Віктор Луї (5 лютого 1928 — 18 липня 1992) — радянський журналіст, який мав тісні робочі зв'язки з вищим керівництвом КДБ СРСР. Victor Louis – A Major Source of Western Reportage in Moscow, GlobalSecurity.org Він використовувався радянським урядом як неофіційний канал зв'язку та для операцій з дезінформації під час холодної війни. Вважаючи агентом-провокатором таємної поліції , його ненавиділа і бойкотувала московська інтелігенція.

Біографія Народився 5 лютого 1928 як Віталій Євгенович Луї у Москві. Його мати-росіянка померла через тиждень після його народження; його батько походив із заможної німецької родини, яка жила в Москві.Kevorkov, Vyacheslav (2010), p. 12-15Віталій змінив своє ім'я на Віктор Луї в 1950-х роках, коли почав писати для західної преси.

Починаючи з 1944 року, Луї вдалося влаштуватися на низку посад допоміжного персоналу в іноземних посольствах у Москві, через що він мав проблеми з НКВД; його заарештували в Ленінграді у 1946 році і засудили до 25 років таборів за звинуваченням у шпигунстві (ст. 58) .Kevorkov, Vyacheslav (2010), p. 35, 65 Відсидів в місті Інта (Республіка Комі).

Звільнився у 1956 році і почав тісно співпрацювати з КДБ. Його перше офіційне працевлаштування було в московському бюро CBS NewsKevorkov, Vyacheslav (2010), p. 121—122. За його власними словами, він підказав своєму босові Даніелю Шорру про неминуче радянське вторгнення до Угорщини в листопаді 1956 року, нібито на основі статті у газеті Вєчерная Москва, де повідомлялося про скасування поїздки угорського балету до МосквиKevorkov, Vyacheslav (2010), p. 122—123. Наступною його роботою була посада асистента Едмунда Стівенса у журналі Look.Kevorkov, Vyacheslav (2010), p. 123

Луї писав для The Evening News до 1980 року, а потім для Sunday Express. Оскільки він мав новини, яких ніхто інший не мав, час від часу він потрапляв у світові заголовки. Як журналіст і джерело інформації для інших іноземних кореспондентів у СРСР, він постачав західному світу інформацію, яку дозволяв йому радянський режим, але вона неповинна була виходити з офіційних джерел.

Його першою сенсаційною журналістською новиною була новина про неминуче усунення Хрущова в жовтні 1964 року. У своїй автобіографії Луї стверджував, що новина ґрунтувалася виключно на його аналізі непрямих доказів, таких як зникнення великого портрета Хрущова в центрі Москви та уникання імені Хрущова з повідомлень радянських ЗМІKevorkov, Vyacheslav (2010), p. 142—156, хоча він зізнався, що перший натяк йому дав його «друг», який працював у Комітеті радіомовлення СРСР.Kevorkov, Vyacheslav (2010), p. 142—143

Луї стверджував, що з кінця 1960-х роках він кілька разів зустрічався з головою КДБ Юрієм Андроповим і за його дорученням у 1973 році побував у Чилі, щоб переконатися, чи живий заарештований після воєнного перевороту керівник Комуністичної партії Чилі Луїс Корвалан.

Луї також повідомив, що Радянський Союз, розглядає можливість превентивного ядерного удару по Китаю, а також надав інформацію про теракт у московському метро 1977 року, який дав радянській владі привід для жорстких репресій дисидентів. У 1967 році Луї без дозволу автора продав рукопис «20 листів до друга» доньки Йосипа Сталіна Світлани Аллілуєвої (яка втекла на захід за два роки до цього). Він зіграв важливу роль у контрабандному вивезенні на Захід мемуарів Хрущова та «Ракового корпусу» Олександра Солженіцина, хоча в останньому випадку він, як вважають, мав на меті скомпрометувати письменника вдома.

Він мав розкішну дачу в Баковці на захід від Москви, де жив заможнім життям; він був колекціонером дорогих автомобілів, у тому числі марок Porsche, Bentley та Mercedes-Benz, Ford Mustang, Land Rover, деякі з них були вінтажними.

У листопаді 1958 року Луї одружився з англійкою Дженніфер Стейтем, яка працювала нянею в сім'ї англійського дипломата . У них народилося троє дітей: Ніколас (нар. 1958), Майкл та Ентоні — усі троє британські піддані. З 1965 року він і його дружина вели прибутковий «валютний» бізнес, видаючи в Москві довідник «Information Moscow» для іноземців.Blazes Along a Diplomatic Trail By J. C. Gordon Brown, Gordon Brown.

Він помер від серцевого нападу в Лондоні 18 липня 1992 року, через кілька місяців після розпаду СРСР; його кремовані останки поховані на московському Ваганьковому кладовищі.Gravesite photo http://ic.pics.livejournal.com/sergey_v_fomin/72076302/652574/652574_600.jpg

Його книги

(with Jennifer Louis) A Motorists guide to the Soviet Union. Pergammon. 1967. (with Jennifer Louis) Complete Guide to the Soviet Union. London, Michael Joseph, 1976. . Sport in the Soviet Union. Elsevier. 1980. . Collet’s Guide to Moscow, Leningrad, Kiev. Collets. 1990. The Moscow Street Atlas. Collets. 1990. . Complete Guide to the Soviet Union. 1991. .

Примітки