«Ібід» () — оповідання американського письменника-фантаста Говарда Лавкрафта, написане протягом 1927—1928 рр. і вперше опубліковане посмертно у 1938 р. Сюжет і назва посилаються на примітку «Ibid», яка вказує на повторне використання того ж джерела в академічних текстах. Але тут Ібід стає іменем античного вченого, як його часом сприймали студенти.
Сюжет «Ібід» — це жартівлива біографія римського вченого Ібіда (486—587), чиїм шедевром стала , «в якій раз і назавжди викристалізувалися всі значущі підводні течії греко-римської думки» (). У творі простежується шлях черепа Ібіда, який колись належав Карлу Великому, Вільгельму Завойовнику та іншим видатним постатям, до Сполучених Штатів, де він мандрує через Салем, штат Массачусетс, та Провіденс, штат Род-Айленд, поки не опиняється у норі степового пса в Мілвокі, штат Вісконсин, і нарешті знову відкривається людям.
Навіювання Оповідання не було опубліковане за життя Лавкрафта, залишившись незавершеним. Воно писалося в один рік зі схожим оповіданням «Історія Некрономікона». Лавкрафт описує вигаданого письменника, який пов'язує чаклунів із Салема і художній світ Стародавнього Риму.
Критика С. Т. Джоші та Девід Шульц повідомляють, що «метою сатири в „Ібід“ є не стільки дурість студентів, скільки пихатість академіків». Ім'я вигаданого поета дослівно означає «Там же». Розповідь подається епіграфом: «Як каже Ібід у своєму знаменитому „Житті поетів“ — зі студентської теми».
Література
Примітки
Посилання
Ібід на сайті hplovecraft.com