Сєнґнєв із Ґрембошува ( 6 листопада 1372) — польський римсько-католицький і державний діяч, дипломат; пробст і канонік костелу святого Міхала на Вавелю (Краків); підканцлер королівський (двору) Казимира Великого (1333–1343).
Життєпис Народився Сєнґнєв, очевидно, у Ґрембошуві, його батьком був Влост () гербу ПівкозичAnna Pobóg-Lenartowicz, Elity czternastowiecznego Opola [w:] Annales Universitatis Paedagogicae Cracovensis, Studia Historica, 2013, #XIII, s. 99.Jan Wroniszewski, O pochodzeniu Półkoziców Włelowieyskich [w:] Acta Univercitatis Nicolai Copernici, Historia, Z. 26, 1992, s. 133.Stanisław Szczur, Dyplomaci Kazimierza Wielkiego w Awinionie [w:] Nasza Przeszłość: studia z dziejów Kościoła i kultury katolickiej w Polsce, Tom 66, 1986, s. 64. чи Влашцей () із Ґрембошува, дідич цього маєткуJakób Bojko, Okruszyny z Gremboszowa, Lwow, Macierz Polska, 1911, s. 8.. Вивчав канонічне право у Болонському університеті.
Мав братів Якуба, Вітка та Дзєржка, студента Болонського університету (1325)Stanisław Szczur, Dyplomaci Kazimierza Wielkiego w Awinionie [w:] Nasza Przeszłość: studia z dziejów Kościoła i kultury katolickiej w Polsce, Tom 66, 1986, s. 63, 64..
Політична кар'єра Очевидно, Сєнґнєв був одним із найближчих соратників молодого королевича Казимира, тому невдовзі після своєї коронації 1333 року останній призначив його на посаду свого підканцлера дворуAndrzej Marzec, Rada królewska w monarchii Kazimierza Wielkiego [w:] Narodziny Rzeczypospolitej: studia z dziejów średniowiecza i czasów wczesnonowożytnych, 2012, #2, s. 814., котру займав до 1343 року. Папа Климент VI наказав 1343 року Сєнґнєву та його братам Якубу та Вітку, повернути село Козлув пароху Віслиці. Важко однозначно визначити масштаб цієї суперечки, але не можна відкидати припущення, що папський документ є результатом інтриги, спрямованої проти Сєнґнєва, фіналом якої, окрім суду за село, могло стати звільнення Сєґнєва з посади підканцлераDorota Żywczak, Biskup Krakowski Jan Grotowic (ok. 1280—1347), Kraków, 2022, s. 150.. Дослідник Станіслав Щур припускає, що причиною цього звільнення стала пролюксембурзька політична орієнтація Сєнґнєва, яка після погіршення польсько-чеських стосунків стала на заваді його подальшому обійманню цього урядуStanisław Szczur, Dyplomaci Kazimierza Wielkiego w Awinionie [w:] Nasza Przeszłość: studia z dziejów Kościoła i kultury katolickiej w Polsce, Tom 66, 1986, s. 65..
Сєнґнєв із Ґрембошува виконував багато дипломатичних доручень Казимира Великого. Так, він супроводжував короля під час переговорів із Тевтонським орденом у Іновроцлаві 1337 року, з чехами у Празі 1341 року, з ландграфом гессенським у Познані 1341 року, був королівським послом до Авіньйону 1357 року та до Праги 1360 рокуAnna Pobóg-Lenartowicz, Elity czternastowiecznego Opola [w:] Annales Universitatis Paedagogicae Cracovensis, Studia Historica, 2013, #XIII, s. 100..
Духовна кар'єра Сєнґнєв обіймав ряд духовних посад. Протягом 1333—1368 років був пробстом, а з 1334 по 1372 роки — каноніком костелу святого Міхала на Вавелю у Кракові, був капеланом імператора Карла IV 1360 року, архідияконом опольським (1368/1370—1372).
У травні 1353 року він постав перед королівським судом під час суперечки за село Бранчиці з єпископом Andrzej Marzec, Elita wobec władcy i władca wobec elity w królestwie Władysława Łokietka i Kazimierza Wielkiego [w:] Monarchia w średniowieczu — władza nad ludźmi, władza nad terytorium, Warszawa-Kraków, 2002, s. 160..
Сєнґнєв із Ґрембошува наприкінці життя (очевидно, після 1368 року) вирішив переїхати до Сілезії, де й померStanisław Szczur, Dyplomaci Kazimierza Wielkiego w Awinionie [w:] Nasza Przeszłość: studia z dziejów Kościoła i kultury katolickiej w Polsce, Tom 66, 1986, s. 67. 6 листопада 1672 рокуJanusz Kurtyka, «Senez Ambulans» Arcybiscup Lwowski Jan Rzeszowski (1345/46-1436) [w:] Nasza Przeszłość: studia z dziejów Kościoła i kultury katolickiej w Polsce, Tom 77, 1992, s. 60..
Примітки
Джерела Stanisław Szczur, Sięgniew z Grębowszowa [w:] Polski Słownik Biograficzny, T. 37, 1996—1997, s. 393—395.