Операція «Бірюза» — військова операція, організована Францією та дозволена резолюцією 9291 від 22 червня 1994 року Ради Безпеки ООН під час геноциду тутсі в Руанді. Її місія полягає в тому, щоб "покласти край різанинам, де це можливо, ймовірно, застосовуючи силу."

Операція Бірюза є важливим французьким військовим втручанням з розгортанням понад 2500 чоловік. Захищаючись деякими як гуманітарне втручання, вона сильно критикувалася і у 2019 році все ще є предметом, через 25 років після фактів, суперечок, що стосуються ролі Франції у підтримці тимчасового уряду Руанди.

Ціль і порядок місії Мета цієї операції вказана в порядку самої операції наступними інструкціями командування, що стосуються правил поведінки в театрі операції (параграф Quinto/Alpha) 2:

"Прийняти ставлення суворого нейтралітету по відношенню до різних фракцій у конфлікті. Наполягати на ідеї, що французька армія прийшла припинити різанину, але не боротися з РПФ чи підтримувати FAR, щоб здійснені дії не трактувались як допомогу урядовим військам. Демонструвати визначеність Франції, в цій дії, прагнучи сприяти початку реального діалогу між воюючими сторонами. Відначити, якщо це необхідно, застосовуванням сили, французьке прагнення буде покласти край різанинам та захистити населення."

Вона очолюється французьким генералом Жаном-Клодом Лафуркадом. Резолюція № 929 Вказує, що Рада Безпеки:

"... дає свою згоду на те, що багатонаціональна операція може бути створена в Руанді для гуманітарних цілей, поки MINUAR не матиме необхідного штату. Вона повинно бути ... тимчасовою операцією, розміщеною під національним командуванням та контролем, спрямована на те, щоб неупереджено сприяти, безпеці та захисту переміщених осіб, біженців та цивільних людей, які в небезпеці в Руанді."

Операція ООН як MINUAR, статут операції Бірюза дає їй більше військових засобів, оскільки він посилається на главу VII3 статуту ООН (дії у разі загрози миру, розриву миру та акту агресії), на відміну від MINUAR, який підпадає під главу VI4 (мирне врегулювання суперечок).

Виникнення Організація Об'єднаних Націй вже мала миротворчі сили в Кігалі, місія Організації Об'єднаних Націй для допомоги в Руанді (MINUAR), відповідальна наглядати за тим, щоб угоди Аруші реалізовувалися. Після початку геноциду (7 квітня 1994 р.) та смерті декількох викрадених бельгійських солдатів Бельгія виводить свій внесок у MINUAR під командуванням канадця Ромео Даллера. Даллеру забороняється залучати силу до захисту мирних жителів.

Відразу після початку геноциду Руандський патріотичний фронт (РПФ) розпочав новий наступ, спрямований на повалення геноцидного уряду та поступове набуття позицій. Наприкінці червня RPF контролював значну частину країни і збирався здобути повну перемогу. Підрозділи РПФ здійснили каральні атаки в районах, які вони контролювали, але вони не були тієї ж величини та тієї ж організації, що і геноцид.

З першого тижня геноциду Нігерія намагалася отримати зміцнення MINUAR. Пізніше це саме було, з Чехією, Іспанією, Аргентиною та Новою ЗеландієюHWR, FIDH, Aucun témoin ne doit survivre, le génocide au Rwanda, Karthala (1999) . Але ООН не могла погодитися, щоб цей MINUAR 2 швидко почався. У травні 1994 року Франція, хоча проголосувала за зменшення штату MINUAR 21 квітня 1994 року, стає дуже активною в ООН у дискусіях про зміцнення MINUAR, але відмовляться зміцнити свої власні силиRoméo Dallaire, J'ai serré la main du diable, Libre Expression, . Зіткнувшись з тим, що вона описує як інерцію міжнародної спільноти, Франція вирішує втрутитися і представляє пропозицію резолюції 20 червня, але важко отримує ухвалення Ради Безпеки ООН, щоб провести операцію Бірюза, з 22 червня по 21 серпня 1994 року, запланована дата зміцнення Minuar, що так вимагалося його командиром з початку геноциду. Деякі африканські країниLe Sénégal, la Mauritanie, le Niger, l’Égypte, le Tchad, la Guinée-Bissau et le Congo, cf rapport de la mission parlementaire française d'information sur le Rwanda, , погодилися приєднатися до Франції в цій операції.

Складність отримання цієї місії було пов'язане з сприйняттям, яке багато країн мали про політику Франції в Руанді та її реальні чи передбачувані наміри, враховуючи її присутність у Руанді протягом декількох років, її опозицію до РПФ і тому, що це була єдине країна, яка визнала Руандський тимчасовий урядCatherine Coquio, Guerre coloniale française et génocide rwandais : la responsabilité, l’implication de l’état français et sa négation, Cahiers d’histoire. Revue d’histoire critique, 2006, mis en ligne le 01 avril 2009, consulté le 11 mars 2016., винний за геноцид« C’est en partie en raison de son attitude par rapport au gouvernement intérimaire qu’il lui fut difficile de faire accepter le caractère strictement humanitaire de l’opération Turquoise, puisque certains y voyaient une intention cachée de soutien au régime qui organisait le génocide. » Rapport de la mission d'information sur le Rwanda, . Voir aussi , fichier auditio1.rtf, .. Ця дискусія також існувала у французькій державі. Зіткнувшись з прихильникамиDans son audition par la mission parlementaire française d'information sur le Rwanda, Édouard Balladur ne précise pas qui est partisan d'une telle intervention, et la mission parlementaire ne le lui demande pas. Alain Juppé, alors ministre français des affaires étrangères, précise que le gouvernement français était unanimement de l'avis d'une intervention humanitaire (Cf , fichier auditio1.rtf, , , ). Dans son audition, M. Bernard Debré (qui sera ministre de la coopération six mois après le génocide) affirme que M. Mitterrand était favorable à une opération sur l'ensemble du territoire et au rétablissement d'un pouvoir Hutu, et que M. Balladur s'est opposé à ce dessein (cf Audition de M. Debré).Lire aussi : Benoît Collombat, David Serveney, Au nom de la France, guerres secrètes au Rwanda, La Découverte (2014), chapitre Les trois cercles du pouvoir, qui décrit des divergences entre d'une part l'Élysée et Matignon, et d'autre part des tensions au sein du gouvernement opposant M. Balladur, soutenu par François Léotard aux chiraquiens tels qu'Alain Juppé et son directeur de cabinet Dominique de Villepin. військового втручання, щоб протистояти РПФ, Едуард Балладур, тодішній прем'єр-міністр Франції, заявив у письмовій формі президентові Франції Франсуа Міттеррану 21 квітня, що одна з умов успіху операції, вимагає "обмежити операції з гуманітарними діями, не брати участь в тому, що буде вважатися колоніальною експедицією в самому серці території Руанди"Rapport de la mission parlementaire française d’information sur le Rwanda, annexe 9 - Turquoise, , , cité également par Patrick de Saint-Exupéry, L'inavouable, la France au Rwanda, les Arènes (2004) , .. Крім того, французька присутність була обмежена двома місяцями. Перед парламентською місією інформації про Руанду, містер Балладур уточнитьMission d'information sur le Rwanda, audition de M Balladur, що "деякі уповноважені передбачали військове втручання, зокрема в Кігалі. Однак угода була дуже швидко ухвалена між президентом Республіки та ним, щоб відкинути цю гіпотезу, яка могла б втягнути Францію в конфлікт і звинуватити її країнами регіону."

Ця амбівалентністьSelon Patrick de Saint-Exupéry, l'Opération Turquoise fut « littéralement schizophrénique », les ordres étant à double volet. cf. L'inavouable, la France au Rwanda, . Plus loin, , il estime que la conjonction de la neutralité, de la détermination à arrêter les massacres et de la nécessité pour cela de rétablir l'autorité des responsables du génocide relève d'une « chimère ». також, здається, поділялася солдатами та їхніми офіцерами на місці. Під час своєї зустрічі в Гомі наприкінці червня з генералом Лафуркадом для розмежування відповідних районів, зайнятих РПФ та операцією Бірюза командир MINUAR, генерал Даллер, зазначає, що якщо генерал Лафуркад не прагне протистояти безпосередньо з РПФ, це не те саме з його оточенням, який від імені вірності Франції зі своїми колишніми друзями вважає, що операція має на меті допомогти FAR протистояти РПФUn colonel de l'Opération Turquoise, ancien conseiller militaire des FAR, déclara publiquement qu'il n'était pas au Rwanda pour désarmer les FAR ou les milices, mais qu'il mettrait tous les moyens à sa disposition pour défaire le FPR s'il s'avisait de s'approcher de la zone occupée par les Français. Ses propos furent repris par la RTLM. Il dut être désavoué par le Général Lafourcade. cf. Roméo Dallaire, J'ai serré la main du diable, Libre Expression (2003), . Протистояння з реаліями геноциду було шоком для багатьох членів операції.

Розгортання операції Початок, 22 червня 1994 Ця операція проводилася з Заїрі. Порядок місії Бірюза 22 червня 1994 року передбачає, що французька армія повинна вступити в Руанду з Гізенії, на північному заході Руанди та Кіангугу на південному заході Руанди. Аеропорт Гома в Заїрі служить логістичною базою для операції, поки повітряна група розташовується в Кісангані.

Підтверджена мета полягає у захисті в "безпечній гуманітарній зоні", "населення під загрозою" як геноциду, так і військового конфлікту між РПФ та тимчасовим урядом Руанди. Жодна ієрархія не встановлена між тими, кому загрожує геноцид, та тими, кому загрожує побічні ефекти збройного конфлікту. Вони були асимільовані до двох партій військового конфлікту. Тому геноцид сприймався як колатеральне явище війни. Було наказано залишатися нейтральним між цими сторонами. Зокрема, не було питання про арешт відповідальних за геноцид. Мета місії полягала в тому, щоб покласти край різанинам, заохочуючи Збройні сили Руанди відновити їх владу, коли вони брали участь безпосередньо в геноциді. Нейтралітет втручання зокрема критикував Жан-Херве Брадол, керівник програми «Лікарі без кордонів», просто гуманітарна операція йому здавалася в основному недостатньою для зупинки геноцидуRapport de la mission parlementaire française d'information sur le Rwanda, ..

Склад сил Бірюза Сили мали 2550 солдатів французької армії та 500 інших із семи африканських країн (Сенегал, Гвінея-Біссау, Чад, Мавританія, Єгипет, Нігер та Конго). Вона користувалася супутниковим покриттям Союзу Західної Європи, що дозволило йому знайти табори для біженців та рухомі колони. Флот Антонова дилера зброї Віктора Бута з цього приводу використовувався французькою армією для передачі обладнання та військ через транспортні транзити та компанію SPAIROPS (Spécial Air Opération Inlt) на чолі з Мішелем Віктором-Томасом].

Французькі підрозділи:

Частини 13-ї напівбригади іноземного легіону, 2-гий іноземний піхотний полк, 2-гий іноземний парашутний полк та 6-ий іноземний інженерний полк. Половина штату морського піхотного полку. Частини 2-ї батареї 35-го парашутного артилерійського полку. 1-а рота 3-го морського піхотного полку відведена з Габону. Третя батарея 11-го військово-морського артилерійського полку відділена від RCA. Взвод ескадрону циркуляції та транспорту 9-ї RCS (яка з тих пір стала 9-ю легкою бронетанковою бригадою морської піхоти) Нанта. Спеціальні сили: 150 чоловіків із командування спеціальних операцій (1-а RPIMA, Commando Trepel та CPA 10), які паралельно працювали з членами GING та EPIGN, з командами CRAP 11-ї дивізії паршутистів та з частинами 13-го RDP. Дві частини Служби охорони здоров'я армій: озброєні переважно 1-им медичним полком. Військова медична частина швидкого втручання (EMMIR), що базувалася в Циангугу (Руанда) Взвод санітарної евакуації у VAB 1 -го RMed та Bioforce в Гомі (Заїр). Частини 11-ї парашутистської дивізії: CRAP 35-го RAP, підтримка та зв'язківці 14-го RPCS. 1-а рота 2-ї RPIMA, що базується в Реуньйон. Легкий авіаційний загін армії. Взвод 2-ї роти 1-го піхотного полку (RCAM /Airomobile). Частини ВВС, включаючи два з транспортні ескадрони 1/62 Vercors, розташованої в Гому, а потім у Букаву з 14 липня та ротація Transall та Hercules. Два C-130 Hercules транспортного ескадрону 2/61 Франш-Комте беруть участь в операції, а також Transall "GOST" та кілька Transall бази 123 Орлеана.

Перші втручання