Перший Чехословацький опір — рух опору чехів та словаків під час Першої світової війни, метою якого було повалення Австро-Угорської монархії та створення незалежної Чехословацької держави. Опір очолили дві організації — та . Головними представниками чехословацького зовнішнього опору були Томаш Гарріг Масарик, Мілан Растіслав Штефаник та Едвард Бенеш, які зосередилися на сприянні країнам Антанти та створенні іноземних чехословацьких військових частин, які згодом отримали назву Чехословацькі легіони. Внутрішній опір у Чехії та Словаччині лише посилився наприкінці війни, коли монархія помітно ослабла. Головними лідерами чеського внутрішнього антиавстрійського опору були Карел Крамарж та . Серед провідних діячів словацького опору були , Вавро Шробар і Мілан Годжа. Перший спротив відсвяткував перемогу наприкінці 1918 року, коли втомлена війною Австро-Угорщина розпалася і утворилась незалежна Чехословаччина .
Щодо самого терміну «опір» як позначення руху, спрямованого проти власної держави та законної правлячої династії під час Першої світової війни, серед чеських істориків немає повної одностайності. Наприклад, професор Франтішек Вейр писав: «Порівняно з пізнішими кровожерливими нацистськими звірами, наші співгромадяни німецької національності в той час були ягнятами, а колишня Австро-Угорська монархія... Вона видається мені сьогодні — з плином часу, після жахливих переживань Другої світової війни – як культурна держава першого сорту, порівняно з тим кривавим монстром, що називався Третім Рейхом»Weyr, František. Paměti 1. Za Rakouska (1879-1918). Praha: [s.n.], 1999. Str. 432..
Чеське та словацьке суспільство під час війни Чеська та словацька спільноти не сприйняли оголошення війни з ентузіазмом. Більшість чехів та словаків не розуміли і не бажали війни зі слов'янськими народами. Тим не менш, незважаючи на занепокоєння влади, мобілізація в монархії пройшла успішно, і переважна більшість населення обох націй залишилася вірною династії Габсбургів під час війниŠedivy, Ivan. Češi, české země a Velká válka 1914-1918. Praha: Nakladatelství Lidové noviny, 2014. ISBN 80-7106-274-X. Str. 37. . (В подальших примітках скорочений варіант: Šedivý (2014)).Kováč, Dušan, a kol. Dějiny Slovenska. Praha: Nakladatelství Lidové noviny, 2011. ISBN 978-80-7422-099-9. Str. 156 – 157 . (В подальших примітках скорочений варіант: Kováč (2011)).. Посилений режим і запроваджена цензура незабаром послабили політичне життя в усій Цислейтанії, яка включала чеські землі, а також в Транслейтанії, яка включала регіон Словаччини. Більшість внутрішньополітичного представництва Чехії та Словаччини пасивно чекали й залишалися вірними. Вже на початку війни влада розпочала превентивні арешти підозрюваних громадських діячів. Були затримані націонал-соціаліст Клофач Вацлав, чехи Карел Крамарж і Алоїз Рашин, а також мер чеського осередку Сокола . У листопаді 1915 року було розпущено все товариство «Сокіл»Urban, Otto. České a slovenské dějiny do roku 1918. 2. vyd. Praha: Aleš Skřivan, 2000. ISBN 80-902261-5-9. Str. 264 . (В подальших примітках скорочений варіант Urban (2000)). Парламент, який був закритий ще до початку війни, був знову відкритий лише навесні 1917 року, коли імператор Карл I, наступник померлого Франца Йосифа, спробував покращити критичне становище монархіїUrban (2000). Str. 264.. Надія на швидке закінчення війни зростала з просуванням російських армій наприкінці першого року війни. У листопаді росіяни прорвали карпатські перевали і їхні війська прорвались на територію Словаччини, а міста Гуменне та Бардіїв також були ненадовго окуповані. Крім того, частина населення Чехії та Словаччини, які підтримували опозиційні настрої в суспільстві, спрямовані проти монархії, очікувала подальшого просування росіян. Однак після поразок росіян і просування їхніх армій далі на схід бачення швидкого завершення війни зникло. Громадсько-політичне життя в країні завмерло, а населення, незважаючи на окремі прояви невдоволення, зберігало спокій. Понад мільйон чеських і словацьких солдатів служили в імперській арміїKováč (2011). Str. 157.. Однак у міру того, як війна тривала, спостерігався поступовий економічний колапс Габсбурзької монархії та великі проблеми з постачанням. Ще навесні 1915 року в Австро-Угорщині була запроваджена пайкова система, а наступного року економічні труднощі країни посилилися. На задньому плані криза відобразилася в соціальних заворушеннях, страйках і відкритому протистоянні війні, що ніяк не закінчувалась. Крім того, чеське та словацьке суспільства відреагували загостренням своїх національних вимог, серед яких з’явилася вимога чехів і словаків про створення спільної незалежної держави в Австро-Угорщині, що розпадаласяKřen, Jan. Dvě století střední Evropy. Praha: Argo, 2005. ISBN 80-7203-612-2. Str. 343. . (В подальших примітках скорочений варіант: Křen (2005)..
Перший Чехословацький опір Закордонний опір Після початку війни до опору Австро-Угорщині першими приєдналися чеські та словацькі співвітчизники, які утворили численні громади в країнах АнтантиKvaček, Robert. První světová válka a česká otázka. Praha; Kroměříž: Triton, 2013. ISBN 978-80-7387-635-7. Str. 80 . Члени Словацької ліги в Сполучених Штатах опублікували свій меморандум 10 вересня 1914 року, в якому вони вимагали права на самовизначення для словацького народуKováč (2011). Str. 157. . Чеські та словацькі асоціації емігрантів у США погодилися спільно підтримати створення незалежної Чехословацької держави під час підписання так званої Клівлендської угоди 22 жовтня 1915 р., внаслідок якої 30 травня 1918 р. відбулось укладення так званого Пітсбурзького договору, який підтвердив згоду співвітчизників на майбутній союз Чехії та Словаччини в єдину державу. Земляки добровільно створювали бойові частини, які стояли поруч із союзниками на фронтах. У Росії чеські емігранти назвали свою військову частину Česká druzina. У Франції заснована Boháč, Jaroslav. 1894-1944 Kronika československé legie ve Francii. Praha: Naše záloha, 1938. 580 s. . У сербській добровольчій дивізії також воювали чехи та словакиŠedivý (2014). Str. 180 – 182. . Однак на той момент ці військові підкорялися урядам тих держав, в яких проходили військову службу.Janka, Otto.Češi v cizinecké legii. Praha:: Ivo Železný, 2000. ISBN 80-240-1854-3. Str. 173 .
Провідною фігурою чеського антиавстрійського опору за кордоном був член імперської ради Томаш Гарріг Масарик. Масарик очікував військової поразки Центральних держав, яку хотів використати для зламу ослабленої Австро-Угорщини. Його подальшим наміром було створення незалежної Чехословацької держави, яка мала включати історичні чеські землі та регіон Словаччини. Цей план мала захищати Масарикова концепція чехословакізму , яка базувалася на тому факті, що чехи та словаки є двома гілками однієї чехословацької нації Křen (2005). Str. 337. . Масарик намагався поширювати свої ідеї серед провідних представників держав Антанти. У квітні 1915 року Масарик надіслав свій меморандум «Незалежна Богемія» до британського МЗС, в якому він неправдиво характеризував свою програму як позицію всіх чеських політичних партій, крім клерикальних. Серед інших відомих досягнень Масарика була публічна промова в Женеві з нагоди п'ятисотої річниці спалення Яна Гуса Šedivý (2014). Str. 178 – 179. Urban (2000). Str. 267. . Протягом 1915 року до Масарика в еміграції приєднався Едвард Бенеш, який утік із Праги перед своїм арештом. 14 листопада 1915 року був створений Чеський комітет закордонних справ, члени якого приєдналися до ідеї здобуття незалежності Чехословаччини «незалежно від Австро-Угорщини». Весна 1916 року принесла подальшу консолідацію іноземного опору навколо постаті Масарика. Чеський комітет закордонних справ був спочатку перейменований на Національну раду чеських земель у лютому, а потім на Чехословацьку національну раду в травні. Масарик був призначений головою цього органу, — віце-головою, а Едвард Бенеш і Мілан Растислав Штефаник були серед членів правління. Чехословацька національна рада поставила за мету створення боєздатної чехословацької іноземної армії, остаточне об'єднання чехословацького зовнішнього опору та переконання держав договору в правильності розпаду Австро-Угорщини. У міру того, як війна тривала, чехословацькі військові частини продовжували зростати, оскільки чеські та словацькі добровольці, набрані з австрійських військовополонених, незабаром почали приєднуватися до їхніх лав. Чеська рота в Росії, яка на момент заснування нараховувала приблизно 700 чоловік, у 1916 році була реорганізована в стрілецький полк і незабаром розширена до цілої стрілецької бригади чисельністю понад 5500 солдатів Šedivý (2014). Str. 181 – 182. Kvaček (2013). Str. 109 – 111. . На Східному фронті символічною перемогою легіонів стала битва під Зборовом, під час якої чехословацьким військам вдалося розгромити австро-угорські частини протягом липня 1917 року. Чехи та словаки відзначилися на французькій службі, особливо під час битви при Аррасі та в самому кінці війни також у битві під Терроном. У грудні 1917 року указом президента Франції було затверджено формування у Франції чехословацької армії, до складу якої, крім співвітчизників, увійшли також військовополонені, перевезені з Росії або СербіїKvaček (2013). Str. 110 – 111. . Найбільші проблеми зі створенням чехословацької іноземної армії виникли в Італії. Причин цьому було декілька. Італія вступила у війну з чіткою метою завершити національне об'єднання, якому ще не вистачало провінцій Тренто та Трієст, які все ще підпорядковувалися Австрії. В 1914 році близько 300 чехів і словаків, які жили в Італії, переважно на Сардинії, були спішно інтерновані, як піддані ворожої нації. Представники політичної верхівки Італії обережно ставились до чехословацького питання - підтримка останніх на шляху до незалежності де-факто надавала такі ж права іншим народам, які бажали звільнення від Австро-Угорщини. Італія ж хотіла розширити володіння навколо Адріатичного моря, отримати контроль над всією Далмацією та провінцією Трієст, а поява нових політичних гравців, у вигляді новоутворених держав південних слов'ян могла внести свої корективи. Перелом у ставленні Італії був спричинений дипломатичною діяльністю Штефаніка та проривом австрійських і німецьких військ під Капоретто. Чехословацькі легіони тоді брали участь у перемозі над військами Центральних держав у битві при Піаві на італійському фронті. Повідомляється, що під час війни через бойові частини на боці Антанти пройшло менше ста тисяч чехів і словаків, з яких після війни приблизно 90 000 були визнані легіонерами. За роки війни з чехословацької іноземної армії загинуло менше 5,5 тисяч солдатів.