Рито́рика, рідше красномовство — це мистецтво якісного висловлювання думок з метою переконання та впливу на аудиторію з урахуванням її особливостей. Це мистецтво вивчає методику творення тексту, визначає його структуру, найпридатнішу для зрозумілого й аргументованого викладення думки.
Історія
Риторика є однією з найдавніших наук, її виникнення припадає на античні часи. Вона була засобом захисту і звинувачення на судовому процесі. Батьківщиною риторики називають Сиракузи, а її «винахідником» — демагога Коракса.Мустафін О. Влада майдану. Хто і навіщо винайшов демократію. К., 2016, с.66 Засвоєння риторики вважалося необхідною підготовкою в Стародавній Греції та Римі. Громадяни Давньої Греції могли самі себе захищати в суді, а щоб захист вийшов вдалим, вони зверталися до фахівців, чиїм ремеслом було складання промов. Ораторське мистецтво розвивалося й у Давньому Римі. Відомий давньогрецький оратор Арістотель розрізняв три способи переконання: логічний емоційний етичний.
Найвидатнішим римським оратором був Цицерон, він досягнув високої майстерності у складанні й виголошенні промов, став автором трактатів про ораторське мистецтво.
У середньовічній Європі риторика була перш за все мистецтвом християнської проповіді. Разом з діалектикою і граматикою риторика становила тривіум — базову частину навчального плану в середньовічній освіті. Її правила були пристосовані до середньовічних форм, таких, як проповіді і правові документи. На землях Київської Русі ораторське мистецтво розвивалося під візантійським впливом.
У києворуських пам'ятках деякі положення з риторики зустрічаються в Ізборниках Святослава 1073 і 1076. Видатними ораторами були Іларіон, Кирило Туровський (11—12 ст.). В 16—17 ст. ораторські мистецтва вивчали в братських школах і Києво-Могилянській колегії. Спочатку навчання відбувалося за латинськими підручниками періоду античності. Найдавнішим підручником, складеним українським автором, за яким читалася риторика в Києво-Могилянській колегії, був курс «Orator Mohileanus» («Оратор Могилянський») Йосифа Кононовича-Горбацького (1637), написаний латинською мовою за зразком праці Цицерона «Поділи ораторські».
В середині 17 ст. Йоаникій Галятовський уперше створив курс риторики українською мовою, орієнтований на укладання церковних проповідей — трактат «Наука, албо способь зложеня казаня»; він умістив його разом із зразками казань у своїй книзі «Ключь разумѣнія» (1659, 1665). Йоаникій Галятовський, Антоній Радивиловський та Лазар Баранович своєю проповідницькою практикою сприяли перетворенню української проповіді в літературний жанр. Наступне покоління українських проповідників — Стефан Яворський, Димитрій Туптало, Феофан Прокопович, Георгій Кониський — розвинули панегіричний жанр.
Риторика розробляла теорію мовного стилю. Авторам українських риторик близькою була ідея, що прийшла з античності й дістала широкий розвиток у стінах Києво-Могилянської колегії, про три ораторські стилі («слоги») — високий, середній і низький, на які мовний матеріал членувався за ступенем образної ускладненності, а отже й естетичного сприйняття. Поступово правила та прийоми риторики було застосовано й в інших прозових жанрах, її основний розділ — учення про словесне вираження — увійшов складовою частиною до мовознавства й теорії літератури (стилістика). Інші розділи риторики з часом втратили практичне значення. На сучасному етапі розвитку риторики відбувається піднесення всіх її жанрів, створюється багато посібників ораторського мистецтва тощо.
Сучасна риторика
На зламі XX сторіччя відродження риторичної думки позначилося заснуванням факультетів риторики у навчальних закладах, а також формуванням національних та міжнародних риторичних професійних організацій. Теоретики загалом погоджуються, що вивчення цієї науки відродилося значною мірою завдяки поновленому визнанню важливості мови й уміння переконувати в дедалі більш насиченому засобами масового зв'язку XX столітті. З початком панування реклами та мас-медіа, як-от фотографія, телеграфія, кіно, радіо й телебачення, зросла роль риторики в житті людей.
Викладання риторики в Західній Європі і у США поновилося з кінця 50-х років XX сторіччя. А з появою таких шкіл, як група «µ» («Мю») у Бельгії та Франції, риторику взагалі почали вважати одним із найцікавіших, найактуальніших і найперспективніших напрямів функціонально-комунікативного підходу до вивчення мови.
До визначних теоретиків сучасної риторики належать Хаїм Перельман, Генрі Джонстоун, Ллойд Бітцер, Кеннет Берк, Маршалл Маклуен та І. В. Річардс.
Риторика з напівсхоластичної науки про пишне мовлення (так її витлумачували в середньовіччі) стає сучасною наукою про ефективне та переконливе спілкування у всіх можливих життєвих ситуаціях та професійних комунікаціях. Сприйняття риторики в такому ключі обумовлює потребу її вивчення на всіх рівнях здобуття освіти. Шведський професор Хосе Луїс Рамірес, вважає риторику основою не лише освіти, а й громадянського суспільства.
У сучасній філософії та лінгвофілософії з'явився напрям комунікативної філософії. Його ідея — так звана ідеальна комунікація, або трансцедентна прагматика і трансцедентна риторика. Представники цього напряму (Юрґен Габермас, Вітторіо Гесле та інші) стверджують, що гармонійне суспільство може існувати тільки тоді, коли воно послуговується ідеальною риторикою. Ідея риторики ефективного спілкування та трансцедентної прагматики полягає в тому, щоб якнайбільше членів суспільства були озброєні риторичними знаннями і, спілкуючись між собою, доводили це суспільство до гармонії. Тобто комунікація між різноманітними суспільними осередками, організаціями, установами має бути не конфронтативною, а толерантною та ефективною. Ідея толерантності спілкування ґрунтується на багатьох чинниках, найважливішим серед яких є засвоєння риторичних умінь і навичок.Дзеркало тижня. № 22 (750) 20 — 26 червня 2009. «…плюс риторизація всієї освіти». Автор: Юрій Римашевський. Перевірено 2009-06-23..
Нині дуже мало уваги приділяється риториці. Це, можливо, одна з причин того, що в нашій країні немає стійкої і виваженої політики демократії. Сучасна риторика — це теорія та майстерність ефективного (доцільного, впливового, гармонійного) мовлення. Предметом сучасної загальної риторики є загальні закономірності мовленнєвої поведінки, що діють у різних ситуаціях спілкування, сферах діяльності, та практичні можливості використання їх задля того, щоб створити ефективне висловлювання. Ефективність мовлення визначається втратами в процесі передавання ним від мовця до слухача інформації всіх трьох типів, притаманних мовленню: поняттєво-логічного, оцінного (+ або -) й емоційного. Доцільність мовлення — це його відповідність головній меті мовця, його мовленнєвому наміру. Впливовість мовлення — це його здатність розбудити розум і почуття, спонукати слухача спочатку прислухатися, прихильно та зацікавлено, а тоді прийняти те бачення навколишнього світу, яке йому запропонує мовець.
Навчання риторики Концепція шкільної риторики як навчального предмета реалізована в навчальних посібниках для 1-11 класів Т. А. Ладиженської. Основна мета шкільної риторики — навчання успішному спілкуванню.
Основи риторики вивчають у вишах, в основному на філософських, педагогічних та інших гуманітарних факультетах. Самоактуалізуватися у професійній сфері та досягти вершин свого професійного потенціалу кожному індивіду допомагає риторична компетентність, над удосконаленням якої потрібно системно працювати впродовж усього життя. Сучасні навчальні посібники з риторики для ЗВО надають студентам двох освітніх рівнів (бакалаврат, магістратура) та аспірантам/докторантам (третій освітньо-науковий рівень) ґрунтовний інформаційний ресурс щодо категорій і базових понять загальної та прикладної риторики: принципів, законів, норм, правил, механізмів, завдань і секретів переконливого вербального спілкування. Набуті знання в процесі активної роботи з матеріалами посібників і сформовані практичні вміння комунікувати дозволятимуть здобувачам вищої освіти досягати спілкувальної конструктивності й ефективності як у різноманітних життєвих ситуаціях, так і у фаховій діяльності, в тому числі під час презентації результатів власних досліджень, проєктів, міркувань, пропозицій тощо.
Для тих, хто потребує вивчення техніки публічних виступів в більш старшому віці, ринок освітніх послуг України пропонує велику кількість тренінгових програм і курсів з риторики. Навчальні курси з вивчення прийомів риторики можуть бути державними: інститут підготовки кадрів — курси публічних виступів (Київ), а також комерційними (університет риторики та ораторської майстерності, школа красномовства, навчальний центр «Синтон», школа жорсткої риторики тощо). Відвідуючи подібного роду курси та тренінги з риторики, можливо освоїти основні правила і техніки публічних виступів, позбутися страху перед аудиторією, якісно поліпшити дикцію і вимову, відпрацювати основні засоби захисту від диверсій і прийомів «чорної» риторики. Також, на курсах і тренінгах навчають аргументувати, переконувати і відстоювати свою позицію, контролювати своє невербальне повідомлення, тримати паузи, запалювати й надихати слухачів тощо.
Викладання риторики в українських вишах: сучасні проблеми і перспективи Набувши перспектив відродження у ХХ ст., риторика повернулася із фактичного забуття в незалежній Україні, відновивши свій авторитет у комунікативному просторі завдяки новій ціннісній орієнтації та новим гуманістичним категоріям нового часу. З 90-х років розпочинається період яскравого розквіту й переосмислення риторики, перевідкриття самої себе через набуття українською літературною мовою нових функцій у суспільстві в умовах активних процесів інформатизації на всіх його локаціях та завдяки утвердженню її офіційного статусу як державної в Конституції України 1996 р.
В освітніх парадигмах філологічних і юридичних, педагогічних і філософських спеціальностей з'являються нові дисципліни, започатковуються різноманітні за обсягом й етапами навчання освітні курси з риторики на кшталт основ риторики, загальної риторики, теорії мовної комунікації, культури мови і риторики, культури публічного виступу, ораторського мистецтва тощо. Трохи пізніше з урахуванням постійно зростаючого запиту менеджменту великих промислових підприємств і потреби реагувати на затребуваність приватного сектору в риторичних знаннях та вміннях випускників ЗВО риторика викладається вже і для студентів різних економічних спеціальностей (менеджменту, маркетингу, логістики, міжнародної економіки) та навіть здобувачам інженерного фаху.
Усвідомлення суспільством потреби риторичної культури як знань і вмінь з ефективного й переконливого спілкування та зростання популярності професій із посиленою комунікативною відповідальністю сприяло подальшому розширенню кола навчальних дисциплін риторичного спрямування у ЗВО: розробляються і впроваджуються в освітній процес авторські програми прикладної риторики для забезпечення ефективної комунікації в публічній сфері, в органах місцевого самоврядування, бо ж на часі постала проблема підготовки управлінців нового зразка з лідерським потенціалом для служіння громадянам.
У навчальні плани більшості спеціальностей у ЗВО риторика включалася як комплексна дисципліна , завдяки якій активно формувався важливий та обов'язковий складник інтегральної професійної компетентності — мовнокомунікативний. Із середини 90-х років науковці з різних українських ЗВО Києва, Львова, Запоріжжя, Харкова (Абрамович С.Д., Куньч З.Й., Мацько Л.І., Молдован В.В., Олійник О.Б., Онуфрієнко Г.С., Плотницька І.М., Сагач Г.М., Чікарькова М.Ю. та ін.) за короткий час створили перший комплексний дидактичний ресурс з навчання студентів риторичної культури: навчальні програми, підручники і навчальні посібники, термінологічні словники і короткі довідники, методичні рекомендації.