Російський дореволюційний правопис, рідше — російський дореформений правопис — правопис російської мови, що діяв від 1710 року, після впровадження гражданського шрифту, й до його реформи в 1918 році. Використовувався також як український правопис у часи заборони друку українською мовою у підросійській Україні у 1800—1900-х роках.
Російський дореволюційний правопис зберігся й після 1918 року в російських емігрантських виданнях.
Єдиної загальновизнаної норми дореформеної орфографії не існувало. Правопис останніх 50 років (1870—1910-ті роки) був унормований більше, ніж правопис перших 70 років (1800—1870-ті роки). Найавторитетніші посібники і зведення правил з російського дореформеного правопису з'явилися після 1870-х років під керівництвом російського науковця Якова Грота.
Відмінності дореволюційної орфографії від сучасної
Абетка До 1918 року російська абетка налічувала 35Россійская грамматика, сочиненная Императорскою Россійскою Академіею. Изданіе тритье. Въ Санктперербург, Печатано въ типографіи И м п е р а т о р с к о й Россійской Академіи, 1819, с. 2, п. 5 «Буквъ въ Россійскомъ язык, слдуя общему употребленію, считается тридцать пять, которыхъ начертаніе и названіе есть слдующее…»Практическая русская грамматика, изданная Николаемъ Гречемъ. Второе изданіе, исправленное. Санктпетербург, въ типографіи издателя. 1834, с. 3, п. 8 «Русская азбука иметъ тридцать пять слдующихъ буквъ…»Русское правописаніе. Руководство, составленное по порученію Второго отдленія Императорской академіи наукъ академикомъ Я. К. Гротомъ. Одиннадцатое изданіе. Санктпетербургъ. Типографія императорской академіи наукъ. (Вас. Остр., 9 лин., № 12.) 1894, с. 2, п. 2 «Русская азбука состоитъ изъ 35-ти буквъ…», а не 33 літери, як зараз. У ній були такі літери: А а Б б В в Г г Д д Е е Ж ж З з И и І і К к Л л М м Н н О о П п Р р С с Т т У у Ф ф Х х Ц ц Ч ч Ш ш Щ щ Ъ ъ Ы ы Ь ь Ѣ ѣ Э э Ю ю Я я Ѳ ѳ Ѵ ѵ
Назви літер російської дореформеної абетки (написання російське сучасне): аз, буки, веди, глаголь, добро, есть, живете, земля, иже («и восьмеричное»), и десятери́чное, како, люди, мыслете, наш, он, покой, рцы, слово, твердо, ук, ферт, хер, цы, червь, ша, ща, ер, еры́, ерь, ять, э, ю, я, фита́, и́жица.
Як видно, в абетку входили 4 скасовані літери — І, , але двох літер в абетці не було — Ё, Й.
«Написання» Ё і Й лише формально не входили в абеткуРусское правописание. Руководство, составленное по поручению Второго отделения Императорской академии наук академиком Я. К. Гротом. Одиннадцатое издание. СПб. Типография императорской академии наук. 1894 г., с. 2. «Русская азбука состоит из 35-ти букв… Буквы и, е получают еще особое назначение помощию надстрочных знаков (й, ё), при которых они изображают другие звуки и потому в этом виде должны бы также занимать место в азбуке», але уживалися точно так, як і зараз. «Написання» Й називалося «и съ краткой».
Вимова скасованих літер
Літера І вимовлялася як І; Літера вимовлялася як Є; Літера вимовлялася як Ф; Літера вимовлялася як І; Літера Ъ не вимовлялася (була спроба скасуватиПротоіерей Валентинъ Асмусъ. Краткое пособіе по старой орѳографіи русскаго языка . Русское Зерцало, М., 1999. — 28 с. ISBN 5-7955-0022-4 / с.9, але не вдалося).
Отож для звуку [ф] було дві літери — Ф і , для звукосполучення [йе] також було дві літери — Е і , а для звуку [і] — три літери — И, І і .
Правила вживання скасованих літер Вірш з Проф. Н. К. Кульманъ. «Методика русскаго языка», Спб., изданіе Я. Башмакова и Ко, 1914 (3-е изд.), стр. 182. Цит. по: Кстати о ятѣ // April 26th, 2005 10:23 am
Літера І вживалася перед голосними (у тому числі і перед Е, Ё, Ю, Я) і перед Й, а також у слові міръ в значенні всесвіт, для розрізнення зі словом миръ — спокій, тиша. Літера вживалася в 128 коренях слів російської мови, а також у деяких суфіксах і закінченнях. Щоб було легше вивчити список коренів з літерою , були придумані спеціальні вірші.
Літера початково відповідала звуку [ě], який у різних слов'янських мовах перейшов у різні звуки. У російській мові вимова перестала відрізнятися від літери Е, в українській літературній у більшості слів перейшла в І, хоча в діалектах української збереглася інша вимова, а в болгарській, наприклад, перейшла у Я. Для порівняння:
Українське слово Російське словов сучасній орфографії Російське словов дореволюційній орфографії бiлий белый блый сiрий серый срый копiйка копейка копйка мiсце место мсто тiсто тесто тсто
Але там, де українській І відповідають інші російські літери (О чи И), не було (вона відповідає російському звуку Е): сіль — соль; біль — боль; гідність — годность (достоинство).
Літера уживалася в словах, що прийшли в російську мову (або раніше церковнослов'янську) напряму з грецької мови, на місці грецької літери θ (тета). Загальновживаних слів з цією літерою небагато: З власних імен: Агаья, Анимъ, Аанасій, Аина, Вароломей, Голіаъ, Евимій, Мара, Матей, Меодій, Наанаилъ, Паренонъ, Пиагоръ, Руь, Саваоъ, Тимоей, Эсирь, Іудиь, аддей, ёкла, емида, емислоклъ, еодор (ёдоръ, едя), еодосій (едосій), еодосія, еодотъ (едотъ), еофанъ (але Фофанъ), еофилъ, ерапонтъ, ома, оминична. З географічних назв: Аины, Аонъ, Вианія, Виезда, Виинія, Вилеемъ, Висаида, Гесиманія, Голгоа, Карагенъ, Коринъ, Мараонъ, Парія, Паренонъ, Эіопія, аворъ, еодосія, ермофилы, ессалія, ессалоники, ивы, ракія. Народи (етноси): кориняне, паряне, скиы, эіопы, иване. Загальні назви: анаема, акаистъ, апоеозъ, апоегма, ариметика, диирамбъ, еимоны, каолическій (але католическій), каедра, каизма, киара, левіаанъ, логаримъ, мараонъ, миъ, миологія, моноелитство, орографія, ороэпія, паосъ (страсть, але Пафосъ — острів), рима, эиръ, иміамъ, ита. Низка рідкісних власних назв також пишеться через фіту. Це більше, ніж сто власних назв зі Старого Заповіту, наприклад: Аштеро-Карнаимъ (Буття 14:5). Рідкісні грецькі та єврейські назви: Ельоверополь — стародавнє місто (руїни) в Південній Палестині на дорозі між Єрусалимом і ГазоюЖитія святыхъ, на русскомъ язык, изложенныя по руководству Четьихъ-Миней Св. Димитрія Ростовскаго съ дополненіями, объясненительными примчаніями и изображеніями святыхъ. Книга четвертая. Москва. Синодальная типография. 1906. с. 866. Людям, що не стикалися з географією чи історією Греції, її біблійними місцями, не займалися їхнім вивченням, рідкісні слова з , яких тут нема, можуть ніколи і не трапитися. Літера уживалася в слові мро для його відмінності від слів миръ і міръ, а також за традицією ще в декількох словах грецького походження на місці літери іпсилон (як і мро, це переважно слова, що відносяться до церкви). До початку XX століття це: пакои, постась, полелей, смволъ (тільки в значенні символу віри), снодъ (хоча в словниках — синодъ). Похідні слова від смволъ і снодъ до початку XX століття не утримали : символическій, синодальный, синодскій, синодическій. У текстах церковнослов'янською мовою гражданського друку (наприклад, у молитвословах) певні слова, які пишуть через іжицю, ширше — ссопъ, Мры Лкійскіе. У російському тексті початку XX століття вони виглядають як иссопъ, Мры Ликійскіе. Літера Ъ писалася на кінці слів після приголосних і не читалася, на противагу Ь на кінці слів, який пом'якшує приголосні звуки, а ще офіційно в слові отъэкзаменовать, зустрічається в слові сверхъчувственный, в слові съузить Грот наказував Ъ не вживати. При написанні слів через дефіс — у звичних загальновживаних словах Ъ зберігався: изъ-за, контръ-адмиралъ. А при написанні запозичених назв — Ъ перед дефісом міг опускатися. (Опускати Ъ перед дефісом — це побажання Грота).
Орфографія окремих морфем (приставок, відмінкових закінчень)
Префікси, що закінчуються на «-з» («из-», «воз-», «раз-», «роз-», «низ-»), перед подальшою «с» зберігали «з»: разсказъ, разсуждать, возсоединить. Префікси «без-», «через-», «чрез-» завжди мали на кінці «-з»: безполезный, безкровный, безтактный, безсонница; черезчуръ, чрезполосица. Замість закінчення «-ого» писалося «-аго»: краснаго, чернаго. Замість закінчення «-его» писалося «-яго»: синяго, третьяго. (Після шиплячих замість «-его» писали не «-яго», а «-аго»: старшаго, павшаго, тощаго). Закінчення «-ого» уживалося тільки у випадку, якщо наголос падав на нього: тако́го, хромо́го, а також в словах: первого, того, этого; самого́ (але са́маго) Замість закінчення орудного відмінку «-ой» було два закінчення — основне (повне) «-ою» і його скорочений варіант «-ой». Можна помітити (але це не правило), що при написанні двох і більше слів підряд із закінченням «-ою» останнє скорочують в «-ой»: «какою-нибудь глагольною формой»П. Смирновский. Учебник русской грамматики для младших классов средних учебных заведений. Часть 1. Этимология. Издание двадцать шестое, печатанное без перемен с 25-го издания, допущенного Учен. Ком. Мин. Нар. Пр. к употреблению в качестве учебного руководства для младших классов средних учебных заведений (от 20 апреля 1915 г. за № 18239). с. 68, 3-я строка снизу. (У форматі DjVu). У сучасній орфографії навпаки: «-ой» є звичним закінченням, а «-ою» — його варіант. Але зараз повсюдно уживається «-ой», а «-ою» можна зустріти хіба що у віршах. Замість закінчення «-ью» було два закінчення — основне «-ію» і його варіант «-ью». У підручнику початку XX століття (1915 рік) можемо бачити форми костію (-ью), тростію (-ью). У підручнику 1879 рокуРусская и церковно-славянская этимология: Для средних учебных заведений/Сост. Л. Поливанов. — 6-е изд. — М., 1879 (тип. М. Н. Лаврова и Ко) представлений тільки варіант «-ью». (Хоча в самому тексті підручника зустрічаються слова і на «-ію»). У книгах зустрічаються упереміш і ті і ці форми. У жіночому і середньому родах замість закінчень «-ые», «-ие» уживалися закінчення «-ыя», «-ія»: русскія псни, новыя кресла. Закінчення «-ые», «-іе» вживалися із словами чоловічого роду: новые столы, хорошіе дома. При переліку слів жіночого і середнього родів уживалося закінчення «-ыя», «-ія»: новыя псни, кресла и мечты. Для позначення словосполучень, у яких були іменники чоловічого роду, уживалося закінчення «-ые», «-ie»: новые журналы, книги и изданія. У жіночому роді замість «они» писали (у ряді випадків і вимовляли) «он». (В інших родах — «они»). У жіночому роді також уживалися слова «одн», «однхъ», «однмъ», «однми». (В інших родах — «одни», «однихъ», «однимъ», «одними»). Займенник «её (неё)» в родовому відмінку писався (а у віршах міг і вимовлятися) як «ея (нея)», але «её (неё)» в знахідному відмінку: «Онъ взялъ ея книгу и отдалъ её ей», «Ея Императорское Величество», «ея печальныя деревни». Замість слова «саму» прийнято було писати «самоё»: Она винила самоё себя. (Вживання слова «самоё» в середньому роді є помилкою). (Слово «саму» трапляється в словнику Даля наряду зі словом «самоё», але грамотно вважалося писати «самоё»). Слово «самъ» вживалося тільки тоді, коли хтось щось робив сам: Я самъ приказалъ. Она сама такъ решила. Оно само упало. В інших випадках замість слова «самъ» говорили і писали «са́мый»: Это онъ? — Онъ са́мый. Когда онъ прихалъ? — Онъ прихалъ въ са́мый день Пасхи. «Са́мый» — істинний, справжній: Богъ есть са́мая истина и са́мое добро, или сама́ истина и само́ добро. Скажи са́мыя слова́ его, слово въ слово, подлинныя. (Груба помилка при вимові цих незвиклих форм слів — вимовляти замість слова «са́мый» — «самы́й» — це неправильно. Такі помилки в постанові наголосу виникають від відсутності інформації про правильну вимову). Слово «суть» було формою дієслова «есть» у множині. Укропъ, чеснокъ и морковь — суть овощи; Это всё суть гипотезы и предположенія; Основные гласные звуки въ русскомъ и церковно-славянскомъ языкахъ суть: а, у, иЭтимология 1879 года. Правила перенесення слів були трохи складніші, ніж сучасніП. Смирновский. Учебник русской грамматики для младших классов средних учебных заведений. Часть 1. Этимология. Издание двадцать шестое, печатанное без перемен с 25-го издания, допущенного Учен. Ком. Мин. Нар. Пр. к употреблению в качестве учебного руководства для младших классов средних учебных заведений (от 20 апреля 1915 г. за № 18239). с. 76 (У форматі DjVu):