Дмитро Тишкевич герба Леліва (; 1609) — руський шляхтич Речі Посполитої. Старший син Скуміна (Івана) Львовича Тишкевича від Марини Мартинівни Мелешко. Мав брата Федора й кількоро сестер.
Скидається на те, що Дмитро не успадкував од батька значних володінь, адже на переписі війська 1567 року ставив лиш 4 «коней», себто належав до страти дрібних землевласників. Кар'єру почав із посади київського підкоморія (1568–76). Опісля смерті Каленика Васильовича з логойської гілки Тишкевичів обійняв уря́д маршалка господарського (1576), що історик Еймантас Гудас тлумачить як прояв родинної солідарності або (та) особливої прихильності великого князя к роду. Під час другого безкоролів'я (1574–76) Дмитро схилявсь до габсбурзької кандидатури. Протягом 1588–92 рр. був старостою мінським, а з 1588 й до самого скону — «писарем замків волостей України».
В 1598 році, після кончини матері, унаслідував фільварок Селець біля Логойська та село .
Тишкевич двічі одружувався: зі шляхтянкою Софією Вольською герба Півкозич та кн. Ганною Михайлівною Масальською ( 1620), лишивши по собі сина Юрія та дочок Магдалину (муж — Станіслав Нінінський) й Ганну (вийшла заміж за Криштофа Сирутя).
У своїм тестаменті, вчиненому 1 січня 1609, Дмитро заповів поховати себе поруч із першою жінкою та дітьми від неї у склепі під амвоном селецької церкви Воскресіння Христового. Другій же дружині він записав на праві доживоття с. Семенкове, вернув їй 800 коп грошей, котрі Масальска внесла в посаг, однак взяв із малжонки обіцянку дарувати половину цієї суми пасинкові, решту ж могла оборочати на власний розсуд.
Коментар
Джерела