Старий Кривин

Старий Криви́н — село в Україні, у Нетішинській міській громаді Шепетівського району Хмельницької області. Населення становить 1228 осіб.https://www.adm-km.gov.ua/doc/office_ref/35netishinska-otg.pdf

Андреев П. П. «Иллюстрированный путеводитель по Юго-Западным казенным железным дорогам». Киев, 1890.

Історія

Зараз Старий Кривин — село Шепетівського району на півночі Хмельницької області. Навколишні землі були залюднені ще в найдавніші часи, про що свідчать виявлені тут матеріали доби неоліту, бронзи (група курганів східнотшинецької культури на південних околицях Кривина), раннього заліза в урочищі Завитки.

У період раннього середньовіччя територію Волині заселяли літописні племена дулібів-волинян. В останній чверті X ст. волинські землі увійшли до складу Київської Русі. 3 1199 по 1340 роки ці терени були складовою Волинсько-Галицького князівства. Після смерті його останнього князя Юрія II закінчилася княжа доба української державності. Землі князівства потрапляють під впливи сусідів — Польщі та Литви. В 1366 році, згідно з польсько-литовським договором, Острожчина, Шумщина та деякі інші волинські території залишилися за литовським князем Любартом. 3 середини другої половини XIV століття Острожчина, й Кривин у тому числі, переходять у володіння роду Острозьких і залишаються у їхній власності протягом кількох століть.

За Люблінською унією 1569 р. Волинь стала частиною Польської Корони й адміністративно поділялася на Володимирський, Кременецький та Луцький, до котрого входила й Острожчина, повіти. В середині XVII ст., зі смертю останньої прямої представниці Острозьких, Ганни-Алоїзи Ходкевич, село переходило з рук в руки — Замойські, Конецпольські, Яблоновські. У власності останніх Кривин перебував до середини XIX століття.

Після поділів Речі Посполитої, у кінці XVIII століття, Острог стає повітовим центром новоутвореної Волинської губернії у складі Російської імперії, а село Кривин — волосним центром. Після Яблоновських Кривинським господарством володіли Н. П. Зубова, І. Я. Герман, Ц. I. Леві.

Доба Острозьких XIV — середина XVII ст.

Уперше село Кривин згадується в королівському позові від 28 квітня 1534 року, адресованому князеві Іллі Острозькому. Згідно з ним, Ілля Острозький повинен був з'явитися до двору володаря і тут дати відповідь на звинувачення свого сусіда і далекого родича князя Кузьми Івановича Заславського про різні шкоди, що вчинили його піддані в Заславських володіннях. Проглядаючи документи вцілілої частини родинного архіву Острозьких, можна переконатися, що такі позови стали звичною справою ще за життя батька князя Іллі — Костянтина Острозького. Вони свідчили про напружені стосунки двох родів, яких поєднувало спільне походження, географічне сусідство.

Наступна згадка про Кривин в історичних джерелах датована 1542 роком. 12 травня цього року було укладено акт про поділ володінь між княгинею Беатою Костелецькою-Острозькою та її малолітньою дочкою Гальшкою Іллівною. У ньому серед замкових земель Острозької волості натрапляємо на згадку про «село Кривин и другое село Кривин волоское». Згідно з дільчим актом, обидва села мали дістатися княжні Гальшці, після настання її повноліття.

Для кращого розуміння контексту, на тлі якого з'являються перші відомості про Кривин, коротко нагадаємо історію Острозької волості, до якої входило село. Як відомо, князі Острозькі володіли Острогом із XIV століття. Точної дати надання цього маєтку луцьким та володимирським князем Любартом Гедиміновичем князеві Данилу — родоначальнику Острозьких — невідомо (мало трапитися між 1340 та 1376 роками). Разом із Острозьким маєтком князь Данило отримав від Любарта Корець, Заслав, Хлапотин, Іванин та інші, право володіння якими згодом було визнане за його сином Федором Даниловичем. Формування Острозької волості тривало впродовж всього XV століття і практично завершилося на початку XVI століття, коли її отримав правнук князя Федора — великий гетьман литовський Костянтин Іванович Острозький. Серед важливих для нас подій XV століття — поділ батьківських земель між братами Іваном та Юрієм Васильовичами Острозькими біля 1461 року, внаслідок якого від великого Острозького князівства відділилася Заславщина (згодом Юрій Васильович почав іменуватися князем Заславським, заснувавши нову гілку роду). Межі волості були дещо розширені за вже згаданого вище князя Костянтина Івановича.

У великого гетьмана литовського було двоє синів. Невдовзі після його смерті (1530) більшість маєтків перейшла до рук старшого з них — Іллі Костянтиновича. Розподіл батьківських володінь між братами не міг відбутися одразу після смерті гетьмана з огляду на неповноліття молодшого з його синів — Василя-Костянтина (народився 1526 р.). Від 1539 року, коли помер старший із братів, так і не поділені маєтки стала тримати його вдова — Беата з Косьцєльця (Костелецька). Наприкінці того ж року у неї народилася дочка Гальшка, яку Ілля в тестаменті визнав своєю законною спадкоємицею. Поділ маєтків між князем Василем-Костянтином Острозьким і його братовою (як опікункою дочки Гальшки) відбувся у 1541 році. У травні наступного року Острог із волостю (як і інші маєтки), що дісталися Беаті з дочкою, було поділено між ними. Спеціально відряджені для цього королем комісари виділили 1/3 частину маєтків, яка, згідно з правом, мала перебувати у пожиттєвому володінні вдови кн. Іллі.

У першій половині XVI ст. Острозька волость була однією з найбільших приватних територіально-адміністративних одиниць Волинської землі і складалася з близько 60 населених пунктів навколо княжої резиденції в Острозі. За деякими підрахунками, станом на 1542 рік, Острожчина займала площу понад 2100 км². Острозьку волость можна умовно поділити на 3 регіони, що відокремлювалися один від одного течіями річок Горині, Збитенки та Вілії. Ці регіони, які умовно назвемо тут Західним, Південним та Східним, різнилися між собою, насамперед, рівнем та історією заселення. Кривин разом із селами Бараннє, Вельбівне, Волосківці, Глинники, Головлі, Клепачі, Кургани, Мишківці, Могиляни, Мощаниця, Нетішин, Русивль, Солов'є та Хоняків входив до Східної частини волості (другої після Західної за темпами заселення та економічного розвитку).

Згідно з поділом 1542 р. Беата з Костельця отримувала тут у володіння села Вельбівне, Волосківці, Глинники, Головлі, Мощаницю, Нетішин та Солов'є, а її дочка — села Бараннє, Клепачі, Кривин, Кургани, Мишківці, Русивль та Хоняків.

Впродовж усього XVI століття замкове село Кривин невідривно належало до Острозької волості, а тому природно було б у загальних рисах розглянути основні події, пов'язані з її історією.

У вересні 1553 року на Острозький замок, за підтримки кн. В.-К. Острозького, напав князь Дмитро Сангушко — черкаський і канівський староста — один з кандидатів на руку ще неповнолітньої княжни Гальшки. Причиною нападу стало порушення Беатою з Костельця давньої обіцянки видати за Дмитра Сангушка свою дочку. Як тільки замок було взято, у Богоявленській замковій церкві відбулося вінчання Сангушка із Гальшкою.

Цей напад на Острог і викрадення Гальшки призвели до судового процесу, внаслідок якого король оголосив черкаського і канівського старосту банітом (баніція — позбавлення шляхетської честі та усієї рухомої і нерухомої власності), а дочку наказав повернути матері, визнавши шлюб недійсним. Невдала втеча молодих до Чехії, вбивство Сангушка у м. Яромирі і привезення Гальшки до королівського двору не вирішили головної проблеми навколо її одруження. Питання ускладнювалося тим, що король і Беата мали різні плани щодо майбутнього єдиної дочки кн. Іллі Острозького. Після того, як король, по суті силоміць, одружив Гальшку із Лукашем Ґуркою — брест-куявським воєводою (1555), Беата Острозька, категорично не погоджуючись на цей шлюб, почала активніше вести переговори з власним кандидатом — кн. Семеном Юрійовичем Слуцьким. У 1557 році вона з дочкою таємно залишила королівський двір і переїхала до Львова, де у квітні 1559 року Гальшку обвінчано зі Слуцьким у домініканському монастирі. Того ж місяця, після тривалої облоги, Л. Гурка збройно захопив монастир і повернув собі «законну дружину».

У червні — липні того ж року Костелецька записала Слуцькому всі свої володіння (у тому числі Острог), залишаючи за собою право пожиттєвого володіння ними. Але незабаром Слуцький несподівано помер, і єдиною власницею цієї Острожчини знову стала Беата з Костельця.

12 квітня 1564 року відбулося сенсаційне одруження кн. Беати з Костельця Острозької (49 років) із Альбрехтом Лаським (28 років). Очевидно, бажаючи помститися кн. В.-К. Острозькому за участь у справі викрадення дочки, Беата 6 квітня 1565 р. необачно записала новому чоловікові всі свої володіння (таким чином роблячи шанси Острозького на отримання іншої половини батьківщини примарними). Ласький — згодом сєрадзький воєвода (від 1565 р.) — був відомий своїми авантюрними планами посісти молдавський престол, на здійснення цієї мети витрачав великі суми грошей. Тому передача йому у власність розлогих маєтків у Великому князівстві Литовському була дуже доречною. Отримавши запис, Ласький одразу вирішив позбутися дружини, замкнувши її (як виявилося, практично назавжди) у родовому замку Кезмарк. За 5 років управління половиною Острозького князівства, серадзький воєвода виснажив володіння дружини, але набув значних прибутків для спорядження чергового десанту в Молдавію. Так, лише на Острожчині він продав і передав у заставу більше 10 селищ у західній та південній частинах волості.

Напередодні вторгнення своїх загонів у молдавські землі А.Ласький перебував деякий час при королівському дворі у Варшаві, де 26 вересня 1570 р. видав кілька записів, якими визнав, що поступається усіма отриманими від дружини маєтками на користь короля Сигізмунда II Августа. Того ж року спеціальна комісія передала королю всі зазначені володіння, в тому числі Острозьку волость. Улітку наступного року король призначив своїм острозьким старостою Миколая Кухмістровича-Дорогостайського, стольника Великого князівства Литовського.

Здавалося, що тепер велика частина батьківщини назавжди втрачена для київського воєводи князя Василя-Костянтина, та і для всього роду Острозьких. Але ситуація незабаром змінилася; помер король Сигізмунд ІІ Август, а невдовзі після нього помер і Лукаш Гурка; на Волинь повернулася його дружина — дочка Іллі Острозького Гальшка.

У вересні 1573 року Гальшка Іллівна видала важливий запис, у якому визнавала себе боржницею дядька Василя-Костянтина, передавала себе під його опіку і просила допомогти відстояти свої майнові інтереси. Адвокати В.-К. Острозького швидко з'ясували, що Гальшчина мати не була власницею усіх маєтків свого першого чоловіка, а тому не мала права записувати їх Альбрехту Лаському. Тому передача серадзьким воєводою своїх володінь польському королю була неправомірною. Судовий процес, що тривав до весни 1574 року, завершився перемогою Острозьких. Від цього часу і майже на пів століття, Острозька волость повертається до рук своїх колишніх власників.

Упродовж другої половини XVI століття село Кривин перебувало під замковою юрисдикцією. Перший відомий детальний поборовий (податковий) реєстр Острожчини, який дійшов до наших часів і датується 1576 роком, називає 49 родин, що проживали в селі. Можна зазначити, що Кривин потрапив у число тих небагатьох князівських маєтків, які оминула хвиля руйнівних татарських нападів на Волинь у 1575—1576 рр. Із навколишніх селищ тоді до тла були випалені Бараньє, Білотин та Колимлі. Сильно постраждали віддалені від Острога населені пункти в західній та південній частинах волості (більше 30 селищ). Поборовий реєстр 1577 р. наводить практично ідентичні дані про Кривин, але в скороченому вигляді (без поіменного переліку).

Наступні реєстри 1583 та 1589 років вперше згадують кривинського священника (попа), який, згідно з сеймовою постановою, повинен був сплатити до скарбу 2 польських злотих17. У 80-х роках XVI ст. у Кривині вже був власний млин.