Млинувка Крулевська, Королівська Млинувка () — штучне русло річки Рудава (), побудоване в 13 столітті між Мидльниками, Броновіце, Лобзовом і Краковом. Назва млинувка вказує на призначення штучного каналу для живлення млинів. У 1903—1966 роках більшу частину русла закрили у каналізацію або засипали. Парк Крулевська Млинувка, створений на його місці, проходить через дільницю V Кроводжа та VI Броновіце, має довжину 8 км, середню ширину 8 метрів і площу 18,41 га.

Історія Початкове русло річки Рудава пролягало слідом, подібним до нинішнього, від Мидльників до сучасної Блоні. Пізніше, після побудови Крулевської Млинувки, її називали «Rudawa Wolska» як власність власників  — пізніше . Це русло річки між Броновицями та Волею було розділене на три потоки: середній утворив численні плеси в районі Блоні без чіткого основного русла, тому його назвали «Нєтечою» (), північний був названий «Рудава» (), з'єднуючи свої води з Нечечою та впадала у річку Вісла біля сьогоднішньої вулиці Повісле, південна течія мала назву «Рудавка» і пролягала подібно до сьогоднішньої течії Рудави, впадаючі біля монастиря сс. Норбертинек до Вісли.

Русло Крулевської Млинувки відокремлювалося від початкового потоку Рудави біля королівської греблі в Мидльниках в керунку північно-східному, протікаючи через Броновіце, Лобзов і Пясек і розділяючись у районі сучасної вулиці Асника на три потоки, два з яких живили рів навколо міських стін, обтікаючи Краків із заходу, біля Вавеля, і зі сходу, з'єднуючись пізніше в районі костелу св. Ідзі, впадали у аналогічно неіснуюче сьогодні русло річки Вісла в районі вулиці св. Себастьяна. Третій потік прямував на захід вздовж вулиць Гарбарською та Крупнічою і з'єднувався з первинними руслами Рудави та Нєчечі, що протікають навколо Блоні.

Будівництво нового штучного каналу Рудави почалося наприкінці 13 століття. У 1286 році князь Лешко Чорний видав грамоту, яка дозволяла домініканцям проводити воду з річки Рудава з Мидльників через Лобзов до свого монастиря в Кракові, біля якого був домініканський млин. Безпосередньою причиною будівництва каналу була необхідність заповнити рови, побудовані у 1286—1287 роках за часів Лєшека Чорного міських укріплень у ситуації, коли ні Вісла через ризик завдати великої шкоди місту у разі повені, ані Продник, що тече вздовж північної та східної околиць міста, через легкість завоювання територій, через які він протікав, для потенційних загарбників не змогли це забезпечити . Будівництво каналу було великим інженерним проектом того часу. У його рамках на штучно зведеній дамбі споруджено 15-кілометрове русло. Течія Млинувки Крулевської збігалася з природною формою країв річкових долин Вісли та Рудави. Роботами по будівництву каналу керував мельник Миколай Герлак. У 1330 році було завершено будівництво русла річки Млинувка. Збудований канал був обгороджений опалубкою з дерев'яних брусків, а береги вкриті хмизом, що забезпечував чистоту води. У місці, де передбачалося розташувати водопідйомний пристрій, береги перекривали дерев'яними стінами з колод або пиломатеріалів. Русло річки Млинувка Крулевська регулярно чистилося спочатку військовополоненими татарами, а згодом платними працівниками. Ці процеси контролювали бургомістр і орендарі млинів, розташованих на каналі.

У 1304 р. Владислав Локєтек, відзначаючи заслуги бургомістрів Кракова у будівництві нового, штучного каналу Рудави, видав привілей, який дозволяв їм будувати млини над новоствореним акведуком. Цей привілей був скасований герцогом у 1311 році після повстання мера Альберта, коли герцог став одноосібним власником води, що тече через нове русло Рудави. Через розташування на каналі великої кількості водяних млинів, які використовувалися для перемелювання зерна, а також тих, що приводили в дію пристрої для виробництва знарядь праці та ремісничих виробів, з часом штучне русло Рудави почали називати «Млинувка» (). З часом прикметник «королівський», доданий до імені, вказував на правовий статус, вказуючи на власника. Спочатку млини, розташовані на берегах Млинувки, були простими пристроями, в яких використовувалися млинові колеса, які рухалися лише силою річкової течії, що подавалась на лопасті колеса знизу. У 13 столітті почали використовувати овершотні колеса, тобто коли вода падала на лопасті колеса зверху, що вдвічі підвищувало ефективність, але також вимагало будівництва мережі «млинових потоків», у котрих вода перекривалася за допомогою гребль. Найбільшими з млинів, розташованих на каналах Млинувки Крулевської, були:

Верхній млин (), розташований на початку сучасної вулиці Лобзовської, ймовірно збудував Миколай Герлак, будівельник каналу Млинувка. У 1335 році король Казимир Великий передав третину прав на млин сину Ґерлака — Беняшу, який продав свою частину прав монастирю Божого Тіла в Казімєжі. У 1769 р. Верхній млин був перебудований Войцехом Тиранкевичем та Яном Германом до мурованого вигляду, і в такому вигляді він використовувався до початку 20 століття, коли його перетворили на склад борошна та житловий будинок. Нижній (Дольний) млин (), збудований після шведського потопу 1658 року на Гарбарах, в районі сьогоднішніх вулиць Чиста та Дольних Млинів, збудував Ієронім Вежбовський, бургомістр Кракова, щоб збільшити королівські доходи. Він був оснащений вісьмома борошняними колесами і двома колесами для приготування круп. Відбудований у другій половині 18 століття, він згорів під час великої пожежі в Кракові в липні 1850 року, після цієї події відновлений і пропрацював до 1939 року. Млин Кутловського, розташований над східним рукавом Млинувки Крулевської. Його також називали млином Ґерлака, оскільки король Казимир Великий у 1333 році надав Миколаю Ґерлаку, а потім його синові Бєняшу третину прав на млин на знак визнання його заслуг у будівництві каналу Рудава. Млин Кутловського функціонував для потреб пивоварів і корчмарів, які мололи в ньому солод для своїх потреб. Назва походить від слова «kuttelhof» — у перекладі з давньонімецької означає місце зберігання відходів бойні. З часів середньовіччя на цьому місці розташовувалися бійні, а гільдія м'ясників захищав неподалік Миколайську браму. На приблизному місці млина, у другій половині 19 століття, на вулиці Вестерплатте, 18, був побудований Будинок гільдії шинкарів і м'ясників, який називався «Na Kotłowem», від польської назви слова «kuttelhof». Млин функціонував до шведської навали, під час котрої русло річки було зруйновано і більше не відновлювалося.

У період найбільшої активності Млинувка Королівська виконувала багато економічних функцій. Її води забезпечували сади Королівського палацу в Лобзові та через канал Броновіце, що з'єднував Млинувку з Рудавою Вольською, Броновицьку шліфовку — пізніше Гамерню (заклад для переробки міді) та Броновицький млин. У місці, де канал Броновиці відділявся від головного потоку Млинувки Королевської, у 1533 році король Сигізмунд I Старий наказав побудувати ясла, тобто пристрій для регулювання потоку води. У 1399 році в Кракові було збудовано сучасну водогін та водяну помпу, тобто будівлю, подібну до млина, в якій були встановлені пристрої для підйому води: млинове колесо, яке приводило в рух серію відер, які зачерпували воду та виливали в дерев'яні скрині, вода з котрих стікала у труби водогону зі стовбурів сосни довжиною два метри та перетином 25 сантиметрів, які з'єднувалися металевими обручами (так званими «буксами»). Місця з'єднання труб ущільнювалися дьогтем і мохом. Побудовані таким чином трубопроводи транспортували воду до відстійників, розташованих у кількох точках міста. Вода з них лилася за допомогою заслінки у формі, вставленої в стовп труби, звідки жителі брали воду. Заможні міщани також будували приватні відгалуження водопроводу, що вів до окремих кам'яниць. У 16 столітті ця система ставала все більш недостатньою, і тоді відчувався дефіцит води. Зважаючи на цю ситуацію, міська рада на початку 16 століття прийняла правила щодо скорочення споживання води, що зустріло спротив з боку простого населення. З 1533 року, завдяки додатковому перегородженню води під Вавелем, водогін також постачав воду до кімнат королівського замку Вавель. Ця система постачання питної води була зруйнована під час оборони міста під час шведської навали в 1655—1657 роках. В результаті до початку 19 століття краківчани забезпечували себе водою тільки з колодязів .

Процес ліквідації Млинувки Крулевської як системи водних шляхів розпочався під час Шведського потопу. Значна частина каналів, у тому числі східний з млином Кутловського, система водогонів та водяні помпи, були значно зруйновані і згодом не були приведені до колишнього стану. У першій половині 19 століття міські мури та залишки рову, що живився рукавом Рудави, були зруйновані, а потім на їх місці були засновані Планти, що стерло сліди існування цих течій Млинувки. Залишилося лише русло, яке вело вздовж вулиць Гарбарською, Крупнічою та Реторикою до Вісли. У другій половині 19 століття у виробництві рушійної сили пара почала замінювати млинові колеса, що призвело до подальшого зниження значення Млинувки та розташованих на ній млинів. На початку 20 століття внаслідок розвитку міста відрізок Млинувки Королевської було каналізовано від вулиці Гарнцарської до вулиці Вольської (нині вулиця Пілсудського). Після повені 1903 року, яка завдала великої шкоди в районі Нового Свята в околицях течії Млинувки, було прийнято рішення про продовження перекладання річки до каналізації або засипання її потоку. У 1912 році було відбудовано Броновицький млин, що було однією з останніх інвестицій у воду з використанням рушійної сили потоку Млинувки Королівської. У 1920-х роках були засипані ділянки каналу Млинувка на вулицях Лобзовська, Гарбарська та Крупнича. У 1930 р. зруйновано Верхній, а в 1939 р. — Нижній млин. У 1934 році на млині в Броновицях застосовували електричний привід. Усі ці перетворення призвели до того, що з 1930-х роках Королівська Млинувка стала практично невикористованою. У 1964—1966 роках було засипано русло річки Млинувка між Броновіце Мале та Кроводжа та Алей Трьох Пророків. До наших днів збереглася лише західна ділянка колишнього рукава річки Рудави, розташована в малоурбанізованій місцевості між дамбою на річці Рудава в Мидльниках і вулицею Фільтрова.

У середині 20 століття Млинувка Королевська знайшла ще одне застосування. Через погіршення чистоти води у Віслі міська влада вирішила побудувати нові водозабори питної води для Кракова на інших річках. У 1955 році на вулиці Фільтрової була побудована станція очищення води Рудава. Сиру воду для потреб очисної споруди збирали на греблі в Мидльниках, який до того часу виконував головним чином функцію загородження води для її введення в канал Млинувка Королівська. У колишньому руслі річки Млинувка збудовано аварійний випуск. У 1987—1997 роках у Мидльниках збудовано нові водосховища, з яких відтоді забирають воду для очисних споруд, а водозабір на греблі став резервним. Відтоді колишній канал Млинувки більше не виконує жодних господарських функцій .

Міський парк