Луї Дембіц Брендайс (; 13 листопада 1856, Луїсвілл, Кентуккі, США — 5 жовтня 1941, Вашингтон, США) — американський юрист, який обіймав посаду судді Верховного суду США з 1916 по 1939 рік.
Життєпис
Ранні роки Луї Дембіц Брендайс народився 13 листопада 1856 року в Луїсвіллі, Кентуккі, в Адольфа Брендайса та Фредеріки Дембіц Брендайс, емігрантів єврейського походження з Богемії (зараз — Чехія, а тоді — Австрійська імперія). Луї був наймолодшим з чотирьох дітей. Його батько був успішним торговцем зерном. Під час громадянської війни Адольф Брендайс часто відправляв свою родину відвідувати родичів та друзів на сході країни. В 1862 родина Брендайсів гостювала в своїх родичів в Нью-Йорку, а в 1864 — в Ньюпорті. В 1865 році Брендайси подорожували до Ніагарського водоспаду в Канаді, а знов до Ньюпорта. Початкову освіту Луї отримав у приватній школі міс Вуд в Луїсвіллі, потім — в Німецькій та англійській академії Луїсвіллю та Чоловічій старшій школі Луїсвіллю.
В 1872 родина Брендайсів поїхала до Європи. Вони проводили багато часу в Німеччині, Австрії, Італії та Швейцарії. Луї навчався в школі в Дрездені. В 1875 році Брендайси повертаються до США. Бажаючи піти по стопах свого дядька, Льюіса Дембіца, Луї вирішив вивчати право.
Навчання в Гарвардській школі права В 1875 році він вступив до Гарвардської школи права. В Гарварді Луї був видатним студентом і ставив рекорди в академічній успішності. Під час другого року навчання в Гарварді Луї зайнявся репетиторством, оскільки в його батька були фінансові проблеми та йому потрібно було самостійно покривати витрати на навчання. Також під час навчання в нього став стрімко падати зір і лікарі радили йому покинути навчання або менше читати, щоб зняти навантаження на зір. Луї просив своїх однокурсників читати йому. Одним з таких однокурсників був син заможного паперового магната Самюель Воррен, який потім стане його партнером по юридичній практиці.
Під час останнього року навчання в Гарварді Брендайса призначили наглядачем в Гарвардському коледжі. Луї закінчив юридичну освіту, коли йому було 20 років. За тодішніми правилами, він не міг стати випускником Гарвардської школи права до того, як йому виповнилось 21. Однак, з огляду на його академічну успішність, правила змінили, та Брендайс зміг стати випускником у 20 років.
Робота в Сент-Луїсі Чарльз Нейджел, чоловік Фанні, рідної сестри Брендайса та майбутній Міністр торгівлі та праці в адміністрації президента Тафта, пропонував йому місце в його юридичній практиці в Сент-Луїсі, Міссурі, але Брендайс відмовив. Однак, все ж Брендайс розглядав Сент-Луїс як один з варіантів після закінчення Гарвардської школи права і Нейджел підшукав йому інше місце — роботу в офісі адвоката Джеймса Тассіґа. В листопаді 1878 року Брендайс починає працювати на Тассіґа. В травні 1879 року Самюель Воррен, однокурсник Брендайса, запропонував йому відкрити спільну юридичну фірму в Бостоні. Брендайс погодився і влітку 1879 переїхав до Бостону.
«Воррен та Брендайс» і викладацька робота Брендайс та Воррен відкрили юридичну фірму «Воррен та Брендайс». В той же час Брендайс стає помічником судді Верховного суду Массачусетса Гореса Ґрея, завдяки чому в нього з'явилась можливість практикувати написання судових рішень та думок суддів. Брендайс пропрацював в Ґрея 2 роки. Скоро діяльність фірми «Воррен та Брендайс» почала розширюватись: в неї з'явились клієнти з Нью-Йорку. Брендайс захищав інтереси клієнтів у судах в Род-Айленді, Нью-Гемпширі. В той же період Брендайс встановлює важливі знайомства серед бостонської еліти. Одним з таким знайомств було знайомство із Олівером Венделлом Голмсом, колишнім начальником його партнера Воррена, а також майбутнім суддею Верховного суду США, з яким вони стануть колегами.
В 1882 році Брендайс починає читати лекції з предмету «Докази» в Гарвардській школі права. В 1886 році він став секретарем Асоціації Гарвардської школи права, а також допоміг заснувати юридичний журнал школи — Harvard Law Review. В 1889 році Воррен та Брендайс перестали бути партнерами, оскільки, помер батько Воррена і той, успадкувавши його паперовий бізнес, зайнявся справами бізнесу. Однак, до 1897 року фірма продовжувала називатись «Воррен та Брендайс» і Брендайс був радником в юридичних справах для Воррена. Воррен та Брендайс підтримували дружні стосунки до смерті Воррена. В 1890 році вони стали співавторами статті «Право на недоторканність особистого життя» (), опублікованій в Harvard Law Review. Ця стаття з'явилась через практичні проблеми, з якими зіткнувся Воррен. В 1883 році він одружився із дочкою сенатора Томаса Френсіса Баярда, і молода пара оселилась в елітному районі Бостона Бек-Бей, де вони розважали суспільство. Газета Saturday Evening Gazette багато писала про Ворренів із бруднуватими деталями. Це дратувало Воррена, він порадився із Брендайсом, і в результаті вийшла їхня спільна стаття в Harvard Law Review.
В 1884 Брендайс, який з часів Гарварду за політичними переконаннями був республіканцем, виступив проти висування Національним з'їздом Республіканської партії Джеймса Блейна та Джона Лоґана кандидатами на пост президента та віце-президента США відповідно. З 1884 року Брендайс почав називати себе демократом з маленької «д».
В 1889 році Брендайс вперше виступає у Верховному суді США у справі «Wisconsin Central R. Co. проти округу Прайс» (). Президент залізничної компанії Wisconsin Central Railroad найняв Брендайса молодшим радником у справі щодо оподаткування земель, що належали залізничній компанії. Брендайс успішно захистив інтереси компанії в суді та компанія стала його клієнтом і залишалась ним до 1905 року.
В 1891-96 роках Брендайс читав лекції з господарського права в Массачусетському технологічному інституті. В 1897 році назва фірми «Воррен та Брендайс» змінилась на «Брендайс, Данбар та Наттер», таким чином визнавши його партнерів з 1895 року Вільяма Данбара та Джорджа Наттера, яким він все більше делегував справи.
Суспільний адвокат
В 1890-х роках Брендайс все більше й більше бере на себе роль суспільного адвоката, тобто юриста, який бореться за та просуває суспільно корисні, на його погляд, ініціативи та заходи. Так, 1891 році від імені Асоціації торговців алкоголем він виступив проти введення законодавчим органом Массачусетса ще суворіших законів щодо обігу алкоголю. В результаті в Массачусетсі ввели менш суворі закони щодо алкоголю. В 1897 році від мені Ліги вільної торгівлі Нової Англії він виступив в Конгресі проти прийняття Закону Дінґлі, який підвищував ставки податків на певні групи товарів (вовна, льон, шовк, порцеляна, цукор).
Брендайс також боровся проти монополії залізничної компанії Boston Elevated Railway Company на залізничні шляхи, що проходили вулицями Бостона. Коли компанії було надано франшизу на ці шляхи, Брендайс написав критичну статтю у виданні Boston Evening Transcript, закликаючи всіх небайдужих громадян виступити проти надання законодавцями Массачусетса такої франшизи залізничній компанії. Його підтримували Суспільна франчайзингова ліга та Рада з торгівлі. В 1900 Брендайс переконав губернатора Массачусетса накласти вето на законопроект, що передбачав надання безоплатної франшизи на 50 років компанії Boston Elevated Railway Company. В 1902 році Брендайс, разом із Суспільної франчайзинговою лігою та Радою з торгівлі представили свій законопроект, який передбачав передання в лізинг міської підземної залізничної колії компанії Boston Elevated Railway Company на дуже обмежених умовах. В тому ж році законопроект був прийнятий.
В 1904—1906 роках Брендайс виступав за обмеження на законодавчому рівні Массачусетса рентабельності капіталу інвестованого в об'єднану газопостачальну компанію Бостона, активи якої, складались з активів 8-ми приватних компаній, об'єднаних в єдиний холдинг в 1903 році. Питання рентабельності інвестованого капіталу було пов'язано із цінами на газ. Газопостачальні компанії стверджували, що активи об'єднаного холдингу перевищували 24 мільйони доларів США та, що справедливою ціною за газ було 1 долар за тисячу кубометрів. Суспільна франчайзингова ліга стверджувала, що капітал холдингу не перевищував 15 124 121 доларів США, а все, що було вищим за цю цифру являло собою не вклад інвесторів, а прибутки від завищених раніше цін на газ. Брендайс виступив на Комітеті штату з питань освітлення і підтримав саму ідею об'єднання газових компаній, однак, вказав на те, що за законодавством Массачусетса проти «розводнення капіталу», тобто штучного завищення вартості капіталу, щоб визначити розумну компенсацію і обмежити рентабельність інвестованого капіталу сумою розумної компенсації, необхідно, щоб суспільство знало, скільки початково було інвестовано капіталу в підприємства. На думку Брендайса, дивіденди від інвестованого капіталу мають бути співмірними із ризиками, і, в той же час не можна дозволяти надлишок поза розмір ставки, за якою позичаються гроші (він вказав 4-5 %). Брендайс спільно із представниками газопостачальних компаній склав відповідний законопроект, який підтримала Суспільна франчайзингова ліга. Законопроект передбачав, що капіталізація об'єднаних газових компаній не перевищить 15 124 600 доларів США, а ціна на газ становитиме 90 центів за тисячу кубометрів. Законопроект у зміненому вигляді (ціна за газ встановлювалась у розмірі 85 центів за тисячу кубометрів) був прийнятий законодавцями Массачусетса. В цій справі опозицію Брендайсу складали як деякі представники бізнесу, так і ліві представники суспільства, які вважали, що газопостачальна компанія має бути державною, з чим Брендайс не погоджувався .
В 1905 році Брендайс починає займатись захистом інтересів застрахованих, чиї страхові внески в нью-йоркській компанії Equitable Life Insurance Society були під загрозою, оскільки між фінансистами розгорталась боротьба за контроль над компанією. Застраховані сформували Захисний комітет страхувальників Нової Англії та найняли Брендайса юридичним радником. Брендайс не брав гроші за цю роботу, це була його pro bono ініціатива. Брендайс дбайливо вивчив питання страхування життя та представив декілька доповідей.
В одній із доповідей він так описав стан справ: на 1 січня 1905 року 90 компаній страхували життя 10 мільйонів американців. Загальна страхова сума, за словами Брендайса, становила 12 928 493 754 доларів США, при цьому сума страхових внесків складала 498 303 279 доларів США. Він також вказав, що активи цих 90 компаній складали 2 573 186 639 доларів США. Майже половина з цих активів контролювалась 3-ма страховими компаніями на Волл-стріт. Брендайс вказав на те, що, таким чином в руках страхових компаній зосереджені швидко-ліквідні активи, які вони використовують для надання кредитів промисловості. Таким чином, робить висновок Брендайс, вони мають владу кредитора над промисловістю.
Далі він описав зловживання страховими компаніями: приховування поганих інвестицій від суспільства, фальсифікація бухгалтерських записів, використання довірених їм коштів на політичні цілі. Крім того, Брендайс вказав на неефективність менеджменту страхових компаній. У справі страхування життя, вказав Брендайс, успіх підтверджується невеликими пропорційними витратами, високою рентабельністю абсолютно безпечних інвестицій та невеликим відсотком достроково припинених полісів або полісів, від яких відмовились. При цьому, він вказав, що у трьох найбільших страхових компаній, New York Life, Equitable та Mutual Life, співвідношення витрат до доходів від страхових внесків складало 22,37 %, 22,78 % та 24,65 % відповідно. Брендайс назвав таке відсоткове співвідношення «жахливим».