Протекціоні́зм (від лат. protectio — прикриття, захист) — економічна політика держави, спрямована на підтримку та захист національного виробника від іноземної конкуренції на зовнішньому і внутрішньому ринках.
Найважливішими засобами протекціонізму слугують такі: тарифні бар'єри (мито), нетарифні бар'єри (обмеження чи заборони на імпорт (квоти, ліцензування, технічні та санітарні стандарти тощо), підтримка власного експорту (надання експортерам податкових пільг, субсидій, інформаційної та іншої допомоги, допомога вітчизняним компаніям у діяльності за кордоном тощо).
Протекціонізм застосовують для протидії недобросовісній конкуренції, для захисту робочих місць у країні, економії витрат у разі структурної перебудови виробництва, для збереження пріоритетних умов для вітчизняного виробника тощо. Наприклад, імпортне мито збільшує ціну товару, ускладнюючи його реалізацію на внутрішньому ринку. Отож створюються сприятливі умови для власного виробництва.
Протекціонізм є протилежністю теорії вільної торгівлі. Основним аргументом протекціонізму є захист національного добробуту, що випливає безпосередньо з аналізу виграшів і втрат. Вигода від застосування експортного й імпортного мита може бути протиставлена виробничим і споживчим втратам, які виникають від викривлення мотивів поведінки виробників і споживачів. Однак можливий і такий випадок, коли вигода від поліпшення умов торгівлі після введення зовнішньоторговельних податків перевищить втрати.
Обґрунтовані аргументи на користь протекціонізму знаходять своє виправдання або в позаекономічній сфері, або в довгострокових економічних вигодах, які з лишком компенсують усі безпосередні витрати на захист. Серед них — аргумент національної безпеки.
Кожна країна для регулювання зовнішньої торгівлі, а саме експортних та імпортних потоків товарів і послуг, застосовує певну кількість торговельних обмежень. Ці обмеження, своєю чергою, характеризуються певним рівнем (мінімальним, середнім або максимальним). Оскільки в світі немає жодної країни, яка б не використовувала протекціоністські інструменти в торгівлі, тому для кожної національної економіки існує рівень обґрунтованого протекціонізму (тобто оптимальна кількість обмежень торгівлі у поєднанні з їхнім прийнятним рівнем). Отож обґрунтованим можна вважати такий рівень захисту внутрішнього ринку, який, з одного боку, не входить у суперечності з національними інтересами та імперативами національної безпеки, а з іншого — забезпечує нормальний доступ закордонних товарів і послуг на ринок певної країни.
Критика свободи торгівлі ґрунтується на тому, що поняття виграшу для виробника і виграшу для споживача, використовувані в теоретичній моделі free trade (особливо виграш для виробника), не дозволяють коректно визначити розміри виграшів і втрат. До причин цього відносяться недосконалість ринків праці та капіталу, що не надають ресурсам можливості швидкого перетікання до галузей, які приносять найбільшу віддачу, і стримують перетікання технологій із нових галузей або тих, що динамічно розвиваються. Такі явища мають назву «дефекти внутрішнього ринкового регулювання» і демонструють, як ринок того або іншого фактора недостатньо добре виконує свою функцію. Так, виробництво деякого товару дає певні знання і досвід, що слугують національній економіці в цілому, але вони не можуть бути закріплені у власності фірмами-виробниками, які не враховують цих моментів при ухваленні рішення щодо обсягів виробництва. У цьому випадку виходить гранична суспільна вигода від додаткового виробництва, яку неможливо виміряти через виграш для виробника. Така гранична суспільна вигода може служити виправданням для використання мита й інших інструментів митної політики.
Головна передумова поліпшення умов торгівлі внаслідок проведення політики протекціонізму - це наявність у країни ринкової влади, тобто здатності одного або групи продавців (покупців) у країні впливати на ціни експорту і/або ціни імпорту. Однак обмеження, пов'язане з наявністю в країні ринкової влади у торгівлі товарами, на практиці найчастіше зводить нанівець цей аргумент проти вільної торгівлі. Значна кількість країн, що розвиваються, недостатньою мірою здатні впливати як на ціни свого експорту, так і на ціни імпорту. У випадку країн із розвинутою економікою виникає погроза використання монопольного становища країни, що дозволяє отримувати зиск чужим коштом. На практиці подібний аргумент, пов'язаний з умовами торгівлі, може слугувати теоретичним посиланням для виправдання торговельної політики уряду.
У більшості країн світу проводиться державна політика культурного протекціонізму, спрямованого на захист національної мови, звичаїв, культурно-історичних надбань.
Протекціонізм у тому розумінні, в якому ми його сприймаємо сьогодні, бере свій початок у Німеччині XIX століття. Німецький економіст Фрідріх Ліст вважав, що для того, щоб члени Німецької конфедерації досягли рівня розвитку, подібного до рівня Великої Британії, слід захищати та стимулювати національну промисловість, яка не в змозі конкурувати з більш розвиненою британською промисловістю. Це мало відбуватися шляхом обмеження імпорту товарів з Великої Британії.Chan, Ha-Joon (2/09/2013). «Patada a la escalera: la verdadera historia del libre comercio». https://revistas.unal.edu.co/index.php/ede/article/viewFile/41244/42806. Consultado el 19 de agosto de 2021.
Завдяки дискримінаційним заходам щодо імпорту люди будуть менш схильні купувати ці товари, оскільки вони стануть дорожчими. Мета полягає в тому, щоб вони натомість купували місцеві товари, стимулюючи таким чином економіку своєї країни. Отже, протекціоністська політика сприятиме розширенню виробництва та заміні імпорту вітчизняними товарами (імпортозамісна індустріалізація).Стаття «Protectionism» - енциклопедія Britannica Передбачається, що вони повинні зменшити тиск іноземної конкуренції та скоротити торговельний дефіцит. Вони також можуть використовуватися для виправлення штучно занижених цін на певні імпортні товари, що є наслідком «демпінгу», експортних субсидій або маніпулювання валютою.
Згідно з опитуванням Чиказького університету, серед економістів університетів США існує майже одностайний консенсус щодо того, що протекціонізм має негативний вплив на економічне зростання та рівень добробуту. Класичні та неокласичні економісти, які виступають за вільну торгівлю, стверджують, що така політика шкодить виробникам. Вони також стверджують, що торговельні дефіцити не є проблемою, оскільки торгівля є взаємовигідною.https://www.mercatus.org/publications/trade-and-immigration/benefits-free-trade-addressing-key-myths Економісти, які підтримують протекціоністську політику, стверджують, що торговельні дисбаланси є шкідливими. Наприклад, британець Джон Мейнард Кейнс, який відійшов від вільної торгівлі на початку 1930-х років, зазначив, що країни з торговельним дефіцитом послаблюють свої економіки. А країни з профіцитом збагачуються за рахунок інших. Кейнс вважав, що для уникнення торговельних дисбалансів необхідно обкладати митом імпорт з країн, що мають профіцит. https://www.erudit.org/fr/revues/ae/2010-v86-n1-ae3990/045556ar/
Протекціоністські заходи Для досягнення протекціоністських цілей використовується цілий ряд заходів. До них належать:
Захист технологій, патентів, технічних та наукових знань.Wong, Edward; Tatlow, Didi Kirsten (5 de junio de 2013). «China Seen in Push to Gain Technology Insights». Nytimes.com. Consultado el 16 de octubre de 2017.Markoff, John; Rosenberg, Matthew (3 de febrero de 2017). «China’s Intelligent Weaponry Gets Smarter». Nytimes.com. Consultado el 16 de octubre de 2017.«The Unpleasant Truth About Chinese Espionage». Observer.com. 22 de abril de 2016. Consultado el 16 de octubre de 2017. Запобігання тому, щоб іноземні інвестори брали під контроль національні підприємства.«Why Access To China Can Be Suicide For U.S. Companies». thefederalist.com. 2 de agosto de 2016. Consultado el 16 de octubre de 2017.«What it's like to rub shoulders with Chinese student spies». Businessinsider.com. Consultado el 16 de octubre de 2017. Мита: як правило, мита (або податки) застосовуються до імпортованих товарів. Мита зазвичай варіюються залежно від виду імпортованих товарів. Імпортні мита збільшують витрати імпортерів і підвищують ціну імпортних товарів на місцевих ринках, тим самим зменшуючи обсяг імпорту на користь місцевих виробників. Мита також можуть стягуватися з експорту, і в економіці з плаваючим курсом валют експортні мита мають подібний ефект до імпортних мит. Однак, оскільки експортні мита часто сприймаються як «шкідливі» для місцевих галузей, тоді як імпортні мита сприймаються як «допомога» місцевим галузям, експортні мита вводяться рідко. Імпортні квоти: для зменшення обсягу та, відповідно, підвищення ринкової ціни імпортованих товарів. Економічні наслідки імпортного квоти подібні до наслідків мита, за винятком того, що дохід від мита розподіляється між тими, хто отримує ліцензії на імпорт. Економісти часто пропонують продавати ліцензії на імпорт з аукціону тому, хто запропонує найвищу ціну, або замінити імпортні квоти еквівалентним митом. Адміністративні бар'єри: іноді країни звинувачують у тому, що вони використовують свої різноманітні адміністративні правила (наприклад, щодо безпеки харчових продуктів, екологічних стандартів, електробезпеки тощо) як спосіб введення бар'єрів для імпорту. Антидемпінгове законодавство: «демпінг» — це практика компаній, які продають на експортних ринках за цінами, нижчими за ті, що стягуються на внутрішніх ринках. Прихильники антидемпінгових законів стверджують, що вони запобігають імпорту дешевших іноземних товарів, які призвели б до закриття місцевих підприємств. Однак на практиці антидемпінгові закони зазвичай використовуються для введення торговельних мит на іноземних експортерів. Прямі субсидії: іноді урядові субсидії (у вигляді фіксованих виплат або пільгових кредитів) надаються місцевим підприємствам, які не можуть ефективно конкурувати з імпортом. Стверджується, що ці субсидії «захищають» місцеві робочі місця та допомагають місцевим підприємствам адаптуватися до світових ринків.«La Unión Europea aprueba 2900 millones de euros en ayudas para baterías de automoción». Motor.es. 26 de enero de 2021. Consultado el 19 de agosto de 2021.«Plan de impulso de la cadena del valor de la industria de la automoción». https://www.lamoncloa.gob.es/serviciosdeprensa/notasprensa/transportes/Documents/2020/15062020_PlanAutomocion2.pdf. Consultado el 19 de agosto de 2021. Експортні субсидії: уряди зазвичай використовують експортні субсидії для збільшення експорту. Експортні субсидії мають протилежний ефект до експортних мит, оскільки експортери отримують виплату, яка становить відсоток або частку від вартості експорту. Експортні субсидії збільшують обсяг торгівлі і, в країні з плаваючим обмінним курсом, мають ефект, схожий на імпортні субсидії. Регулювання обмінного курсу: Уряд може втручатися у валютний ринок, щоб знизити вартість своєї валюти шляхом її продажу на валютному ринку. Якщо він це зробить, це збільшить вартість імпорту та зменшить вартість експорту, що призведе до поліпшення торговельного балансу. Однак така політика є ефективною лише в короткостроковій перспективі, оскільки в довгостроковій перспективі вона призведе до зростання інфляції в країні, що, в свою чергу, збільшить реальну вартість експорту та знизить відносну ціну імпорту. Ця стратегія також часто використовується у зворотному напрямку: країна-експортер, яка хоче подолати митні обмеження іншої країни, знизить вартість своєї валюти, щоб нівелювати вплив мита.«Qué significa que China deprecie el yuan a su nivel más bajo en 11 años (y cómo afecta a las economías latinoamericanas)». BBC News Mundo. 5 de agosto de 2019. Consultado el 19 de agosto de 2021.