Воли́нська губе́рнія () — адміністративно-територіальна одиниця Російської імперії (1797—1917), УНР, Української Держави (1918) та Української СРР (1919—1925). До 1920 року розташовувалася на землях історичної Волині (територія сучасних Рівненської, Волинської, більшої частини Житомирської областей, а також північних частин Тернопільської та Хмельницької областей).

До поділів Речі Посполитої ці землі входили до складу Речі Посполитої Обох Народів, утворюючи Волинське воєводство (з центром у Луцьку) та частково належачи до Київського і Брацлавського воєводств. Протягом кількох століть Волинь була важливою частиною спільного політичного, культурного й релігійного простору Речі Посполитої, де співіснували традиції руської, польської та литовської шляхти.

Створена указом Павла І на території Волинського намісництва (окрім Радомишльського повіту) і Кременецького, Базалійського та Дубенського повітів Подільського намісництва.

Адміністративними центрами губернії були міста Новоград-Волинський (1797—1804) та Житомир (1804—1925).

За Ризьким мирним договором 1921 року Волинську губернію було поділено: Новоград-Волинський, Житомирський, Овруцький, Ізяславський, Старокостянтинівський та частина Острозького повітів увійшли до складу УСРР, решта західних повітів — до Польщі, яка на їхній території утворила Волинське воєводство, що існувало до 1939 року.

Волинська губернія була ліквідована постановою ВУЦВК і РНК УСРР від 3 червня1925 року. Замість неї було утворено Житомирську, Коростенську і Шепетівську округи УСРР.

Географія

Волинська губернія займала площу 63 137 кв. верст (71 736 км²). Найбільша протяжність із заходу на схід була 416 км, з півночі на південь — 293 км. На півночі межувала з Гродненською та Мінською губерніями, на заході — з Холмською (до 1912 року — з Люблінською та Седлецькою губерніями), на сході — з Київською, на півдні — з Подільською. На південному заході Волинська губернія прилягала до кордону з Австро-Угорською імперією (Королівство Галичини та Володимирії). У межах колишньої Волинської губернії нині розташовані Волинська, Рівненська, більша частина Житомирської, а також північні частини Тернопільської та Хмельницької областей.

Рельєф

Рельєф Волинської губернії був переважно рівнинним. Лише в південній частині губернії відроги Карпат, простягалася Авратинська височина, яка поблизу Кременця сягала 405 м і була найвищим місцем губернії та одним із найвищих у негірських районах європейської частини імперії. Північна частина губернії (Полісся) була пласкою, болотистою низовиною, вкритою торфовими болотами й лісами.

Клімат Клімат губернії був помірнішим, ніж у східніших губерніях аналогічної широти, зими були порівняно теплими, а літо — прохолодним. Літня спека на півночі пом'якшувалася лісами та болотами, на південному заході — значною висотою над рівнем моря. Зима на заході губернії була теплішою, ніж на сході, весна наставала раніше, осінь була тривалішою. Середньодобова температура губернії в зимові місяці становила −10 °C, у весінні та осінні +12 °C. У літні місяці температура могла сягати +38 °C, а найнижча зафіксована температура взимку −31 °C. Залежно від пори року переважали західні та північно-західні вітри. Скресання річок відбувалося найчастіше в березні, іноді наприкінці лютого, замерзання — у листопаді.

Для Полісся були дуже характерні тумани, особливо восени. Опадів у губернії випадало достатньо — понад 500 мм на рік, на південному заході до 600 мм. Найдощовішим місяцем був липень. Тривалих посух не спостерігалося.Братчиковъ А. Матеріалы для изслѣдованія Волынской губерніи въ статистическомъ, этнографическомъ сельско-хозяйственномъ и другихъ отношеніяхъ. Волынская губернія. Энциклопедическій словарь Ф. А. Брокгауза и И. А. Ефрона. — С.-Петербургъ, 1890—1907.

Водні ресурси

З водних ресурсів у південній частині губернії переважали річки та джерела, на півночі — болота та озера. Усі річки, за винятком Західного Бугу, належали до басейну Дніпра. При цьому тільки Тетерів впадав безпосередньо в Дніпро — інші були правими притоками Прип'яті. Характер більшості річок губернії був одноманітним, з вузькими долинами у верхів'ях та широкими — на півночі, берега здебільшого низинні та болотисті.

Річки губернії, особливо притоки Прип'яті, широко використовувалися у торгово-промислових цілях для сплаву різних товарів (насамперед лісу) у Дніпро, Німан та Віслу. До сплавних річок належали Західний Буг, Турія, Стохід, Стир, Іква, Горинь, Случ, Вілія, Устя, Стубазка, Уж, Тетерів та Ірма. На Західному Бузі, який у межах губернії протікав на відстані близько 180 км, було поширене судноплавство.

Озера у Волинській губернії займали площу 114 км², налічувалося їх близько 200. Найбільшими озерами були Світязьке (22,8 км²) і Пулемецьке (15,9 км²). У північній частині Ковельського повіту знаходилися так звані «водогони», якими сплавляли ліс і які служили допоміжними каналами, що з'єднували річки Прип'ять та Турію з Дніпровсько-Бузькою водною системою. Найдовшим із цих каналів був Турський водогін (42,7 км), який з'єднував озеро Тур з озерами Кисобул, Горіхове та струмком Комар, а також канали Гнилий, Селище та Білозерський.

Земельні ресурси

Ґрунти Волинської губернії були переважно глинисті або піщані. На півдні, ближче до Подільської губернії, траплялися чорноземи, часто — змішані з глиною. У середній частині губернії — суглинкові й супіщані ґрунти, на Волинському Поліссі майже суто болотисті та піщані, місцями кам'янисті.

За даними Волинської казенної палати, у 1911 році з 5781,5 тис. десятин землі (включно з лісом) приватним землевласникам належали 3039,5 тис. десятин (52,6 %), селянам 2250,2 тис. (38,9 %), казні 376,3 тис. (6,5 %), чиншовикам 62,6 тис. (1,1 %), іншим 53,0 тис. (0,9 %).

Корисні копалини Основними видами корисних копалин у губернії були граніт, гірський кришталь, глини — вогнетривка, ліпна і порцелянова, торф, бурий залізняк і болотна руда. Були поклади графіту, кам'яного вугілля, бурштину, але вони майже не експлуатувалися. граніти (сірі, червоні) — переважно на берегах річок Горинь, Уж гірський кришталь — Житомирський повіт, між селами Дашинка і Краївщина мергель — Житомирський та Новоград-Волинський повіти крейда — у всіх повітах губернії, найбільші центри видобутку поблизу містечок Клевань та Здолбунів вапняки (білі, раковинні) — всі повіти губернії глини жовта — у всіх повітах, найбільше — у Старокостянтинівському глини вогнетривкі — Острозький повіт, поблизу села Комарівка гончарні глини — Кременецький, Острозький повіти каоліни (порцелянові глини) — береги річки Тетерів

Рослинність

Волинська губернія була багатою на лісові ресурси. За їх забезпеченістю вона виразно поділялася на 2 частини: лісостепову Волинь та Волинське Полісся. На Поліссі ліси та болота займали більшість території. На Волині ж вони розташовувалися тільки на крайньому заході, сході та півдні, а також між річками Іквою та Случем, у напрямку від Кременця до Полонного.

+ Оцінка лісових ресурсів Волинської губернії в 1850—1860 роках Джерело даних Площа губернії, десятин Площа під лісом, десятин Під лісомТенгоборський «О производительныхъ силахъ Россіи» 37,3 %За даними губернської креслярні, 1856 рік 38,7 %За даними статистичного комітету за 1866 рік 28,9 %

Серед порід дерев найпоширенішими були сосна, дуб та береза. Сосна переважала на півночі, у повітах Овруцькому, Рівненському, Луцькому, Ковельському та північній частині Володимир-Волинського, тоді як дуби та інші листяні породи тут були рідкісними. Змішані ліси (сосна, дуб, клен, осика, береза) переважали на півдні губернії, у повітах Житомирському, Кременецькому, Дубенському, Острозькому, у північній частині Новоград-Волинського та в південній частині Володимир-Волинського повіту. На крайньому півдні губернії, у межах Авратинської височини, сосни та ялини майже зникали, натомість переважали клени, липи та дуби.

У поліській частині губернії були дуже поширені болота. Найбільше їх було на півночі Володимир-Волинського та Ковельського повітів, між верхів'ями Прип'яті та Гродненською губернією. Глибина боліт була тут настільки великою, що перешкоджала нормальному проростанню лісів.

Більшість заболочених місцевостей прилягала до річок; так, у Рівненському повіті вздовж берегів Случі простягалися болота, серед яких містилося кілька невеликих сіл, жителі яких майже не займалися землеробством і перебували на вкрай низькому рівні економічного та суспільного розвитку. У Луцькому повіті болота були поширені на берегах річки Стир. Овруцький повіт майже весь був укритий болотами та суцільним сосновим лісом, а деякі частини повіту, особливо на берегах річки Уборть, були незаселеними, на площі понад 200 км² не було жодного поселення.

Тваринний світ Фауна Волинської губернії, особливо її поліської частини, була досить різноманітною, хоча внаслідок масового вирубування лісів та неконтрольованого полювання популяція тварин скорочувалася, особливо на півдні губернії. Так, вже до XVIII століття на території Волинської губернії зникли останні олені, які водилися в лісах Володимир-Волинського та Заславського повітів, а ще раніше — лісові коти та тури, про яких нагадують місцеві топоніми (наприклад Турове болото в Заславському повіті). У багатьох повітах повністю зникли популяції ведмедів, лосів, рисей, росомах.

До тварин, що в 1860-ті роки траплялися по всій губернії, належали дикі кози, дикі свині, вовки, лисиці, зайці та деякі інші. В окремих повітах губернії зустрічалися також лосі (Володимир-Волинський, Ковельський, Рівненський повіти, іноді — Луцький, Острозький та Новоград-Волинський; раніше лосі водилися й у Дубенському повіті, але зникли до початку XIX століття), куниці (Овруцький, Ковельський, Новоград-Волинський, Рівненський), ведмеді (у 1860-х ще зустрічалися в лісах Овруцького та, зрідка, Рівненського повітів; в інших поліських повітах ведмеді зникли ще до початку XIX століття), борсуки (Овруцький, Володимир-Волинський, Заславський, іноді — Дубенський), видри (Овруцький, Володимир-Волинський, Рівненський, Дубенський), рисі (Овруцький, Ковельський повіти, іноді — Рівненський та Острозький; повністю зникли в Новоград-Волинському, Володимир-Волинському, Ковельському та Луцькому повітах), росомахи (зрідка, Овруцький повіт).

+ Поширення деяких видів лісових тварин станом на середину 1860-х років лось рись ведмідь

Серед птахів повсюдно зустрічалися тетеруки, пугачі, сови, орябки, куріпки, перепілки, голуби, чайки, коростелі, дупелі, бекаси, кулики, журавлі, чаплі, дикі качки, шуліки, яструби. Орли зустрічалися в Овруцькому, Володимир-Волинському, Ковельському та Заславському повітах, соколи в Овруцькому та Заславському, кречети в Овруцькому та Дубенському, дрохви в Овруцькому, Новоград-Волинському, Володимир-Волинському, Кременецькому та Старокостянтинівському повітах.

Історія

Після другого поділу Речі Посполитої в 1793 році, східна частина Волині відійшла Російській імперії і стала називатися Заславським намісництвом з центром в Заславі. Після третього поділу Польщі в 1795 році до Росії було приєднано і західну частину Волині (повіти Володимир-Волинський, Ковельський, більшу частину Луцького, Кременецького та Дубенського) і таким чином до нового адміністративного утворення під назвою Волинське намісництво у складі 13 округів з центром у Новоград-Волинському (до 1796 року — Звягель) увійшла більша частина історичної Волині, від назви якої прибрало й собі назву. Але з причини відсутності відповідних будинків для розміщення губернського управління в Новограді, у підсумку центром з 1797 року став Житомир, а саме намісництво було перейменоване на Волинську губернію.Памятная книжка Волынской губерніи на 1917 годъ. — Житомір, 1917.