Лідія Іванівна Лісовська, до шлюбу Демчинська (1910, Рівне — 26 жовтня 1944, Мазярка, Хмельницька область) — польська балерина, позаштатна розвідниця НКВС-НКДБ СРСР під час німецько-радянської війни, членкиня партизанського загону «Переможці». Разом зі своєю двоюрідною сестрою Марією Микотою вони були відомі як помічниці радянського агента Миколи Кузнецова. У документах НКВС фігурувала як агентка «Веселовська» та «Лік». Брала участь у низці операцій Кузнецова, зокрема в операції з викрадення генерал-майора вермахту Макса Ільгена. Вбита за нез'ясованих обставин у 1944 році.
Довоєнні роки Народилася 1910 року в місті Рівному. Закінчила приватну гімназію, Варшавське балетне училище та консерваторію, проте балетну та співочу кар'єру не здійснила. За свідченнями сучасників, «…мала прекрасні музичні здібності, добре танцювала і була справжньою красунею», а також мала велику кількість шанувальників. За словами історика Олександра Намозова, під час навчання в гімназії на балу одного разу з'явилася в прозорій сукні, шокувавши оточуючих. Також ходили чутки про пропозиції зніматися в Голлівуді, одну з яких вона прийняла, але дорогою до Берліна втекла з поїзда, вирішивши, що її збираються доставити в якийсь бордель на Близькому Сході.
Двічі була одружена: в 1936 році одружилася з польським адвокатом (помер через рік). Того ж року познайомилася з польським офіцером Єжи Лісовським (уродженець Харбіна), батько якого, підданий Російської імперії, працював на будівництві Китайсько-Східної залізниці (після російсько-японської війни родина переїхала до Вільно). Одружилася з Єжи в 1938 році, після того, як він одержав військове звання капітана (таке було військове законодавство). Заради вінчання вона прийняла католицтво та ім'я Леокадія, хоча близькі й далі називали її Лідою. Під впливом чоловіка, який служив у військах зв'язку в Кротошині (56-й піхотний полк), вона навчилася верховій їзді, фехтуванню на шаблях і стрільбі з револьвера: нерідко потрапляла в призерки змагань серед офіцерських дружин, іноді й перемагала. До початку Другої світової війни працювала сестрою милосердя. Також ходили чутки, що з нею намагався зустрічатися Вольф Ісаакович Ейдельштейн, батько Володимира Жириновського, проте батько заборонив Вольфу мати справи з полькою, дозволивши тільки надавати їй матеріальну допомогу.
За деякими чутками, 1938 року Лісовську спробувала завербувати польська розвідка. Через рік її нібито завербувала Секретна розвідувальна служба Великої Британії. Єжи Лісовський потрапив у 1939 році в полон під час боїв проти німців, і вона помилково вважала його загиблим; після війни він виїхав до Канади. Після радянської окупації Західної України Лісовська погодилася співпрацювати із НКВС та влаштувалась працювати на пошту черговою операторкою у віконці листів до запитання, пізніше переїхала до Львова. За деякими даними, 13 листопада 1939 року її розробку під псевдонімом «Веселовська» почало НКВС СРСР. Наприкінці 1940 року з нею зустрівся Іван Михайлович Попов, співробітник контррозвідки НКВС СРСР, який займався ліквідацією агентів іноземних спецслужб (зокрема шпигунів абверу) на Західній Україні. Перед початком війни він попросив Лісовську у разі загрози окупації Львова якнайшвидше повернутися до Рівного, а також допомогти всім, хто звернеться до неї від імені Попова, повідомивши кодову фразу: «Привіт від Попова» — спробувати знищити якогось високопоставленого німецького воєначальника.
Початок війни Після початку німецько-радянської війни Лідія Лісовська для розвідувальної роботи на НКВС переїхала до Рівного, який невдовзі також окупували німці. У Рівному під виглядом приватної стоматологічної клініки працював центр підготовки диверсантів. Марія закрутила роман із керівником цього центру штурмбанфюрером Ульріхом фон Ортелем, соратником улюбленця Гітлера розвідника Отто Скорцені. Якщо Ортель і вмів тримати язик за зубами, то не в усіх ситуаціях і не з усіма. Принаймні або в присутності Марії, або безпосередньо їй він вибовкував не просто секретні, а дуже важливі речі.
Наприклад, про те, що він із колегами підготував групу диверсантів з-поміж перевербованих абвером агентів НКВС для виконання завдання у Москві. Група мала проникнути туди, дістатися полонених німецьких генералів фон Зейдліца і фон Даніельса і знищити їх. Ці двоє воєначальників із низкою інших військовополонених погодилися створити Союз німецьких офіцерів. Вважалося, що його члени стали антифашистами. Вони виступали в агітаційних радіопередачах і на лінії фронту через гучномовці, закликаючи солдатів і офіцерів Вермахту здаватися в полон. Отримавши інформацію про засилання диверсантів, чекісти зуміли їх знешкодити. Вона влаштувалася помічником кухаря в їдальні для офіцерів та співробітників табору для військовополонених. Мешкала з матір'ю, сестрою Оленою та братом Володимиром у будинку № 7 по вулиці Млинарській. Пізніше влаштувалася старшою офіціанткою до ресторану «Дойчегофф». Незважаючи на свою роботу, Лідія відчувала огиду і ненависть до гітлерівців через передбачувану загибель її чоловіка в полоні , але була не в змозі перейти й до радянських партизан через свою позиції власної родини. Лідія таємно допомогла втекти з полону кільком радянським солдатам, у тому числі різноробочому на кухні Володимиру Грязних, який приєднався надалі до партизанського загону « Переможці». Стверджується, що вона врятувала маленьку новонароджену дівчинку, чию матір викрали в Рівненське гетто і пізніше розстріляли , а також свою двоюрідну сестру Марію Микоту, знявши її з поїзда до Рівного, який відвозив цивільних осіб на примусові роботи у Третій рейх.
На початку 1942 року Лідія працювала офіціанткою в казино госпштабу німецьких окупаційних військ (глава штабу генерал Кернер), а також вона здавала кімнату у своїй квартирі німецьким офіцерам. Приблизно в цей час з нею вийшов на зв'язок розвідник Микола Гнидюк (агент «Гід»), який працював під легендою торговця Яна Багінського і намагався перевірити, кому лояльна Лідія . За словами командира партизанського загону Дмитра Медведєва, Лідія приймала у себе вдома німецьких офіцерів, щоб уникнути вивезення на примусові роботи . Коли Гнидюк переконався, що Лідія щиро ненавидить гітлерівців, і розкрився їй як радянський партизан, вона з радістю прийняла пропозицію працювати з партизанами і навіть висловила готовність підсипати отруту Кернеру в їжу. Пізніше Лідія застосувала отруту не проти Кернера, а проти свого постояльця, який одного разу зізнався в участі у розстрілі радянських військовополонених. Партизани вирішили використати можливості Лідії для пошуку та ліквідації високопоставлених німецьких офіцерів.
Помічниця Кузнецова У травні 1943 року Лідія познайомилася з обер-лейтенантом Паулем Зібертом, під ім'ям якого діяв агент 4-го управління НКДБ СРСР Микола Кузнецов. На тлі розмов німців про розправи над громадянським населенням Лісовська, незважаючи на приємну зовнішність і характер Зіберта, спочатку зненавиділа його, вважаючи його черговим окупантом: це зауважив Гнидюк, який вчасно доповів командуванню, і Кузнецову надійшло розпорядження розкрити свою особистість Лідії — тоді він і повідомив пароль: «Привіт від Попова». За версією Дмитра Медведєва, Лісовська намагалася підсипати отруту в каві Зіберту, проте Гнидюк вчасно запобіг катастрофі, сам ненароком розкривши таємну інформацію Лідії Кузнєцова . Дізнавшись правду про свого постояльця, Лідія стала помічницею Кузнецова, почавши організовувати його знайомства з високопоставленими німецькими воєначальниками та чиновниками окупаційної адміністрації у Рівному. У розмовах вона дізнавалася відомості про можливі пересування німецьких військ, їх плани та настрої особового складу німецької армії. Вона навіть залучила до роботи свою двоюрідну сестру Марію Микоту (1924—1944), яка працювала в ресторані «нюр фюр дойче». Коли Марію та Лідію спробували завербувати в СД, щоб інформувати службу про настрої та розмови в офіцерському та чиновницькому середовищі, партизани переконали дівчат прийняти пропозицію, щоб отримувати звідти цінну інформацію . Так за завданням радянських партизанів Марія (агент «Майя») та Лідія стали співробітниками ЦД (зокрема, Марія отримала псевдонім «17»). Це дозволило Кузнецову через дівчат спрямовувати німцям зважену дезінформацію . Марія навіть організувала бордель для німецьких офіцерів у своїй квартирі в будинку № 15 по вулиці Легіонов, де разом із сестрою обслуговувала офіцерів, отримуючи від них важливу інформацію про німецькі війська на Східному фронті та розвідувальні операції.
Незабаром Кузнецов познайомився зі штурмбаннфюрером СС Ульріхом фон Ортелем, одним із підлеглих Отто Скорцені, і через «Майю», яка мала близькі стосунки з Ортелем, придбав плани про замах на лідерів СРСР, США і Великої Британії під час Тегеранської конференції. На підставі повідомлень Кузнецова радянським спецслужбам вдалося зірвати операцію абвера в Тегерані, причому, за версією Дмитра Медведєва, Лідія дізналася від Ортеля про його наміри брати участь в операції, яка пообіцяла їй привезти цінний подарунок з Ірану . Спробу викрити Кузнецова в цей же час зробив майор вермахту та агент абвера Мартін Геттель, який припустив, що обер-лейтенант Пауль Зіберт є британським шпигуном . Вважаючи Зіберта агентом британської таємної розвідувальної організації, Геттель вирішив спробувати через Лідію спровокувати Зіберта: вона в розмові миттєво має згадати слово «сер». Геттель розраховував через Зіберта запропонувати свої послуги англійській розвідці і перекинутися на її бік за першої нагоди, коли поразка Німеччини у війні стане питанням часу. Провокація через Лідію не відбулася, проте пізніше Струтинський, який супроводжував Кузнецова, ненароком видав свого начальника, безцеремонно сівши при ньому за стіл: Геттель, який здогадався про все, скрутили і після допиту отримали від нього інформацію про діяльність абвера в Рівному, а потім Кузнецов пристрелив його .
Восени 1943 року Лісовська за завданням Кузнецова влаштувалася працювати економкою до командувача 740-го з'єднання « східних батальйонів» генерал-майора Макса Ільгена, відповідального за підготовку формувань вермахту з колабораціоністів з території СРСР, а також керував боротьбою з радянськими партизанами. Вона ж запропонувала запросити Марію помічницею. У листопаді Лідія повідомила всю інформацію колегам агента Кузнецова про розпорядок дня, охорону та час приїздів та від'їздів Ільгена, що дозволило підготувати операцію з викрадення генерал-майора . 15 листопада Кузнецов і троє його супутників (соратник Микола Струтинський, партизани Стефанський і Камінський) викрали Ільгена, заарештувавши заодно двох німців козаків, що перейшли на бік (чатового Василя Луковського і денщика Михайла М'ясникова), а гауптмана Пауля Гранау, особистого водія Еріха Коха (після допиту Гранау та Ільгена розстріляли) . М'ясников після умовлянь погодився перейти до радянських партизанів. Лісовську перед операцією відправили на зустріч із офіцером гестапо у людне місце. Проте 17 листопада ввечері її заарештували та вісім днів допитували, перш ніж відпустити на волю. Рівним надалі прокотилася хвиля арештів можливих спільників Кузнецова, які нібито допомагали йому викрасти Ільгена: 4 січня 1944 року кілька людей було повішено. Після загибелі Ільгена Лідія на деякий час влаштувалася працювати офіціанткою до їдальні гуртожитку льотчиків .
Катування у в'язницях