Історичний центр Харкова — старий район міста, з якого розпочався його подальший розвиток. У ньому розташовані більшість історичних і архітектурних пам'яток.
Розташування { "type": "FeatureCollection", "features": [
"type": "Feature", "properties": {}, "geometry": { "type": "Polygon", "coordinates": [ [ [ 36.201925, 49.998471 ], [ 36.203685, 49.99905 ], [ 36.204929, 49.998278 ], [ 36.216216, 50.002885 ], [ 36.21819, 50.003409 ], [ 36.219177, 50.003602 ], [ 36.219435, 50.006194 ], [ 36.218705, 50.011876 ], [ 36.219435, 50.013448 ], [ 36.221538, 50.015847 ], [ 36.222739, 50.015544 ], [ 36.232395, 50.016867 ], [ 36.235185, 50.012097 ], [ 36.238146, 50.010883 ], [ 36.240442, 50.012841 ], [ 36.241515, 50.013862 ], [ 36.243575, 50.015447 ], [ 36.245377, 50.01695 ], [ 36.2463, 50.016592 ], [ 36.247416, 50.016164 ], [ 36.249325, 50.015351 ], [ 36.253209, 50.013779 ], [ 36.252222, 50.012372 ], [ 36.257887, 50.010497 ], [ 36.257758, 50.006829 ], [ 36.260376, 50.003602 ], [ 36.249132, 49.996816 ], [ 36.252522, 49.993781 ], [ 36.25587, 49.99505 ], [ 36.258101, 49.995823 ], [ 36.26853, 49.98978 ], [ 36.262221, 49.984289 ], [ 36.259089, 49.985504 ], [ 36.250119, 49.977915 ], [ 36.239433, 49.982634 ], [ 36.236901, 49.981613 ], [ 36.234155, 49.978218 ], [ 36.232395, 49.977611 ], [ 36.237888, 49.972864 ], [ 36.232524, 49.970628 ], [ 36.226945, 49.970297 ], [ 36.214843, 49.969579 ], [ 36.211624, 49.971235 ], [ 36.216903, 49.974299 ], [ 36.215143, 49.9759 ], [ 36.218834, 49.977887 ], [ 36.20935, 49.9844 ], [ 36.207075, 49.983627 ], [ 36.207848, 49.982137 ], [ 36.206045, 49.981254 ], [ 36.206388, 49.979543 ], [ 36.198621, 49.976066 ], [ 36.198277, 49.980868 ], [ 36.196733, 49.986193 ], [ 36.197891, 49.986221 ], [ 36.19596, 49.98978 ], [ 36.194243, 49.995602 ], [ 36.195273, 49.997616 ], [ 36.19566, 49.99825 ], [ 36.201925, 49.998471 ] ] ]
] }Історичний центр Харкова не має офіційних чи чітких меж. Зазвичай, він охоплює Поділ, Залопань, Нагірний район, Університетську гірку, Москалівку, Карпівку.
Через нього протікають дві великі річки: Харків та Лопань. Вони утворили невеличкі западини вздовж течій.
Найбільшими вулицями є Сумська вулиця, Полтавський Шлях, проспект Героїв Харкова і Аерокосмічний проспект.
Історія забудови
Часи Харківської фортеці
У 1650-х роках почалося активне заселення міста. Ватага українських козаків під проводом «осадчого» І. Каркача оселилася поблизу харківського укріплення. Формально Харківщина належала з початку XVII ст. до Московської держави, але тут не було жодної влади й осілого населення. З дати заснування міста, у 1654 році, воно належало Московській державі, але у внутрішні справи козацьких поселенців ніхто не втручався, і вони рядили свої справи за «черкаським звичаєм».
Була побудована дерев'яна фортеця, а у 1656 році перебудована. Вона розташовувалася на місці сучасної Університетської гірки. Мала дерев'яні стіни, прямокутну форму, 10 башт: 3 надворітних, 3 проміжних та 4 кутових. За північною стіною фортеці було побудовано спочатку дерев'яну, а у 1689 році кам'яну Покровську церкву. Всередині та навколо фортеці будувалися кам'яні та дерев'яні будинки. Жоден з них не зберігся. У 1709 році фортеця офіційно втратила військове призначення, а наприкінці XVIII століття вона була розібрана. До цього було побудовано ще одну споруду часів фортеці, що зберігалася до нині — провіантський магазин. Він був збудований у 1785—1787 роках. Архітектор будівлі: П. Ярославський. Споруда первісно призначалась для збереження збіжжя. Будівля збудована з червоної цегли, потинькована, фасад максимально простий та розфарбований у жовто-сірі кольори.
Російська імперія Під час правління на землях Харківщини Російської імперії, місто активно розбудовувалося українськими та закордонними архітекторами: Віктором Величком, Олексієм Бекетовим, Олександром Гінзбургом, Ярославським П. А., Олександром Ржепішевським, Томсоном М. А. тощо. При будівництві застосовувалися сучасні будівельні технології та методи. Садиби, прибуткові, житлові, торгові будинки багато та пишно оформлювалися. Фасади і приміщення виконувалися у багатьох різних стилях.
Радянський союз
1917—1941
Під час визвольних змагань 1917—1921 рр. у Харкові декілька разів змінювалася влада. Через тодішню хаотичність ні червоні, ні білі, ні УНР не могли сильно вплинути на архітектурний ансамбль міста. Серйозні, здебільшого руйнівні втручання в історико-архітектурну спадщину міста та області почалися після встановлення радянської влади. У 1920—1930-х роках історична забудова зазнала значних видозмін. Через нестачу житлових та офісних приміщень, було надбудовано і реконструйовано багато будинків у центрі. Серед них такі відомі будівлі:
Прибутковий будинок Глаткого (майдан Конституції, 11; 1900 рік; у 1930-х надбудовано на 2 поверхи) Будівля Російсько-Азійського банку (вулиця Сумська, 1; 1910 рік; надбудовано у 1926 році) Будівля міськради (майдан Конституції, 7; 1885 рік; реконструйовано у 1932 і 1950 роках) Будівля земства (вулиця Сумська, 64; 1900; реконструйовано у 1931; зруйновано у 1942) Будинок Бойка (вулиця Мироносицька, 44; 1914; надбудовано у 1930-х) Будинок Укше (майдан Конституції, 16; кінець XIX століття; реконструйовано у 1930-х) Особняк Бекетова (вулиця Дарвіна, 17; 1903 рік; реконструйовано у 1930-х)
У 1930 роках були закриті усі релігійні заклади міста. Було зруйновано багато церков і капличок:
Миколаївський собор (майдан Конституції; 1896 рік; підірваний у 1930 році для реконструкції трамвайних колій) Каплунівська церква (вулиця Манізера; початок XX століття) Вознесенська церква (майдан Оборонний Вал; 1865 рік; перебудовано у 1930-х) Воскресенський храм (майдан Ірини Бугримової; 1857 рік; зруйновано у 1922 році) Різдвяна церква (Різдвяна вулиця; XIX століття; зруйновано у 1930-х) Мироносицький храм (вулиця Сумська; 1911; зруйновано у 1930-х) Олександро-Невську каплицю (Сергіївський майдан; розібрано у 1920—1930-х роках)
У районі Ветеринарної площі (сучасний майдан Свободи) було збудовано «новий» центр, спроєктовано та зведено відомий архітектурний ансамбль майдану, Держпром і район Задержпром'я за ним. Всі будівлі виконані у стилі конструктивізм, мають прості геометричні форми та фасад.
1941—1991
Під час Другої світової війни історичний центр міста зазнав значних руйнувань. Було зруйновано будівлі XVIII, XIX, XX століть. Найвідомішими серед них є: Будинок Дворянського зібрання, пасаж Пащенко-Тряпкіна, будівля ЦК КП(б)У, будинок червоної армії, будівля інституту шляхетних дівчат, готель Метрополь тощо. На Привокзальному майдані було наново збудовано вокзал.
Після Другої світової війни був розроблений проєкт повної реконструкції історичного центру між річкою Харків та Лопань. Його було частково втілено при відновленні району, але не завершено через боротьбу з надмірностями в будівництві. Ці пишні будівлі мають багаті на деталі фасади. Було перебудовано у новому стилі деякі будівлі на майдані Свободи; на місці зруйнованої у роки війни ЦК КП(б)У зведено нову будівлю (сучасна будівля ХОДА).
У 1960—1990 роках було реконструйовано декілька вулиць. Більша частина старих будівель на них була знесена, а ширина вулиць збільшена. Це можна побачити на прикладі Клочківської вулиці, де до реконструкції від Сергіївського майдану і до Клочківського узвозу тягнулася мережа будівель XIX і XX століть. З десятків старих будівель уціліли лише 9. У 1960-х також знесено декілька відомих споруд: Харківський тюремний замок (Зброярська вулиця; XIX століття) і Михайлівську церкву (1787 рік; підірвано у 1960-х).
Незалежність
Зараз руйнація історичної тканини міста продовжується, перебудовуються і зносяться старі будинки.. Зі списку пам'яток архітектури за останні роки вилучено будівлю Даху Світу (провулок Театральний, 6), особняк Мігріних (вулиця Свободи, 35), особняк Авдакова (вулиця Сумська, 52), готель «Олімпія» (провулок Лопатинський, 6), будинок поліцмейстера (Миколаївська вулиця, 16) та інші будинки. Мешканці будинків без узгоджень добудовують балкони, тераси, мансарди, кондиціонери, демонтують декоративні елементи фасадів і цілі будівлі.
У історичному центрі збудовано багато житлових, торговельний, офісних новобудов.
У 2022—2024 роках місто зазнало значних руйнувань від російських обстрілів. Було серйозно пошкоджено багато будівель, деякі зруйновано.
Архітектурні пам'ятки за стилями
Бароко Єдиним представником козацького бароко, що зберігся, є Покровська церква на Університетській вулиці. 1689 року на місці старої дерев'яної церкви, за північною стіною фортеці, козаками була побудована кам'яна Покровська церква. Собор побудовано у два поверхи: знизу — зимній, теплий, храм, зверху — літній, холодний. Верхня церква майже цілком повторює нижню. Фасади собору багато прикрашені лиштвою, напівколонами, карнизами.
Будинок губернатора, колишній головний корпус Харківського імператорського університету збудовано у стилі бароко. Будівництво велося протягом 1770—1777 років за проєктом московського архітектора М. Тихменєва спочатку архітектором Іваном (Авраамом) Вільяновим, а потім архітектором Петром Ярославським. У 1803-1805 роках при передачі будинку університету було проведено невелику реконструкцію. У середині XX століття після переїзду університету в нові приміщення на майдані Свободи, у звільнених будівлях розмістився Український заочний політехнічний інститут (УЗПІ), який пізніше став Українською інженерно-педагогічною академією. У стилі бароко також збудовано Свято-Успенський собор (вулиця Університетська, 11; XVIII століття).
У історичному центрі вціліли до сьогодні декілька будівель у стилі необароко. Вони збудовані у другій половині XIX століття. Прикладами є прибутковий будинок Буркевича з кінотеатром «Міньйон» (вулиця Полтавський Шлях, 1; збудований у 1887—1888 роках за проєктом архітектора М. А. Томсона для надвірного радника Карла Ернестовича Буркевича), прибутковий будинок Глаткого (площа Конституції, 11; збудовано у 1890-х роках за проєктом Михаловского Б. Г. з використанням елементів стилів ренесансу та бароко; Спочатку будівля була триповерхова, у центрі будівлі був великий купол. Надбудовано два поверхи у 1930-ті архітектором П. Крупко), прибутковий будинок П. О. Карпова (вулиця Чернишевська, 26; збудовано у 1899 році за проєктом архітектора М. І. Дашкевича).
Класицизм Декілька будівель історичного центру збудовані у стилі класицизм. Ці будинки зведені у першій половині XIX століття, їх прикрашають великі колони, фронтони, мала кількість ліпнини. Найвиразнішими прикладами класицизму є садиба Павлових (вулиця Полтавський Шлях, 13; збудована у 1832 році за проєктом архітектора Андрія Тона. 6 липня 2022 року о 00:20 Росія випустила декілька ракет по місту, зруйнувавши велику частину будівлі), маєток Сави Альховського (вулиця Благовіщенська, 26; збудовано у 1840-х роках. Архітектором ймовірно був Васильєв Євген Олексійович), садибний будинок Мінстера (вулиця Дмитрівська, 14; побудований наприкінці XVIII ст. — початку XIX століття колежським радником фон Мінстером Юрієм Федоровичем. Вважається, що автором садибного будинку був Ярославський Петро Антонович ), особняк міського секретаря Дмитра Сердюкова (вулиця Чернишевська, 14; збудовано у 1808 році за проєктом Ярославського П. А. та Лобачевського), будівля Першої чоловічої гімназії (проспект Героїв Харкова, 24; побудовано у першій половині XIX століття. Архітектор Ашитков Микола Ілліч), садиба К. М. Кузина (вулиця Полтавський Шлях, 3; збудована у 1826 році. Частина будівлі на вулиці Полтавський Шлях добудована за проєктом Васильєва Е. А., а частина зі сторони Конторської за проєктом А. А. Тона. У 1960-ті роки не стало портика, декількох капітелей, медальйонів та інших елементів ).