Червоний терор в Ялті — червоний терор, що проводився в Ялті в 1917—1921 роках в періоди становлення та панування радянської влади. Історики окремо виділяють два особливо сильні сплески терору: перший — взимку 1917—1918 років у перші місяці після Жовтневого перевороту, другий — з листопада 1920 по кінець 1921 років, після закінчення Громадянської війни в Криму.
Терор зими 1917—1918 років
Встановлення радянської влади у січні 1918 року
У Ялті, як і в інших містах Криму, за винятком "Кронштадта Півдня" - Севастополя, під кінець 1917 року номінальна влада належала Раді народних представників (Крайовий уряд). Йому підпорядковувалися сформовані за національною ознакою військові частини з кримських татар - "ескадронці" та офіцерська рота Штабу Кримських військ під командою капітана Миколи Орлова. Частини ескадронців були надіслані в Ялту для збереження в місті порядку і спокою. Напередодні Різдва в місто прибули севастопольські матроси і просто охочі зайнятися бандитизмом під прикриттям матроської форми, яка вселяла жах у обивателя. Почалися самочинні обшуки й арешти, з в'язниці були випущені кримінальники. Ситуація в місті стала загострюватися. Очевидець того, що відбувається, писав:
Між бандитами та ескадронцами почалися озброєні сутички. Більшовицькі агтатори скористалися цим, пустивши в хід агітацію, що сів національну ворожнечу: «татари б'ють росіян».
22 січня 1918 року на рейд Ялти підійшов есмінець "Гаджибей", і Ялта на вісім днів перетворилася з маленького курортного містечка на місце кровопролитних і наполегливих боїв, із застосуванням артилерії і гідроавіації, по місту з кораблів було випущено близько 700 снарядів. 24 січня 1918 року на допомогу "Гаджибею" підійшли есмінці "Керч" і "Фідонісі" . Від артилерійського обстрілу 'постраждали найкращі готелі..., багато приватних будинків і магазинів. ... На вулицях формна війна: б'ються на багнетах, валяються трупи, тече кров. Почався розгром міста". Зрештою нападники, переважно матроси есмінців "Керч", "Гаджибей" і транспорту "Прут", взяли Ялту.
Почалися арешти та розстріли. Було розстріляно «безліч офіцерів». За очевидцем М. Кришевським — близько вісімдесяти, за матеріалом Особливої слідчої комісії з розслідування злочинів більшовиків за головнокомандувача Збройних сил на Півдні Росії — близько ста. Були розстріляні навіть дві сестри милосердя, за те, що перев'язували поранених ескадронівців. Загальна кількість загиблих у вуличних боях, розправах на вулицях та вбивствах на околицях Ялти досягала двохсот людей. Розстріли проводилися прямо на знаменитому Ялтинському молу, трупи страчених скидали в море. Очевидець подій, член кадетської партії князь Володимир Оболенський писав: «…У Ялті офіцерам прив'язували вагу до ніг, і скидали у море, деяких після розстрілу, а деяких живими. Коли, після приходу німців, водолази взялися за витягування трупів з води, вони на дні моря опинилися серед мерців, що стояли на весь зріст вже розкладалися…». Інший очевидець і також кадет Данило Пасманик згадував, що офіцерів розстрілювали під керівництвом матроса Василя Ігнатенка (який став керівником Ялтинського ревкому, згодом благополучно прожив до 88 років і написав власні спогади про ці події) за списками, «складеними солдатами з лазаретів і таємним більшовицьким комітетом, що існував уже давно» . Розстріляно було не менше 47 офіцерів, а їхні трупи було скинуто в море. Він писав: «…було б убито набагато більше людей, якби не було підкупних більшовиків: за дуже великі гроші вони або вивозили заплановані жертви за Джанкою, або ж укривали в лазаретах і готелях». За спогадами Пасманика у вбивствах на молу, крім матросів Чорноморського флоту, брав активну участь натовп із місцевих жителів, насамперед греків, які приєдналися до переможців через ненависть до кримських татар, а у побиттях жертв, які найчастіше передували вбивствам, особливу участь брали істеричні «баби».
Матроси і червоногвардійці могли вбити просто на вулиці і зовсім випадкових перехожих, іноді лише через те, що б мати можливість пограбувати труп. Один із офіцерів, які пережили розправу, згадував:
Загони матросів і червоногвардійців, послані до прилеглих містечок і селищ, вбивали і в них, так в Алушті та Гурзуфі було розстріляно кілька відставних офіцерів. У ці дні трагічно могла скластися доля майбутнього вождя білого руху барона Петра Врангеля, що знаходиться в Ялті — до нього в будинок з обшуком з'явився загін матросів, після якого його брат його дружини були вивезені на допит на міноносець. Врангель згадував розмову, що здалася йому примітною. Один із матросів заспокоював барона: «…ми лише з татарами воюємо. Матінка Катерина ще Крим до Росії приєднала, а вони тепер відділяються…». Врангель прокоментував: «Як часто згодом я згадував ці слова, такі знаменні в устах представника „свідомого“ прихильника червоного інтернаціоналу».
16 (29) січня 1918 року в Ялті остаточно перемогли прихильники радянської влади, місцева рада одразу ж передала всю владу в місті ревкому. Після закінчення боїв масові вбивства припинилися, але настала «ера декретного соціалізму» — почалися реквізиція надлишків, ущільнення квартир, заселення готелів різними особами за розпорядженнями ревкому і совдепу. Проводилися повальні обшуки під виглядом пошуку зброї, що на ділі закінчувалися вилученням усього цінного. Було оголошено «націоналізацію» майна «експлуататорських класів» — Ялта стала «соціалістичною комуною», але, за спогадами очевидця подій журналіста Аполлона Набатова, у ній «панувало… гасло… „твоє — моє“ та „його — моє“, благами комуни користувалися більшовики, а решту оголошували „буржуями“». Князь Фелікс Юсупов, який перебував у той момент у маєтку під Ялтою, так описував матросів, що прийшли до них з обшуком: «… Руки їхні були вкриті каблучками і браслетами, на їхніх волохатих грудях висіли кольє з перлів і діамантів. Серед них були і хлопчаки років п'ятнадцяти. Багато хто був напудрений і нафарбований. Здавалося, що бачиш пекельний маскарад».
Розграбування зазнали численні санаторії та лікувальні заклади Ялти та околиць. Так, Санаторій Олександра III був спочатку обстріляний з міноносця «Керч», потім від команди міноносця надійшло вказівку негайно і терміново евакуювати із санаторію всіх хворих та медперсонал, після чого загони матросів та червоногвардійців, що зійшли на берег, пограбували санаторій. Нова влада розпорядилася всім банкам зняти з рахунків їхніх клієнтів усі суми, що перевищують 10 тисяч рублів і перерахувати їх до Народного банку на відкритий у ньому рахунок ревкому.
При виконкомі ялтинської Ради було створено «відділ радянської розвідки», який зробив свій внесок у розв'язаний терор. Як згадував Ігнатенко, «завдяки пильності наших розвідників вдалося знешкодити чимало гнізд контрреволюції». Самого Ігнатенка очевидці характеризували як «… потвору, яка мала звичай страчувати офіцерів своїми власними руками, стріляючи в них зі свого револьвера». При цьому практично нові керівники вели розкішне життя. Так, член Гурзуфського ревкому Рудольф Вагул оселився в комфортабельних апартаментах і вів «буржуазний спосіб життя» — обіди замовляв із чотирьох змін страв і обов'язково з солодким та колекційними винами, репетував на прислугу за найменшу помилку.
Терор після декрету Раднаркому від 21 лютого 1918 року До кінця січня 1918 року фінансове життя на півострові занепало. Кримська скарбниця була порожня. Робітникам, морякам флоту та службовцям не було чим платити заробітну плату, нема на що закуповувати продовольство та інше. Більшовицькі ревкоми, яким де-факто належала влада, вирішили застосувати «контрибуції» — певні та величезні суми, які у дуже обмежений термін мали вносити на користь порад названі ними особи, окремі соціальні групи («буржуї»), цілі адміністративні одиниці. Ялтинська буржуазія була обкладена двадцятьма мільйонами рублів. Внести таку величезну суму було неможливо. Тоді почали брати заручників, як гарантів виконання контрибуції, з-поміж родичів тих, хто мав її вносити. Невиконання контрибуцій послужило одним із приводів до безсудних розправ, що сталися по всьому Криму в останній декаді лютого 1918року.
Безпосереднім поштовхом до нового витку терору став декрет Ради народних комісарів «Соціалістична вітчизна у небезпеці!», Від 21 лютого 1918 року у зв'язку з початком німецького наступу на зруйнованому демобілізацією Російської армії Східному фронті. Декрет повертав страту, скасовану II з'їздом Рад. Причому правом безсудного розстрілу наділялися червоногвардійці. Ось характерні витримки: «6) У ці батальйони мають бути включені всі працездатні члени буржуазного класу, чоловіки та жінки, під наглядом червоногвардійців; 8) Ворожі агенти, контрреволюційні агітатори, німецькі шпигуни розстрілюються дома злочину». На додаток до загального декрету, широко розтиражованого радянською печаткою Криму, Чорноморському Центрофлоту прийшла окрема телеграма від члена колегії народного комісаріату з морських справ Федора Раскольникова, яка наказувала «шукати змовників серед морських офіцерів і негайно задавити». Декрет і телеграма впали на підготовлений ґрунт.
Безсудні розправи тривали і пізніше, аж до падіння радянської влади наприкінці квітня 1918 року, але не в масовому кількості. Так, були вивезені з міста червоноармійцями і в безлюдному місці жорстоко вбиті і пограбовані торговці-татари Осман і Мустафа Велієві.
Відомі кати Очевидці подій основну провину за організацію червоного терору в Ялті взимку 1917—1918 років. покладали на тріумвірат Нератов — Ігнатенко — Драчук.
Відомі жертви
князь Мещерський. Петро Савченко, прапорщик, який перебував на лікуванні в санаторії Олександра ІІІ. Молодого офіцера, що пересувається на милицях, позбавили життя за те, що він не зміг відповісти, куди попрямували ескадронці. Едуард Кібер — лікар, один із творців Морського санаторію в Ялті, директор Севастопольського морського госпіталю, санітарний інспектор Севастопольського морського порту. 24 лютого 1918 полковник Ковальов відвезений матросами на борт міноносця, де застрелений і труп скинутий в море.
Терор кінця 1920—1921 років Ялта стала останнім містом Криму, куди увійшла Червона армія. 17 листопада 1920 року до неї вступили частини 51-ї Перекопської (Московської) стрілецької дивізії 1-ї кінної армії Південного фронту. Радянські керівники вважали, що у Ялті буржуазії, зібраній зі всієї Росії, було більше, ніж у будь-якому іншому місті Криму. Сюди, вважали вони, «експлуататорські класи» завезли незліченні багатства і лише швидкість червоного наступу завадили вивезти їх за кордон.
У день заняття червоними Ялти було опубліковано Наказ Кримрівкому № 4 про обов'язкову реєстрацію у триденний термін іноземців, осіб, які прибули до Криму у періоди відсутності там радянської влади, офіцерів, чиновників та солдатів армії Врангеля. У місті розпочалася реєстрація зазначених категорій громадян. З наростаючою інтенсивністю за чітко відпрацьованою схемою в Ялті почалися повальні обшуки, затримання та арешти. У вказані у наказі терміни в Ялті зареєструвалося близько семи тисяч офіцерів . Таку величезну кількість затриманих потрібно було десь розмістити. Оскільки пристосованих приміщень для такої кількості не було підготовлено, їх розміщували в імпровізованих в'язницях і концтаборах. Частину людей розмістили у підвалах кількох будівель у центрі міста. Найжахливіший з них був прозваний ув'язненими «акваріумом» — в'язні стояли в ньому по коліна в крижаній воді .
Через кілька днів після цього за місто почали вести великі групи затриманих під час обшуків і тих, хто зареєструвався, звідки вони більше не поверталися. Як і в інших містах, у Ялті почалося систематичне та поголовне фізичне винищення полонених, буржуазії, інтелігенції, священнослужителів, іноземців — усіх тих, хто своєю діяльністю у дорадянський період чи походженням не вписувався у рамки нової більшовицької ідеології.