Завалі́йки — село в Україні, у Війтовецькій селищній громаді Хмельницького району Хмельницької області. Населення налічує 921 особу.
Географія Селом протікає річка Бовенець.
Історія
Час заснування
За офіційною версією сільської ради, село засноване у XIV ст. Звідки взялося це ствердження, невідомо. Ніяких посилань на історичні документи чи інші джерела немає. Була зроблена спроба спростувати чи підтвердити цю версію математичним шляхом. Кобельником А. І., топографом за фахом, було обміряне старе кладовище та захоронення за останні сто років на обох нових. Усвідомлюючи утопічність цих розрахунків, ми вводили різні коефіцієнти (221 односелець загинув на полях другої світової війни, під питанням громадянська та перша світова війна, щільність та можливість поховань в декілька шарів). Таким чином, найдавніша дата заснування села — 1529 р., але це на два століття пізніше за офіційну версію. Друга спроба графічна виявилася умовно вдалішою. Знаючи кількість будинків в селах Завалійки та Курники в 1629 та у 1880 роках, ми побудували графік, який підтвердив наші перші розрахунки, час заснування перша половина XVI ст. Але ми знаємо, що в 1629 році польське податкове відомство рахувало тільки будинки з димарями (податкові будинки), а якщо припустити, що в селах кожна друга будівля (якщо не більше) була без димаря, то час заснування переноситься на кінець XIV ст., що не суперечить історичній довідці сільської ради. Усвідомлюючи, що село не розбудовувалося прямолінійно, графік має тільки уявно візуальне значення.
Також, напевне, ми вже ніколи не дізнаємося хто був засновником та першим власником села Завалійки, але можна припустити, що одними з перших господарів були князі Збаразькі, оскільки, як зазначено в Подільському акті князів Збаразьких від 9 липня 1463 р., село Волочище (перша письмова згадка по місто Волочиськ) та навколишні села належали волинському магнатові, князеві Василю Федоровичу Несвицькому, князю Збаразькому, після смерті якого вони за подільчим актом перейшли у володіння до його сина Семена Збаразького.
Перша письмова згадка про село датується 1629-м роком у звіті польського податкового відомства. В ньому зазначається, що до Волочиської волості входили наступні населені пункти: містечко Волочиськ — 198 димів (податних дворів), Завалійки та Курники — 70 димів, Супранівка — 19, Головчинці — 18, Поляни — 16, Немиринці — 14, Федірки — 14, Канівка — 14, Морозівка — 14, Старе Місто — 10, Мислова — 8. Всього 409 димів в 15 поселеннях. Із книги О. І. Барановича « Залюднення Волинського воєводства в першій половині XVII ст.» Київ. 1930 р. Як ми бачимо, Завалійки та Курники вже тоді майже нероздільні та є найбільшими поселеннями волості. Статті про Завалійки та Курники в «Польському географічному словнику» у 15 томах — Варшава 1880 р.: Zawalisjki — т. 14 ст. 484; Kurniki — т. 4 ст. 925.
Орієнтовний переклад українською: « Завалійки — село на річці Медведівці, притоці Збруча, Проскурівського повіту Сарнівської волості. Окружна поліція та суд — у Сатанові (за 22 версти), найближча залізнична станція — Війтівці (у 12 верстах), віддалене від Проскурова на 52 версти. Має 189 дворів, 1183 мешканці, 872 десятини волосної землі, 749 десятин присадибної, 33 — церковної. Є церква св. Михайла, зведена в 1762 р., до якої належать 1017 парафіян. Католицький костел в ім'я Покрови Матері Божої з каменю збудований у 1810 році шляхтичами Братковськими Католицька парафія належить до Проскурівського деканату, має 3011 вірних в селах Завалійки, Зелена, Криштоповка, Кривачинці, Курники, Куровечка, Петриківці і Трительники. Окремі каплиці — в Кривачинцях та Зеленій. Село безлісе, ґрунти кам'янисті. Належало родині Братковських, пізніше продане селянам.»
Курники — село Проскурівського повіту над річкою Медведівкою, Сарнівської волості, належить до парафії у Завалійках. Має 136 дворів, 708 мешканців (серед них 70 однодворців), 660 десятин селянської землі, Присадибні землі належать Лещинським — 404. десятини, Комарам — 209 десятин, Топольницьким — 45 десятин (в російській імперії існувало два види десятини: казенна — 1,09 га та господарча — 1.45 га.). Місцевість безліса. Залягає вапняк." Як ми бачимо, у польському документі назва річки Бовванець зазначається як Медведівка, скоріше за все, назва походить від села Медведівка, яке розташоване вгору за течією. «Праці Подільського єпархіального Історико — статистичного комітету», випуск 9. Під редакцією Ю. Й. Сіцінського, «Приходи та церкви Подільської єпархії» — Кам'янець — Подільський, 1901 р. Переклад з російської: "Село Завалійки та приписаний до нього д. (не відомо, що мають на увазі від скороченням «д.», дим, двір чи російською — «дом», «деревня») Курники — розташовані на кордоні Волинської губернії в 7 верстах від австрійського кордону. Є два великих ставки, що утворилися від безіменної річки, притоки Збруча. Найближча залізнична станція, Війтівці, у 7 верстах. Кліматичні умови місцевості сприятливі, попри заболочену місцевість, ґрунти чорноземні, православних мешканців у приході 807 чоловіків та 771 жінка, крім того в приході проживає багато католиків — 451 чоловік та 428 жінок. Народонаселення приходу займається виключно землеробством.
Храм в ім'я святого архистратига Михайла збудований у 1762 році; Кам'яний, з дзвіницею, збудованою окремо. У 1876 установлений новий іконостас. Церковної землі: садибної одна десятина 1560 сажнів та орної 33 десятини. Є причтові приміщення. Церковно — приходська школа в Завалійках працює з 1838 р. та розміщується у власній будівлі. В Курниках школа грамоти відкрита у 1894 р., розміщується в найманому приміщенні. У приході існує костел, побудований у 1810 р. поміщиками Братковськими на честь провидіння Господнього.
Спочатку костел не був самостійним, а рахувався родинною каплицею в маєтку зазначеного пана, та приписаний до Тарнарудського костелу. У 1850 р. костел став самостійним та мав прихожан 3046 людей обох статей.
Версії щодо походження назви
У ранньому середньовіччі корінником називали вулик з кори дуба. Села, що виникали біля таких пасік, інколи діставали назву Корінники, яка поступово в народній мові набула спрощеної вимови — Курники. Згадка про виникнення цих сіл на місці пасік збереглася до наших днів у переказах старожилів про те, що їх прадіди були пасічниками.
Назву «Завалійки» можна вивести із сполучення «за валом». Жителі, ймовірно, спочатку селилися за оборонними земляними укріпленнями та частоколом (За книгою «Волочиський край» І. Б. Чорної — Хмельницький, 2008. — 64 ст.)
Офіційна версія Завалійківської сільської ради
За словами старожилів, назва села Курники походить від назви панських будівель для курей — курників, які були розміщенні біля ставка, що знаходився на території села. Очевидно, першими жителями села були люди, які доглядали панську птицю. Назва села Завалійки пішла від слова «вал». Перше поселення знаходилось на вулиці за місцевою назвою Двірки, сьогодні вулиця Садова. Поселенці свої господарства обгородили валом. Село поступово зростало, для всіх, хто бажав поселитися в цьому місці не вистачало території, тому люди почали обживатися за валом і від цього пішла назва Завалійки.
Альтернативні версії
Можна висунути ще декілька версій. Наприклад, як відомо, українська мова предметна, згідно з наукою топонімікою (яка пояснює походження назв), на Поділлі кажуть, димарі димлять, а печі курять. Тому назву села Курники, Курилівка та Куровечка можна вивести від куренів чи курних хат. Будинки з димарями дозволяли собі заможні селяни, які були в змозі платити подимний податок. Тоді можна припустити, що в Завалійках хати були такі занедбані, що просто завалювалися, а сусіднє село Порохня не село, а одні порохи. (пилюка) Ще можна припустити, що в назві увіковічено прізвисько засновника села, як, наприклад, сусідніх сіл: Федірки, Бронівка, Петрівка, Іванівці та Іванівка. Колись більша частина Поділля була вкрита лісами, свідками цьому є залишки Завалійського, Сирбинівського (колись один лісовий масив) та Порохенського лісу. Для того, щоб звільнити землю для господарчих потреб, дерева не рубали, а підкопували та завалювали (корчували) разом із корінням. Чоловікам, які вправно виконували цю роботу, давали прізвиська: Завалій, Повалій, Завальнюк, Завальний.
Мій прадід Кобельник Яків Йосипович, 1872 року народження, розповідав, що ще у 1900 роках при оранці землі орачі знаходили в полях за Широкою долиною спорохнявілі пні. На мою думку, назва села Порохня, заснованого пізніше Завалійок, має пряме відношення до цього і вказує саме на цю версію назви села.
Не піддається критиці і версія що до заснування поселення на Двірках. Не знаю хто і коли проводив дослідження чи розкопки (таких свідчень я ніде не знайшов), але ніяких залишків оборонних споруд та валів там нема. Можливо, автора офіційної версії ввели в оману залишки поселень Черняхівського періоду III—VI ст. н. е., виявлені на території сучасного села саме на лівому березі річки, але вони ще не досліджені фахівцями. На мою думку, поселення було засноване на пагорбі в центрі села, у місці під місцевою назвою Село. Спробую обґрунтувати свою думку. Якщо село було засновано на Двірках, так воно і називалося б Двірки, а не від того, що хтось селився за валом селища. На Двірках була панська садиба, а люди, що обслуговували панський двір, селилися поруч, звідси і назва. Крім того, Двірки розташовані на лівому березі річки, а історичний цвинтар на правому. За часів заснування мосту не було, поймо річки було дуже заболоченим, про це свідчать торфовища по берегах, та і річка на той час була значно ширша. Так що переправляти померлих на другий берег було справою маловірогідною. Якщо взяти за основу офіційну версію, тобто військовий характер поселення, то і тоді заснування поселення на лівому південному березі виглядає сумнівним. Лівий берег майже рівний, і тільки до річки маємо крутий берег. Друга справа пагорб на правому березі. І тепер піднятися на нього від річки досить важко, а в ті часи тим паче. Цей пагорб — майже ідеальне місце для поселення чи військового форпосту. З півдня його прикриває річка, а трохи далі колись дуже заболочена місцевість під назвою Поплави, а з півночі та сходу підковою охоплюють колись дуже заболочені Широка, Гулкова та Комердусова долини. Ще тридцять років тому там стояла вода. Мій батько розповідав, що за його дитинства у сорокових роках двадцятого століття у Комірдусовій долині під містком, котрого зараз майже не видно, могла пройти доросла людина. До того ж, найбільша загроза у XIV та ще кілька століть поспіль надходила саме з півдня від ординців, а пізніше — татар та турків.
У 1474 р. татарами повністю знищений Збараж, який знаходиться у п'ятдесяти кілометрах на північний захід від села. З другої половини XVI ст. відбудований замок знов стає ареною битв з татарами (1558, 1567, 1572, 1588, 1589 рр.) А в 1598 р. укріплення замку знову повністю знищено. Сусідній Сатанів у 1617, 1618, 1667 роках спалюють татари, а в 1676 все Поділля захоплюють турки. У кривавій битві вбито біля чотирьох тисяч мешканців Сатанова. На мою думку, не оминула ця біда і село, хоча відомий тільки один задокументований факт у 1676 р. За переказами, одинока могила убитих турками брата і сестри знаходиться на території садиби О. А. Габателя на Віднозі. Кам'яний хрест з відповідним написом було знято з могили у сумнозвісному 1937 р.
Як ми бачимо, землі сучасного Волочиського району протягом останнього тисячоліття були спірними прикордонними територіями. Кордон періодично змінювався з заходу на схід, спочатку між Київським та Галицьким князівствами, потім між Польщею та Литвою, Австрією та Росією, але завжди стабілізувався по Збручу. Можливо, по річці Бовванець також деякий час проходив кордон при переміщенні його з півночі на південь між Київським та Волинським князівствами, пізніше — Литвою та ординцями, Польщею та Османською імперією.