; головні убори.
Намет
Намет (ламбрекен) нагадує цілий або порваний плащ, що також є оздобою шолома, зображається у вигляді прикріпленої до шолома матерії. Виник з потреби охороняти голову лицаря від сонячного проміння та від дощу. Особливо актуальним це стало під час Хрестових походів, коли європейці зіткнулися з гарячим кліматом Святої Землі. Подерті в боях хустки та пелерини, що покривали голови визволителів Гробу Господнього, стали особливою гордістю лицарів, доказом відваги їхнього власника. З часом ці непоказні хустки на гербах змінилися разом із зміною смаків епохи.
Зовнішня і внутрішня поверхні намета повинні бути забарвлені змінно фініфтю і металом, причому в сучасній геральдиці прийнято офарблювати поверхню намета головним кольором щита, а виворіт (підбивку) — головним металом щита. Останнє правило вважається штучно привнесеним в геральдику в період, коли «жива геральдика» поступилася місцем «канцелярськійї» («паперовій»). Таким чином, принципи класичної геральдики порушуються, якщо: поверхня намета буде металевою, а підбивка — фініфтяним; забарвлення намета не відповідатиме забарвленню гербового щита.
Намет може бути розфарбований з використанням хутра. Іноді намет покривається щитовими фігурами, вишитими на його поверхні, а іноді поверхня намета усіюється дрібними негеральдичними фігурами, наприклад, липовим листям, зірками, серцями і тому подібним.