Каролінська епоха — період в історії Англії та Шотландії, що тривав протягом правління короля Карла I (1625—1649). Термін походить від латинського варіанту імені Карл — Carolus. Каролінська епоха настала після Яковіанської, коли правив король Яків I та VI (1603—1625) і передувала періоду міжцарів'я та реставрації.
У Каролінську епоху посилювалися релігійні, політичні та соціальні суперечності в суспільстві Англії та Шотландії — між королем та його прихильниками, відомих як Роялістська партія (The Royalist Party), з одного боку і парламентською опозицією (круглоголовими) з іншого. Тоді як у Європі тривала Тридцятилітня війна, в Англії існував нетривкий мир, який підривали громадянські конфлікти між королем та парламентом, що дедалі загострювалися.
Попри суспільні конфлікти, активно розвивалися мистецтво та наука. Також відбувалася колонізація Північної Америки: з 1629 по 1636 були засновані колонії Кароліна, Коннектикут, Меріленд та Род-Айленд. Продовжувався розвиток раніше заснованих колоній Вірджинія, Массачусетс та Ньюфаундленд. Пекотська війна в Массачусетсі була в 1636—1638 роках була першим масштабним конфліктом між колонізаторами Нової Англії та корінними жителями американського континенту.
__ЗМІСТ__
Мистецтво Високе мистецтво розвивалося під патронатом короля, хоча драма перестала розвиватися за ідеалами Шекспірівської епохи. Усі види мистецтва зазнали значного впливу політичних і релігійних суперечностей та конфліктівTim Wilks, «Art, Architecture and Politics» in Barry Coward, ed. A Companion to Stuart Britain (2008) pp. 187—213.. Патрік Коллінсон погоджується з тим, що пуританці досить підозріло і презирливо ставилися до витончених мистецтвPatrick Collinson, The Birthpangs of Protestant England: Religious and Cultural Change in the Sixteenth and Seventeenth Centuries (1988).. Едвард Чейні вважає, що католицьких патронів та митців було досить багато, і вони чинили значний вплив на розвиток мистецтваEdward Chaney, ed. The evolution of English collecting: receptions of Italian art in the Tudor and Stuart periods (2004)..
Поезія
У Каролінську епоху відбувся розквіт поетів-кавалерів (серед них Томас Кері, Річард Лавлейс та Джон Саклінг) та поетів-метафізиків (Джордж Герберт, Генрі Воган, Кетрін Філліпс) — рухів, які заклали основи творчості Джона Донна, Роберта Герріка та Джона МілтонаThomas N. Corns, «The Poetry of the Caroline Court.» Proceedings-British Academy Vol. 97. (1998) pp. 51–73. online.
Поезія кавалерів відрізнялася від традиційної поезії предметом, на який акцентувалася увага читача. Не зачіпаючи релігійні, філософські та мистецькі питання, поезія кавалерів прагне висловити радість і торжество більше, ніж поезія попередників. Наміром таких творів часто було просування королівської влади, і нерідко кавалери висловлювалися відкрито проти круглоголових. Більшість кавалерських творів мали алегоричні або класичні підґрунтя, опираючись на творчість Горація, Цицерона та Овідія. Використовуючи такі засоби, кавалери створювали поезію, здатну вразити короля Карла I. Поети-кавалери намагалися створити поезії, в яких водночас були би присутні і задоволення, і чесноти. У них було багато відсилок до поезії Античності. «Життя на повну» для поетів-кавалерів означало, серед іншого, матеріальні блага та отримання сексуального задоволення. Також для їхньої поезії була характерна платонічна любов, за якої чоловіки виявляли особливу, божественну любов до жінкиLarsen, Eric (Spring 1972). «Van Dyck's English Period and Cavalier Poetry». Art Journal. 31 (3): 257. Adamson, John (20 February 2011). «Reprobates: The Cavaliers of the English Civil War, John Stubbs: review». The Telegraph. UK..
Джордж Візер (1588—1667) був видатним поетом, памфлетистом, сатириком та автором гімнів. Його найвідоміша праця — «Спогад Британії» 1625 року, в якій він писав на різні теми, зокрема про політику та чуму. Візер засуджує тиранію, в якій тоді звинувачували короля. Також він пророкував лиха, які пізніше спіткали Англію та ШотландіюAndrew McRae, «Remembering 1625: George Wither's Britain's Remembrancer and the Condition of Early Caroline England» English Literary Renaissance 46.3 (2016): 433—455..
Театр
Театр Каролінської епохи зазнав падіння порівняно з добою Вільяма Шекспіра та Бена Джонсона, хоча деякі з їхніх наступників, особливо Філіп Мессінджер, Джеймс Шірлі та Джон Форд, намагалися цікавий та переконливий театр. Комедії Річарда Брума, написані ним у свої останні роки, отримали визнання критиків.
У Каролінську епоху в драмі ще використовували жанр маски. Цей жанр передбачав використання музики, танцю, співу та акторської гри, а також сценічного дизайну, за якого архітектурний фон та костюми розроблялися архітекторами (часто таку роль виконував Ініго Джонс), щоб створити алегорію, яка представляла би патрона. Професійних акторів та музикантів наймали для частин гри та співу. Часто акторами, які не брали участі у грі або співі, були придворні. На відміну від Яковіанської та Єлизаветинської драми, коли широка публіка могла спостерігати за сценічною грою, за Карла I такі виступи здійснювалися для вузького кола авдиторії у приватних палацах.
Великі витрати на маски (інколи їхня вартість могла сягати 15 тисяч фунтівHenry Ten Eyck Perry, The First Duchess of Newcastle and Her Husband as Figures in Literary History, Boston, Ginn and Co., 1918; p. 18.) були однією із претензій, які парламент і суспільство висували королю та його двору.
Громадський театр у Лондоні продовжував розвиватися за яковіанською тенденцією, яка полягала у переході до вистав перед меншою публікою у менших, проте дорожчих місцях. Єдиним новим громадським театром у Лондоні був Театр Солсбері-корт, що був заснований 1629 року і діяв до закриття театрів у 1642 році. Сер Генрі Герберт, що мав посаду майстра гулянок (Master of the Reveals), був домінантною фігурою в театрі. Продовжувала діяти трупа King's Men, патронат над якою Карл I успадкував від батька, а в 1625 році була заснована трупа Queen Henrietta's Men, патроном якої була королева Генрієтта Марія. У 1638—1639 роках через епідемію чуми театри були закриті, а після заборони театрів Довгим парламентом у 1642 році вистави продовжувалися для приватних авдиторій.
В інших напрямах літератури, особливо у драматургії, дедалі менше наслідувалися тенденції попередніх періодів. 1632 року критик Генрі Рейнольдс опублікував свій твір «Мітоміст» (Mythomystes), у якому намагався імплементувати засади неоплатонізму в поезії.
Живопис Карла I порівнюють із королями Генріхом VIII та Георгом III як одного із найбільших колекціонерів творів мистецтва, а серед усіх монархів із династії Стюартів він сформував найбільшу мистецьку колекціюDoreen Agnew, "Royal Collectors in England, " History Today (May 1953) 3#5 pp. 339—351.. Він вважав образотворче мистецтво одним зі шляхів репрезентації свого бачення монархії. Колекція короля відображала його естетичні смаки, які контрастували зі смаками тогочасних німецьких та габсбурзьких правителівArthur MacGregor, «King Charles I: A Renaissance Collector?.» The Seventeenth Century 11.2 (1996) pp: 141—160.. На момент смерті Карла I його колекція нараховувала 1760 творів мистецтва, зокрема картини Тиціана, Рафаеля та Корреджо. Карл I замовив розпис стелі Бенкетінг-гауза у палаці Вайтголл у Рубенса та картини у художників Нижніх країн, зокрема Герріта ван Гонтгорста і Деніела Мейтенса. 1628 року король купив колекцію герцога Мантуї Карла I, яку той продав через економічні негаразди у країні. 1632 року король відвідав Іспанію, де позував для портрета, написаного Дієго Веласкесом, проте ця картина була втрачена.
Будучи королем, Карл I намагався привести до Лондона провідних європейських художників. 1632 року король переконав оселитися в Англії Ораціо Джентілескі, а пізніше до країни переїхали його дочка Артемізія та деякі з його синів. Рубенс був особливою ціллю для Карла I: 1630 року він прибув до Англії із дипломатичною місією і написав портрет короля, а пізніше присилав йому інші картини із Антверпена. Рубенс був добре прийнятий під час свого 9-місячного візиту, і тоді ж його посвятили у лицаріMichael Jeffé, "Charles the First and Rubens, " History Today (Jan 1951) 1#1 pp. 61–73.. Придворним портретистом Карла I став Деніел Мейтенс.
Ван Дейк
Антоніс ван Дейк (призначений «художником короля» у 1633—1641Grosvenor Gallery; Stephens, F.G. (1887). Exhibition of the Works of Sir Anthony Van Dyck. H. Good and Son, Printers. p. 14. About the end of March or the beginning of April, 1632, Van Dyck arrived in England; he was almost immediately appointed Principal Painter in Ordinary to the King, knighted, presented with a gold chain….) мав значний вплив на розвиток живопису в Англії. Часто перебуваючи в Антверпені і маючи тісні зв'язки із англійським двором, ван Дейк допомагав агентам короля у пошуках художників та картин для колекції. Також він надіслав Карлові I кілька власних робіт і 1632 року в Гаазі намалював сестру короля — Єлизавету Стюарт. Ван Дейк був посвячений у лицарі, отримував пенсію в розмірі 200 фунтів на рік, володів апартаментами на березі Темзи у Лондоні та в Елтемському палаці. У гранті про пенсію ван Дейк мав титул головного королівського художника (). Помешкання на березі Темзи (у районі Блекфраєрс) часто відвідували король та королева.
Ван Дейк написав низку портретів короля та королеви Генрієтти Марії, їхніх дітей та придворних. Багато з них були створені в кількох версіях і згодом слугували дипломатичними подарунками прихильникам короляGaunt, William (1980). Court Painting in England: From Tudor to Victorian Times. Little, Brown Book Group Limited. . Ван Дейк започаткував стиль, який домінував у англійському живописі до XVIII століття. На багатьох його портретах наявний задній природний фон. Хоча ван Дейк створив «кавалерський» стиль, більшість його покровителів під час громадянської війни стали на бік парламенту.
Після смерті ван Дейка у 1641 році на посаді головного королівського художника його замінив Вільям Добсон. Він копіював роботи Тиціана та ван Дейка, наявні у Королівській колекціїEllis Waterhouse, Painting in Britain 1530 to 1790, fourth edition, New York, Viking Penguin, 1978; pp. 80–5..
Архітектура
Класична архітектура, популярна на той час в Італії та Франції, поширилася на Англію та Шотландію в Каролінську епоху. На той час ренесансна архітектура вже покинула Велику Британію. Цей стиль на Великій Британії був імплементований як палладіанство, а найвидатнішим архітектором стилю був Ініго Джонс. Джонс подорожував Італією разом із графом Арундел «Колекціонером» у 1613—1614 рокахHanno-Walter Kruft. A History of Architectural Theory: From Vitruvius to the Present. Princeton Architectural Press, 1994 and Edward Chaney, Inigo Jones's 'Roman Sketchbook, 2006).. Палладіанство Джонса, його сучасників і пізніше послідовників був стилем великих фасадів, а математичні формули, за якими розраховували розміри, не застосовували строго. Більшість заміських будинків у Англії, зведені між 1640 та 1680 роками, як-от Вілтон-гауз, побудовані в цьому стилі. Такий стиль загалом наслідує риси палладіанства Джонса, який так збудував Квінз-гауз у Гринвічі, Бенкетинг-гауз у Вайтголлі (офіційна резиденція англійських монархів у 1530—1698 роках) та незавершена нова резиденція Карла I у Лондоні.
Церква Святого Павла Джонса у Ковент-Гардені (1631) — перший повністю новий храм в Англії з часів Реформації і загалом наслідував тосканський ордер, описаний Вітрувієм.