Повітряно-космічні сили Іспанії ( ПКС Іспанії; ) — повітряно-космічні сили Збройних сил Іспанії.
Станом на 2025 рік ПКС Іспанії налічують близько 150 бойових літаків.
Історія
Ранні етапи
Повітряні кулі почали використовувати у військових цілях в Іспанії ще у 1896 році. У 1905 році за допомогою Альфредо Кінделана Леонардо Торрес-і-Кеведо керував будівництвом першого іспанського дирижабля у Військовій аеростатичній службі, створеній у 1896 році і розташованій в Гвадалахарі. Новий дирижабль був успішно завершений і під назвою «Іспанія» здійснив численні випробувальні та виставкові польоти.
Однак офіційно повітряні сили іспанської армії почали діяти в 1909 році, коли полковник Педро Вівес і капітан Альфредо Кінделан здійснили офіційну поїздку до різних європейських міст, щоб перевірити потенціал впровадження дирижаблів і літаків у Збройних силах Іспанії. Через рік королівським указом була створена Національна авіаційна школа () в Хетафе, поблизу Мадрида, під керівництвом Міністерства громадських робіт і транспорту ().
Створену установу мілітаризували, коли полковник Педро Вівес був обраний на посаду директора Військової аеронавтики () — військово-повітряних сил Іспанської армії. Капітан Кінделан був призначений начальником авіації ().Ejército del Aire — 1913
17 грудня 1913 року, під час війни з Марокко, іспанська експедиційна ескадрилья стала першою регулярною військовою авіаційною частиною, яка прийняла бій під час першого в історії систематичного бомбардування, скинувши авіабомби з Lohner Flecha («Стріла») у Марокко Протягом наступних років більша частина військової активності іспанських ВПС відбуватиметься в Північному Марокко.
У 1915 році була відкрита перша в Іспанії база гідролітаків у Лос-Алькасаресі на Мар-Менор в регіоні Мурсія, а Кінделан був призначений директором військового повітроплавання, змінивши на цій посаді Вівеса. Каталонська льотна школа була створена в Барселоні наступного року, а аеродром Хетафе став повноцінною військовою авіабазою. У 1919 році генерал Франсіско Ечагуе замінив Кінделана.
У 1920 році на два Nieuport 80 і один Caudron G.3 вперше нанесли ідентифікаційні номери і рондель ВПС Іспанії. Невдовзі після цього авіація флоту (, створена королівським указом чотирма роками раніше), почала функціонувати в Ель-Праті, на тому ж місці, де нині розташований Аеропорт Барселони.
У 1921 році, після поразки Іспанії при Ануалі, відомої в Іспанії як , аеродром Селуан перейшов під контроль армії Ріфу, а інший аеродром був побудований в Надорі. Підполковник Кінделан був призначений головнокомандувачем військово-повітряних сил () у 1926 році, коли Іспанське Марокко було відвойоване і Війна за Ріф закінчилася.
У 1926 році екіпаж іспанських авіаторів здійснив перший трансатлантичний переліт між Іспанією та Південною Америкою у січні 1926 року на Plus Ultra. Того ж року іспанські пілоти здійснили перший переліт між Іспанією та Філіппінами, всього за один місяць. Експедиція літала на двох Breguet 19 і була відома як або «Ескадрилья Елькано».
У 1930 році була створена авіаційна база в Сан-Хав'єрі, того ж року було придушено прореспубліканське повстання на військовому аеродромі Куатро-В'єнтос поблизу Мадрида. Після проголошення Другої республіки у 1931 році генерал Луїс Ломбарте Серрано замінив Кінделана на посаді головнокомандувача ВПС, але і його швидко змінив командувач Рамон Франко, молодший брат майбутнього диктатора Франсіско Франко.
Під керівництвом капітана Варели кадастрові зйомки Іспанії були проведені з використанням сучасних методів аерофотозйомка у 1933 році. Наступного року іспанський інженер Хуан де ла Сьєрва злетів і приземлився на іспанський гідролітак на своєму автожирі C-30P. У 1934 році новим головнокомандувачем ВПС став коммандер Едуардо Саенс де Буруага.
Згідно з урядовим декретом від 2 жовтня 1935 року, Генеральна дирекція авіації була передана у підпорядкування Військового міністерства (), замість того, щоб бути підпорядкованою урядові Іспанії, після чого в 1936 році регіональні підрозділи ВПС були реструктуровані. Відповідно, модель ескадр за аналогією до Військово-морських сил Іспанії була замінена на військові округи (), які діють і сьогодні.
Повітряні бої під час Громадянській війні в Іспанії Після військового заколоту, що спричинив Громадянська війна в Іспанії, іспанська військова авіація була розділена на Військово-повітряні сили та Національну авіацію (), створену повстанською армією.
У липні 1936 року, одразу після перевороту, на допомогу повстанцям прибули перші німецькі Junkers Ju 52 та італійські Savoia-Marchetti SM.81, а винищувачі Fiat CR.32 почали діяти на фронті Кордови. У серпні також були розгорнуті винищувачі Heinkel He 51. Ці літаки допомогли повстанській армії отримати повний контроль над повітрям, як і над німецькими та італійськими експедиційними силами.
Спочатку іспанські республіканські військово-повітряні сили контролювали значну частину іспанської території, використовуючи різноманітні літаки, але постійна допомога, отримана Франциско Франко від Третього Рейху та фашистської Італії, переламала ситуацію. У вересні 1936 року було створено Міністерство морських і повітряних сил (), і Підсекретаріат повітряного флоту (), під командуванням Індалесіо Прієто як міністра. Перший серйозний повітряний бій відбувся над Мадридом, коли італійські бомбардувальники атакували місто. Під час реорганізації військових у районах Іспанії, які залишилися лояльними до уряду, нова військова структура республіки об'єднала та , тобто, ВПС і морську авіацію, у Іспанські республіканські військово-повітряні сили. Республіканський триколірний рондель був замінений на червоні смуги для ідентифікації, знак, який раніше використовували літаки Aeronáutica Naval за часів монархії в 1920-х роках.
З дозволу генералісимуса Франко сили німецького легіону «Кондор» випробували на іспанській землі багато інноваційних і часто смертоносних методів повітряних бомбардувань проти районів, які залишалися лояльними до республіканського уряду. Нацистська допомога була частиною гітлерівської стратегії переозброєння Німеччини, а методи, яких німецькі нацистські пілоти навчилися в Іспанії, згодом будуть використані у Другій світовій війні. Незважаючи на руйнування і людські жертви, спричинені бомбардування міста Герніка у 1937 році, відоме як операція Рюген, Гітлер наполягав на тому, що його довгострокові плани в Іспанії були мирними. Він назвав свою стратегію «Блюменкріг» (), про що свідчить його промова в січні 1937 р. Міжнародний резонанс навколо Герніки, однак, не призвів до збільшення військової допомоги обложеній Іспанській Республіці.
Пілоти Іспанських республіканських ВПС, часто молоді і погано підготовлені, були не в змозі протистояти атакам нацистської Німеччини та фашистської Італії з використанням сучасних засобів ведення війни. Незважаючи на твердження Франко, що обидві військово-повітряні сили були рівними, і незважаючи на допомогу іноземних пілотів, іспанські республіканські літаки були здебільшого застарілими і часто перебували в аварійному стані. Навіть після отримання більшої кількості літаків від Радянського Союзу в середині війни, Іспанські республіканські ВПС більше не були здатні контролювати іспанське небо або відповідати потужності німецьких та італійських експедиційних сил в конкретних бойових ситуаціях.Ентоні Бівор, Битва за Іспанію: Громадянська війна в Іспанії 1936—1939, Weidenfeld & Nicolson
Іспанські республіканські військово-повітряні сили стали практично непотрібними після Битва за Ебро у 1938 році, коли був підірваний корінь іспанських республіканських збройних сил. Остаточно вони були повністю розформовані після перемоги 1 квітня 1939 року.
Після громадянської війни
Сучасні Військово-повітряні сили Іспанії (, або EdA) були офіційно створені 7 жовтня 1939 року, після закінчення Громадянська війна в Іспанії. EdA стала наступницею Націоналістичних та Республіканських військово-повітряних сил. Зникли республіканські кольори, а чорний круг на літаках був замінений на жовто-червоне коло. Однак чорно-білий Хрест Святого Андрія () — хвостовий розпізнавальний знак ВПС Франко, а також Легіонерської авіації фашистської Італії та Легіону Кондор нацистської Німеччини, досі використовується в сучасних ВПС Іспанії..
Після змін, запроваджених на початку режиму Франко, повітряні регіони та їх командні центри були наступними:
1-й повітряний регіон. Центральний. 2-й повітряний регіон. Протоки. 3-й повітряний район. Схід. 4-й повітряний район. Піренеї. П'ятий повітряний район. Атлантика. Повітряна зона Балеарських островів. Повітряна зона Марокко Повітряна зона Канарських островів та Західної Африки
Сині ескадрильї () — військово-повітряний підрозділ, що воював на боці Країн Осі у складі Блакитної дивізії у Друга світова війна у складі Люфтваффе на Східному фронті і брав участь у битві на Курській дузі. Ці ескадрильї були частиною так званого Іспанського штафеля () в 27-й ескадрі VIII авіакорпусуJorge Fernández-Coppel, La Escuadrilla Azul, Verdoy, Madrid 2006,
Протягом перших років після Другої світової війни ВПС Іспанії складалися переважно з німецьких та італійських літаків та їхніх копій. Цікавим прикладом був HA-1112-M1L, це було по суті ліцензійне виробництво Messerschmitt Bf 109, переобладнане на Rolls-Royce Merlin 500-45 для використання в Іспанії.Fitzsimons, Bernard, ed. Illustrated Encyclopedia of 20th Century Weapons and Warfare (London: Phoebus, 1978), Volume 11, p.1193, «HA-1109/1112».
У березні 1946 року в Алькала-де-Енаресі було створено перший іспанський військовий десантний підрозділ (). Вперше він брав участь у Війні в Іфні протягом 1957 і 1958 років. Через заперечення уряду США проти використання літаків американського виробництва в колоніальній боротьбі після Другої світової війни, Іспанія спочатку використовувала старі німецькі літаки, такі як Т-2 (Junkers 52), B-2I (Heinkel 111), C-4K (іспанська версія Bf 109) та деякі інші. Проте, в рятувальних операціях використовувалися гідролітаки Grumman HU-16 Albatross та гелікоптери Sikorsky H-19B Тому і в наш час EdA підтримує політику наявності винищувачів різного походження, один винищувач першої лінії північноамериканського походження, а інший франко-європейського походження (F-4C / Mirage F1, Mirage III; EF-18A / Єврофайтер Тайфун).
Хоча за своєю чисельністю ЕдА була вражаючою, наприкінці Другої світової війни технічно вона стала доволі застарілою через прогрес в авіаційних технологіях під час війни. З бюджетних міркувань Іспанія фактично утримувала багато старих німецьких літаків в експлуатації до 1950-х і 1960-х років. Наприклад, останній Junkers Ju 52 використовувався для тренувань парашутистів аж до 1970-х років. CASA 352 і CASA 352L були розробками компанії CASA у 1950-х.
У 1950-х роках були встановлені зв'язки зі Сполученими Штатами. Іспанія отримала свої перші реактивні літаки, такі як F-86 Sabre і Lockheed T-33, а також навчальні та транспортні літаки, такі як T-6 Texan, C-47 і C-54,Gonzalez Serrano, Jose Luis Fifty Years of DC service: Транспортні літаки Douglas, що використовуються ВПС Іспанії Air Enthusiast. No 80 March/April 1999 pp61-71 та Beechcraft T-34 Mentor. Перші серії американських літаків були замінені в 1960-х роках на новіші винищувачі, такі як F-104 Starfighter, F-4C Phantom та F-5 Freedom Fighter.
Сучасність
Після смерті диктатора Франко в 1975 році іспанські ВПС були знову модернізовані для підготовки до членства Іспанії в НАТО в 1982 році. Такі літаки, як Mirage III і Mirage F1 були закуплені у Франція і стали основою ВПС протягом 1970-х і частково 1980-х років. Французькі винищувачі складали основу ВПС до появи американських F/A-18. Іспанські F/A-18 брали участь у Боснійська війна та Війна в Косово під командуванням НАТО, базуючись в Авіано, Італія За сприяння F-16s ВПС США, іспанські EF-18A скинули бомби з лазерним наведенням на склади боєприпасів боснійських сербів в Пале під час авіаударів 25 і 26 травня 1994.