Володимир Сергійович Макоѓонов (4 лютого 1939, Харків — 25 грудня 2015, Дніпропетровськ) — український театральний актор і режисер. Заслужений артист УРСР з 1975 року. Чоловік актриси Віри Макогонової.

Біографія Народився 4 лютого 1939 року в місті Харкові (нині Україна). 1965 року закінчив Харківський інститут мистецтв, був учнем Валентини Чистякової, Анатолія Літка.

З 1964 року — артист Харківського театру юного глядача; у 1965—1968 роках — артист Харківського українського музично-драматичного театру імені Тараса Шев­ченка; у 1968—1969 роках — артист Сумського музично-драматичного театру імені Михайла Щепкіна; у 1969—1980 роках — артист Дніпропетровського українського театру юного глядача; у 1980—1982 роках — знову артист Харківського українського музично-драматичного театру імені Тараса Шев­ченка; у 1982—2013 роках — артист і режисер Дніпропетровського українського театру юного глядача/Дніпропетровського українського молодіжного театру. Помер у Дніпропетровську 25 грудня 2015 року.

Нагороди Лауреат Сумської обласної премії імені Пилипа Рудя (1969 ) за виконання ролі Миколи Островського у виставі Сумського обласного драматичного театру імені М. Щепкіна «Дев’ята симфонія».

Творчество

Зіграв ролі

Гирявий — «97» Миколи Куліша; Борис — «Доки сонце зійде, роса очі виїсть» Марка Кропивницького; Я. Картатий — «Собор» за Олесем Гончаром; Діжа — «Хто за, хто проти» Павла Загребельного; Запорожець — «Планета Сперанта» Олексія Коломійця; Юліус Фучик — «Репортаж» за Юліусом Фучиком; Андрій — «Тарас Бульба» Миколи Гоголя; Понтій Пілат — «Майстер і Маргарита» за Михайлом Булгаковим; Городулін — «На всякого мудреця доволі простоти» Олександра Островського; Віктор — «Варшавська мелодія» Леоніда Зоріна; Лоренцо — «Чума обом родинам вашим» Григорія Горіна; Степан Разін — «Я прийшов дати вам волю» за Василем Шукшиним; Людина з книгою — «До побачення, хлопчики!» Бориса Балтера; Ангел Д — «Божественна комедія» Ісидора Штока; Дон Алонсо — «З коханням не жартують» Педро Кальдерона; Рішельє — «Три мушкетери» за Алесандром Дюма; Цезоній — «Каліґула» Альбера Камю; Карл Моор — «Розбійники» Фрідріха Шиллера; Альфредо Аморозо — «Філумена Мартурано» Едуардо де Філіппо. </div>

Поставив вистави у театрі юного глядача/молодіжному театрі

«Людина за бортом» Аркадія Школь­ника (1983); «Червона Ша­­­­почка» Євгена Шварца (1986); «Провін­ціалки» Ярослава Стельмаха (1987); «Чарівні обручки Альманзора» Тамари Габбе (1988); «Підступність і кохання» Фрідріха Шиллера (1989); «Дві Баби-Яги» Романа Сефа, Тетяни Ка­­реліної (1991); «Ай, та братець Кролик!» А. Арцишевського, В. Лимарєва (1992); «Ап-чхи! (Царівна-жаба)» Романа Сефа, Г. Еджибії (1994); «Лисиця, яка впала з неба» Нелі Шейко-Медведєвої (1994); «Синьйор Мяу» Г. Макарчука (1995); «Ку­­медна пригода» Карло Ґольдоні (1995); «Троє з Простоквашиного» Едуарда Успенського (1998); «Кохання Робін Гуда» Леоніда Філатова (2002); «Хто поїде в Канаду?» Т. Клебанської (2004); «Прин­­цеса і сажотрус» Леоніда Жуховицького (2006); «Веселий Роджер» Даміра Салім­­зянова (2007); «Солом'яний бичок і рок-група „Ко-за-чок“» Всеволода Нестайка (2012). </div> у театральному училищі/театрально-художньому коледжі

«Шельменко-денщик» Григорія Квітки-Основ'яненка (1981); «Житейське море» Івана Карпенка-Карого (1996); «А світанки тут тихі» за Борисом Васильєвим (1996); «На всякого мудреця доволі простоти» Олександра Островського (1999); «Влада темряви» Льва Толстого (2002); «З коханням не жартують» Педро Каль­дерона (2010). </div>

Література