Шотландське королівство (, ) — незалежна держава Північної Європи в період з 843 по 1707 роки. Вона охоплювала північну частину острова Велика Британія і мала спільний кордон з Англійським королівством. Шотландія була об'єднана з Англією в 1707 році, утворивши Сполучене королівство. З 1482 року, коли англійці захопили прибережне місто Бервік-апон-Твід, кордони королівства Шотландії в цілому збігалися з сучасною Шотландією.
Історія Середньовіччя
Новий час
Територія У 1707 році Королівство Шотландія за площею було вдвічі менше, ніж Англія та Уельс, але з його численними затоками, островами та внутрішніми озерами, воно мало приблизно таку ж берегову лінію – 6400 кмHarvie, Christopher (2002). Scotland: a Short History. Oxford University Press, pp. 10–11. Населення Від X стт і до епідемії чуми в 1349 році, оцінки, засновані на кількості сільськогосподарських угідь, свідчать про те, що населення могло зрости з 500 тис. до 1 млн осібTyson, R. E. (2001). Population Patterns, pp. 487–488. Хоча немає достовірної документації про вплив чуми, існує багато згадок про покинуті землі в наступні десятиліття, з огляду на що дослідники припускають скорочення населення до кінця XV століття до 500 тис. осібRigby, Stephen H., ed. (2003). A Companion to Britain in the Later Middle Ages. Blackwell Companions to British History. Oxford: Wiley-Blackwell, pp. 109–111.
З XIV ст. близько половини населення мешкало на північ від річки ТейWormald, Jenny (1991). Court, Kirk, and Community: Scotland, 1470–1625. The New History of Scotland. Edinburgh University Press, p. 61. Середня чисельність населення міст становила близько 2 тис. осіб, але багато з них були значно меншими за 1 тис., а найбільший, Единбург, ймовірно, мав понад 10 тис. осіб до кінця СередньовіччяGemmill, Elizabeth; Mayhew, Nicholas J. (1995). Changing Values in Medieval Scotland: a Study of Prices, Money, and Weights and Measures. Cambridge University Press, pp. 8–10. Населення, ймовірно, зросло в першій половині XVI століття, стабілізуючись після голоду 1595 рокуMitchison, Rosalind (2002) . A History of Scotland (3rd ed.). London: Routledge, p. 145. 1691 року чисельність населення станвоила 1 234 575 осіб, але вона зменьшилася внаслідок наступних голодів кінця 1690-х років. У 1700 році населення королівства нараховувало близько 1,1 млн осіб.
Столиці Протягом більшої частини середньовічної епохи король був мандрівним і не мав «столиці» як такої. Перші королі Кеннет I і Дональд I використовувалися резиденцію піктських королів Фортевіот. Хартії Малкольма IV та Вільгельма I свідчать про те, що місто залишалося важливим до XII століття. Після цього воно втратило свій статус резиденції, але залишалося королівським маєтком до XIV століттяS. T. Driscoll, Alba: The Gaelic Kingdom of Scotland, AD 800–1124, The Making of Scotland (Edinburgh: Birlinn, 2002), p. 13.
Давид I намагався перетворити Роксбург на королівську резиденціюJ. Bannerman, "MacDuff of Fife," in A. Grant & K. Stringer, eds., Medieval Scotland: Crown, Lordship and Community, Essays Presented to G. W. S. Barrow (Edinburgh: Edinburgh University Press, 1993), pp. 22–3., але у XII—XIII ст. у Сконі було видано більше королівських хартій, ніж у будь-якому іншому місці. Іншими популярними місцями на початку епохи були сусідні Перт, Стерлінг, Данфермлін та ЕдинбургP. G. B. McNeill and Hector L. MacQueen, eds, Atlas of Scottish History to 1707 (Edinburgh: Edinburgh University Press, 1996), pp. 159–63. У пізньому Середньовіччі король переміщався між королівськими замками, зокрема Пертом і Стерлінгом, але також проводив судові засідання по всьому королівству. Единбург почав ставати столицею лише за панування Якова IIIJ. Wormald, Court, Kirk, and Community: Scotland, 1470–1625 (Edinburgh: Edinburgh University Press, 1991), ISBN 0-7486-0276-3, pp. 14–15.
Устрій Король
Політичний устрій королівства відрізнявся значною складністю. В королівстві визнавався єдиний монарх — король Шотландії, що опирався на вождів кланів і військово-адміністративний апарат. Королівська влада не успадковувалася по прямій лінії від попереднього короля. Кандидат на королівську владу зазвичай мав бути членом певної династії та заявляти про походження від певного предкаA. Woolf, From Pictland to Alba: 789 – 1070 (Edinburgh: Edinburgh University Press, 2007), ISBN 0-7486-1234-3, p. 27. Вона могла бути багаторівневою та дуже мінливою. Головною роллю короля було діяти як військовий лідер, що відображалося у дуже невеликій кількості меншин або жінок-монархів, що правили в той період. Королі організовували захист земель, майна та осіб свого народу та вели переговори з іншими королями, щоб забезпечити ці праваB. Yorke, "Kings and kingship", in P. Stafford, ed., A Companion to the Early Middle Ages: Britain and Ireland, c.500-c.1100 (Chichester: Wiley-Blackwell, 2009), ISBN 1-4051-0628-X, pp. 76–90. Коронаційна церемонія з моменту утворення королівства відбувалися на Сконському камені, що було успадковано від піктської практикиB. Webster, Medieval Scotland: the Making of an Identity (St. Martin's Press, 1997), ISBN 0-333-56761-7, pp. 45–47. Принцип римського права, що «король є імператором у своєму королівстві», поширюється з середини XV століття. У 1469 році парламент ухвалив акт, який проголосив, що Яків III володіє «повною юрисдикцією та імперією в межах свого королівства»A. Thomas, The Renaissance, in T. M. Devine and J. Wormald, The Oxford Handbook of Modern Scottish History (Oxford: Oxford University Press, 2012), ISBN 0-19-162433-0, p. 188. З 1532 року королі стали носити закриту, арочну імператорську корону замість відкритого кільця середньовічних королів, чим намагалися підкреслити свій рівний статус з іншими королями Європи.
Двір Про структуру шотландського королівського двору в період до правління Давида I відомо небагато. Деякі другорядні посади, згадані в пізніших джерелах, ймовірно, мають гельське походження. До них належать старші чиновники провенду та ліверенції (на кшталт стольничих і виночерпій), та гостаріус (пізніше ашер або «вартовий дверей»), що відповідав за королівську охоронуG. W. S. Barrow, Robert Bruce (Berkeley CA.: University of California Press, 1965), pp. 11–12. До кінця XIII століття двір набув чітко феодального характеру. Основними посадами були великий стюарт, великий камергер, великий констебль, великий марішаль та лорд-канцлер. Більша частина посад передавалася або у спадок, або по заповіту чинної посадової особи (). Стюарт відповідав за управління королівським двором, було передано як спадкову Волтеру Фіцалану, чиї нащадки стали Домом Стюартів. Посада була об'єднана з короною, коли Роберт II успадкував трон. Камергер відповідав за королівські фінанси, а констебль — за організацію військових сил, тоді як марішаль відігравав провідну роль у керуванні військом на полі битви. Канцлер, який у Середньовіччі зазвичай був священнослужителем, відповідав за королівську каплицю, яка також була головним адміністративним центром корони, і контролював листи, юридичні документи та печатки. Під його керівництвом були різні посади, які зазвичай обіймали священнослужителі, включаючи хранителя великої печатки. Починаючи з правління Якова III, посаду канцлера все частіше обіймал світські феодалиWormald, J., Court, Kirk, and Community: Scotland, 1470–1625 (Edinburgh: Edinburgh University Press, 1991),, pp. 22–3.
На початку Нового часу двір складався з аристократів, сановників, послів та почту, які оточували короля чи королеву. У його центрі знаходився монарх та члени Таємної палати, насамперед камер-юнкериGoodare, J., The Government of Scotland, 1560–1625 (Oxford: Oxford University Press, 2004), pp. 88–9. Канцлер тепер фактично був першим міністром королівства, а з середини шістнадцятого століття він був провідною фігурою Таємної ради. Його відділ, канцелярія, відповідав за Велику печатку, яка була потрібна для оформлення успадкування земельних прав та підтвердження передачі землі. Його основним обов'язком було головування на засіданнях Таємної ради, а в тих рідкісних випадках, коли він був присутній, на засіданнях сесійного судуGoodare, The Government of Scotland, pp. 150–1. Другою за престижністю посадою тепер був секретаря, який відповідав за ведення документів Таємної ради та за зовнішню політику, включаючи кордони, ця посада зберігала своє значення після унії 1603 року. Скарбник разом з контролером займався королівськими фінансами, доки установу контролера не було об'єднаний з установою скарбника 1610 рокуGoodare, The Government of Scotland, p. 152.. Адміністрування королівського двору та забезпечення провізією було обов'язком господарів королівського двору, тоді як будівництво палаців підтримувалося майстрами робітMichael Pearce, "Anna of Denmark: Fashioning a Danish Court in Scotland", The Court Historian, 24:2 (2019), pp. 140, 147.
Лорд-президент Сесійного суду, часто відомий просто як лорд-президент, діяв як сполучна ланка між Таємною радою та судомGoodare, The Government of Scotland, p. 160. Королівський адвокат діяв як юридичний радник. Ця посада виникла в 1490-х роках для вирішення питань прав короля на вотчинні землі, а з 1555 року зазвичай було 2 королівських радники, що свідчило про збільшення рівня роботи. З 1579 року вони все частіше ставали державними прокурорамиGoodare, The Government of Scotland, p. 164. Після унії більшість посад залишилися, але політична влада все більше зосереджувалася в ЛондоніMackie, Lenman and Parker, A History of Scotland, pp. 282–4.
Після того, як Яків VI успадкував англійський престол у 1603 році, шотландський двір фактично припинив своє існуванняMitchison, R., Lordship to Patronage, Scotland 1603–1745 (Edinburgh: Edinburgh University Press, 1983), p. 12..
Таємна рада
Рада була розвитком королівської ради. Королівська рада (curia regis), була двором монарха, оточеним його королівськими чиновниками та іншими особами, на яких він покладався за порадою. Відомо, що вона існувала у XIII столітті, якщо не раніше, але залишила мало слідів своєї діяльності. До кінця XV століття рада мала дорадчі, виконавчі та судові функції, хоча збережені записи здебільшого обмежуються останнім часом. Саме в цей період офіційно з'являється «таємна» або таємна рада, коли в лютому 1490 року парламент обрав 2 єпископів, абата або пріора, 6 баронів та 8 королівських чиновників, щоб сформувати королівську раду для демонстрації та реалізації влади короля у здійсненні правосуддя.
Протягом свого існування Таємна рада фактично вважалася урядом та найважливішим елементом центрального уряду. За колом своїх функцій рада часто була важливішою за стани в управлінні країною. Її реєстри містять широкий спектр матеріалів про політичні, адміністративні, економічні та соціальні справи королівства. Рада контролювала виконання законів, регулювала торгівлю та судноплавство, вживала надзвичайних заходів проти чуми, видавала ліцензії на подорожі, складала присяги на вірність, виганяла жебраків та циган, мала справу з відьмами, відступниками, ковенантерами та якобітами, а також вирішувала проблему беззаконня у Хайлендсі та на кордонах.
Голова Таємної ради був одним із високих посадових осіб штату Шотландія. Лорд-канцлер головував на засіданні Ради за посадою, але в 1610 році Яків VI видав указ, що голова колегії правосуддя повинен головувати у відсутність канцлера, і до 1619 року було додано додатковий титул голови Таємної ради. Два президентства було розділено в 1626 році в рамках реорганізації Таємної ради та Сесійного суду Карлом I. Лорд-президент ради отримав пріоритет як один із головних посадових осіб короля в 1661 році, але з'являвся в станах парламенту лише з перервами.
Раду було офіційно скасовано у 1708 році та об'єднано з Таємною радою Англії, щоб створити новостворену Таємну раду Великої Британії, яка виконувала ті ж дорадчі функції для монарха новоствореної держави, королівства Велика Британія, яке було створено відповідно до умов Договору про унію 1707 року"Scottish Privy Council Records". spcr.ac.uk..
Генеральна рада