Arrows Grand Prix International — колишня британська команда Формули-1, яка виступала в чемпіонаті з 1978 по 2002 рік. З 1991 по 1996 рік вона була відома як Footwork. Створення команди
Команда Arrows Grand Prix International була заснована в Мілтон-Кінз, Англія, в листопаді 1977 року італійським бізнесменом Франко Амброзіо, Аланом Різом, колишнім гонщиком Джекі Олівером, Дейвом Воссом і Тоні Саутгейтом (команда отримала назву від ініціалів прізвищ засновників) після того, як вони покинули команду Shadow. Команда була сформована протягом трьох місяців та з’явилася на стартовій решітці для своєї першої гонки на Гран-прі Бразилії 1978 року.
Arrows підписали Ґуннара Нільссона та Ріккардо Патрезе, але незабаром після цього Нільссону було діагностувано рак. У зв'язку з цим Рольфу Штоммелену довелось зайняти його місце. Команда спочатку виступала на копії Shadow DN9 з ініціалами першого спонсора команди, Франко Амброзіо, в назві боліда Arrows FA1. Однак Амброзіо покинув команду на початку 1978 року, коли був ув'язнений в Італії за фінансові махінації, а головним спонсором команди стала компанія Warsteiner. Shadow подали до суду за порушення авторських прав, і Високий суд Лондона постановив, що FA1 є точною копією Shadow DN9. В Arrows знали, що вони програють справу, і за 52 дні сконструювали абсолютно новий автомобіль Arrows A1. Він був представлений на наступний день після того, як Високий суд Лондона підтримав позов Shadow і заборонив команді брати участь у гонках на боліді FA1.
Arrows Grand Prix International Ріккардо Патрезе набрав очки в третій гонці команди, Гран-прі США-Захід в Лонг-Біч. Він був на шляху до перемоги в Південній Африці, але поломка двигуна на завершальному етапі гонки позбавила його перемоги. Друге місце у Швеції позаду Нікі Лауди на сумнозвісному «боліді з вентилятором» стало яскравим моментом для італійця. У вересні 1978 року на Гран-прі Італії в Монці Патрезе потрапив у аварію, яка зрештою забрала життя Ронні Петерсона. Патрезе був звинувачений у спричиненні аварії, а потім його колеги-пілоти заборонили йому брати участь у перегонах в наступній гонці (Гран-прі США). Пізніше з Патрезе зняли всі звинувачення.На Гран-прі Монако 1979 року Arrows A1 Йохена Масса вийшов на третє місце під час гонки і, здавалося, наблизився до лідерів. Однак проблеми з гальмами призвели до втрати позицій і він фінішував лише шостим. У 1978 році Lotus представив болід з граунд-ефектом у Формулі-1. У результаті Тоні Саутгейт розробив радикальний автомобіль з граунд-ефектом, A2. Незважаючи на вражаючий вигляд, він не був достатньо конкурентоспроможним і Arrows була змушена використовувати оновлену версію A1.
Оскільки A2 був занадто радикальним, Саутгейт розробив Arrows A3 для 1980 року. Автомобіль був конкурентоспроможним і його використовували також протягом наступного сезону. У 1981 році Патрезе заробив єдиний поул-позишн для команди у Формулі-1 на трасі в Лонг-Біч. Він лідирував в Гран-прі, але зійшов з дистанції через механічні проблеми на 33-му колі. Того року Arrows посіла восьме місце в Кубку конструкторів.
На Гран-прі в Лонг-Біч у 1983 році Алан Джонс вирішив повернутися на одну гонку з командою Arrows, після оголошеного раніше завершення кар'єри в 1981 році. Він кваліфікувався 12-м, але зійшов на завершальному етапі гонки через перевтому.
У 1984 році з турбодвигунами BMW M12 і спонсорством сигаретного бренду Barclay справи пішли набагато краще. Того року вони стали дев'ятими в Кубку конструкторів і восьмими в 1985 році. На Гран-прі Сан-Марино 1985 року Тьєрі Бутсен фінішував третім після Алена Проста та Еліо де Анджеліса. Однак після гонки Прост був дискваліфікований через те, що його болід важив на два кілограми менше норми, що дало Бутсену друге місце.
Тоні Саутгейт посварився з іншими членами-засновниками й пішов працювати на Тома Вокіншоу, який матиме великий вплив на команду в наступні роки. Сезон 1986 року став катастрофою. Автомобіль A9 був доставлений із запізненням після того, як у British Aerospace виникли проблеми зі створенням першого вуглецевого композитного шасі команди. Автомобіль виявився неконкурентоспроможним, і його дизайнер Дейв Васс пішов, щоб приєднатися до Benetton, залишивши лише Олівера та Алана Різа. Олівер не гаяв часу на заміну обох і найняв Росса Брауна для розробки ефективного A10 для сезону 1987 року.
BMW покинула Формулу-1, а двигуни отримали назву Megatron через угоду з головним спонсором Arrows USF&G, але британська команда провела найкращі сезони, фінішувавши сьомими у 1987 році та п’ятими у 1988 році (останній рік для двигунів з турбонаддувом) завдяки частим фінішам в очках пілотів Едді Чівера та Дерека Ворвіка. Незважаючи на те, що 1987 і 1988 роки були найкращими роками Arrows у Формулі-1, вони також стали причиною проблем команди та її пілотів Ворвіка і Чівера. На початку 1987 року керівний спортивний орган (FIA) наказав, щоб усі автомобілі з турбонаддувом мали використовувати відкидний клапан, щоб обмежити ефективність турбіни. Це було зроблено не лише для того, щоб зменшити швидкість машин з міркувань безпеки, але й для того, щоб стримати швидке зростання витрат на Формулу-1. Проблема для Arrows полягала в тому, що клапан регулярно відкривався нижче встановленого ліміту (4,0 бар у 1987 році, 2,5 бар у 1988 році). Це означало, що двигуни Megatron не виробляли повної потужності. Конструктор двигунів команди Гейні Мадер знайшов рішення, яке полягало в тому, щоб просто перемістити клапан ближче до двигуна, тільки перед Гран-прі Італії 1988 року в Монці (12-й етап). В той час як, інженери Honda і Ferrari змогли вирішити цю проблему задовго до цього. Хоча Чівер і Ворвік закінчили гонку на 3 і 4 місцях відповідно, було занадто пізно, оскільки ера турбованих моторів закінчилася після сезону 1988 року.
Ворвік і Чівер залишилися в команді в 1989 році і виступали на боліді Arrows A11, розробленим Брауном, який оснащувалася двигуном Ford DFR V8. Найкращий результат команда досягла на Гран-прі США в рідному місті Чівера Фініксі. Під час Гран-прі американець здобув свій останній подіум, фінішувавши третім. Чіверу було важко виступати за кермом A11 (який довелося спеціально модифікувати на початку сезону, щоб високий американець міг поміститися в ньому), і він фактично не зміг кваліфікуватися на Гран-прі Великої Британії та Італії. Постійне невезіння Ворвіка також продовжилося — довгий піт-стоп під час першої гонки в Бразилії коштував йому, як багато хто вважав, його першої перемоги, тоді як під час шостого етапу на дощовому Гран-прі Канади Ворвік ненадовго лідирував, але згодом двигун його боліда вибухнув коли він їхав на другій позиції. Він регулярно був швидшим за тих, хто йшов позаду нього (включно з майбутнім переможцем Тьєрі Бутсеном, який був за кермом Williams-Renault), і міг би виграти, коли в лідера гонки Айртона Сенни вибухнув двигун Honda на його McLaren за два кола до кінця. Фінішувавши п'ятими у 1988 році, Arrows опустились до сьомого у 1989 році.
Footwork Arrows
Японський бізнесмен Ватару Охаші інвестував у Arrows у 1990 році, і на автомобілях почали помітно відображати логотип Footwork. Джекі Олівер продав свою частку в команді Охаші, але залишився директором команди. Алан Дженкінс був прийнятий на посаду технічного директора після переходу Брауна в TWR, але мав складні стосунки з Олівером. Команда була офіційно перейменована у Footwork у 1991 році та уклала угоду про участь у перегонах з двигунами Porsche V12, але машина виявилась вкрай невдалою. Двигун був занадто важким і малопотужним, а Porsche після невдачі вирішили покинути Формулу-1. Після цього Footwork повернулись до використання Ford V8.
У 1992 році команда перейшла на двигуни Mugen, а Дженкінс продовжував проектувати прості, але ефективні боліди з обмеженим бюджетом. Сезон 1994 року став найкращим для Footwork, з кількома фінішами в очках, включаючи подвійний фініш в очках на Гран-прі Німеччини. За команду виступали Крістіан Фіттіпальді разом з Джанні Морбіделлі після вражаючих результатів під час тестів, тоді як на FA15 відрізнявся інноваційною аеродинамікою. Алан Д. Гаррісон (найдовше працював у команді та був з Джекі Олівером та Аланом Різом з ранніх років команди Shadow) обійняв посаду менеджера команди після Джона Вікгема. Морбіделлі став найуспішнішим гонщиком Footwork і здобув подіум в Австралії в 1995 році, останній гонці ери Footwork. Морбіделлі сподобався період його виступів за Footwork, заявивши, що це були його улюблені роки в гонках, але визнав, що грошей було мало. Олівер зберігав контроль протягом усього періоду, фінансуючи команду з власної кишені після того, як Охаші відмовився підтримувати команду, і отримуючи кошти з платних гонщиків через відсутність спонсорства.
TWR Arrows
Після невдалої спроби купити Ligier, Том Вокіншоу купив 51% команди Arrows. Таким чином він викупив частку Алана Різа в березні 1996 року і команда відмовилася від імені Footwork. Очоливши Arrows, він привів із собою дизайнера Френка Дерні та кількох інших працівників з Ligier і відмовився від Алана Дженкінса, який потім приєднався до нової команди Stewart. Вокіншоу мав історію успіху в різних категоріях автоспорту, тричі вигравши Чемпіонат світу зі спортивних автомобілів з Jaguar, кілька чемпіонатів з перегонів на турингових автомобілях та доклався до першого титулу чемпіона Міхаеля Шумахера. У той час Tom Walkinshaw Racing (TWR) з великим успіхом керувала командою Holden Racing Team в Австралії. Вдома Вокіншоу керував командою Volvo у Британському чемпіонаті турингових автомобілів, а спортивні програми і Volvo, і Arrows діяли одночасно.
Walkinshaw мав плани перетворити Arrows на команду-переможця чемпіонату Формули-1. З цією метою у вересні він підписав чемпіона світу Деймона Гілла та найняв багатого бразильця Педро Дініза, щоб він допомагав виплачувати Гіллу зарплату. Його оператор TWR переніс обладнання до Ліфілда та створив нову технічну команду. Джон Джад підготував двигун від Yamaha, а Дерні поступився місцем Джону Барнарду, який був найнятий на роль дизайнера і технічного директора. Компанія Bridgestone за ексклюзивною угодою стала постачальником шин для Arrows. Команда ледь не здобула першу перемогу на Гран-прі Угорщини 1997 року, де Гілл стартував із третьої позиції та обійшовши Міхаеля Шумахера вийшов на перше місце. Гілл комфортно лідирував, але за два кола до кінця гонки в гідравлічній системі вийшло з ладу гумове ущільнення. Гілла випередили на останньому колі, але він зміг залишитись на трасі і фінішувати другим.
Після того, як Гілл покинув Arrows після сезону 1997 року, щоб перейти в Jordan, команда підписала контракт з фінським гонщиком Мікою Сало, який став партнером Дініза на сезон Формули-1 1998 року. Сезон 1998 року ознаменував нову еру для Arrows, оскільки команда вирішила будувати власні двигуни після того, як викупила компанію Браяна Гарта, що займалася підготовкою двигунів. Було розроблено V10 Arrows T2-F1 спеціально для автомобілів команди. Це виявився складним сезоном, хоча обидві машини змогли фінішувати четвертою і шостою на насиченому подіями Гран-прі Монако 1998 року, а Дініз здобув єдине п’яте місце в дощовій бельгійській гонці. Arrows закінчили на сьомому місці в Кубку конструкторів, набравши шість очок. Барнард залишив команду після суперечки з Волкіншоу і а Майк Кофлен зайняв посаду технічного директора. В цей час Zakspeed намагалися викупити частку Вокіншоу в Arrows приблизно за 40 мільйонів доларів, але перемовини були безуспішними і угода зірвалась.