Ерік Лінкорд «Лінк» Байфілд (; , Оттава — , Сент-Альберт, Альберта) — канадський журналіст, письменник і політик консервативного спрямування.

Народившись у 1951 році у сім'ї професійного журналіста, Лінк Байфілд спочатку влився у рух хіпі, але розчарувавшись у ньому, став до стерна газети свого батька. Перебуваючи на консервативному фланзі політичного спектра, Байфілд традиційно та послідовно виступав проти прав ЛГБТ, фемінізму і навіть реп-музики. Не отримавши жодної професійної освіти, він писав книги та п'єси, паралельно беручи активну участь у політиці Канади й Альберти. У 2004 році Байфілда обрано до Сенату Канади, але його не призначили сенатором, і у 2010 році він сам склав повноваження, взявши участь у виборах 2008 та 2012 років. Лінк Байфілд помер у 2015 році після довгої та важкої боротьби з раком.

Біографія

Молоді роки Народився 5 грудня 1951 року в Оттаві, провінція Онтаріо у Канаді. Він був одним з шести дітей консервативного оглядача та Вірджинії Байфілд.

Дитячі роки провів у Манітобі. У молодості перебував під впливом культури хіпі, носив довге волосся та часто їздив автостопом до будинку сім'ї своєї матері в Новій Шотландії, а також всією країною, щоб дізнатися «реальне життя». Деякий час він навіть відбував покарання у . Зрозумівши, за словами батька, «моральне банкрутство цієї наркотичної культури», Лінк звернувся до християнства та вирішив піти його стопами у сімейному бізнесі та журналістиці.

Кар'єра у журналістиці У 1978 році Лінк переїхав до Альберти, і пізніше змінив свого батька на посаді редактора «». Байфілд був редактором і видавцем цього журналу протягом 18 років — з 1985 до 2003 рік. При ньому журнал став більш уїдливо соціально-консервативним: виступав проти прав гомосексуальних людей, за контрацепцію неодружених жінок, турбуючись про те, що феміністська юридична еліта може оголосити «сезон полювання на чоловіків», і називав реп-музику злом. Також журнал виступав проти Національної енергетичної програми ліберального прем'єр-міністра П'єра Трюдо, яка передбачала контроль над цінами на нафту. Зрештою через накопичені борги, тому що журнал стали рідко купувати, його випуск припинився.

Після цього, Байфілд став оглядачем «», публікувався в «Calgary Herald», «National Post», «Globe and Mail» і «Winnipeg Free Press». Також був журналістом мережі «», включно з виданням «», завдяки чому став провідним голосом канадських консерваторів. Не отримавши жодного формального навчання чи вищої освіти, він був співавтором книг з історії християнства, Альберти та Канади, написав чотири п'єси для молоді.

Політична та громадська діяльність У 2003 році Байфілд заснував і став головою Громадянського центру за свободу та демократію () — лобі-групи, яка «виступає за відповідальний уряд».

27 вересня 2004 року Байфілд став одним з перших, хто оголосив про висування своєї кандидатури на виборах від Альберти у Сенат Канади. Він вирішив залишитися незалежним від інших сторін, і був одним з двох незалежних кандидатів разом із . 22 листопада Байфілд посів 4-те й останнє місце, отримавши 236 382 голосів. Він був обраний як «», але так і не отримав призначення до Сенату. Наступні вибори мали бути проведені через шість років, але у 2010 році Ед Стельмах продовжив термін ще на три роки, після чого Байфілд зазначив, що таке рішення еквівалентне призначенню. Після шестирічного очікування призначення, 22 листопада того ж року Байфілд подав у відставку з посади сенатора, звинувативши Стельмаха у відсутності зусиль щодо просування справи, попри те, що прем'єр-міністр Канади Стівен Гарпер робив неодноразові спроби реформування Сенату. Оскільки з 1989 року у провінції Альберта проводяться окремі вибори «сенаторів в очікуванні» виборцями, не передбачені жодною законною чи федерально-конституційною ситуацією, прем'єр-міністр жодним чином не зобов'язаний призначати цих кандидатів у Сенат, оскільки результати голосування не є обов'язковим приводом до призначення.

У 2007 році Байфілд став одним з членів-засновників , яка у 2008 році об'єдналася з , незадовго до провінційних загальних виборів у квітні. Після злиття партії із , він марно боровся за місце від округу Вайт-Коурт-Сте на виборах 2008 року.

У 2010 році Байфілд став кандидатом Союзу від округу Барргід-Морінвілл-Вестлок на загальних виборах 2012 року до Законодавчих зборів Альберти. Він відстав від кандидата Прогресивно-консервативної партії Альберти менш як на 5 % голосів.

Проблеми зі здоров'ям У червні 2014 року Байфілду діагностовано рак печінки та стравоходу у IV стадії. Йому відвели два роки життя з хворобою, з якою він боровся як медичними методами, так і альтернативними, перш ніж перейшов до самоаналізу, релігійного самовдосконалення та молитов. У вересні того ж року заслуги Байфілда були вшановані в у Калгарі, де його назвали ключовою фігурою консервативного руху. За 11 днів до своєї смерті, Байфілд розіслав своїм друзям електронною поштою листа, в якому описав своє життя з раком, зазначивши, що "для мене є загадкою, чому Ісус любить тебе — і мене — і всіх інших. Я маю на увазі, що дуже люблю деякі роботи, які зробив за ці роки, але не настільки, щоб піти на Хрест і врятувати їх. Проте Ісус зробив це, щоб урятувати своє творіння. Чому? Справа не в тому, що Бог ніколи не допускає страждання, або що ми ніколи не помремо фізично; тільки ідіот міг навіть спробувати повірити у це. Псалмоспівець обіцяє вічні особисті стосунки з Людиною, яка зробила її, і хто хоче жити з нею завжди. Це співвідношення потенціалу з Богом і є життям, тепер і в майбутньому. Бог благословить усіх!!!.

Смерть і похорон Лінк Байфілд помер 24 січня 2015 року у віці 63 років, програвши боротьбу з раком, у Стердженському громадському шпиталі в Сент-Альберті провінції Альберта, на північ від Едмонтона. Помер у день пам'яті Франциска Салезького, покровителя журналістів. Після Лінка залишилися його батько Тед, четверо братів і сестер, дружина Джоан, четверо дітей та шестеро онуків. Прощання з Байфілдом відбулося 31 січня у церкві Сент-Емеренс у Рівер-Куї-Барре.

Прем'єр Альберти Джим Прентіс заявив, що Байфілд «вніс реальний внесок з погляду його уявлень про провінцію, Західну Канаду та країну». Тимчасовий лідер Партії Вайлдроуз на своїй сторінці в мережі «Твіттер» написала, що «засмучена відходом Лінка Байфілда», зазначивши, що «мої думки та молитви з тими, чиє життя він торкнувся».

Особисте життя У 1981 році одружився з Джоан, з якою зустрівся під час роботи в християнському журналі в Едмонтоні. У них було четверо дітей — донька та три сини — Елі, Колман, Сайлас й Еліс. Син Колман продовжив справу батька як журналіста видань мережі «Sun Media», хоч і з помірними поглядами. За віросповіданням Лінк був католиком, внаслідок чого виступав проти прав геїв й абортів. У політиці він вважав себе захисником прав власності та конкуренції у сфері охорони здоров'я й освіти. Він любив музику, гуляв на відкритому повітрі та ходив у походи.

Нагороди У 2005 році Лінка Байфілда нагороджено .

Пам'ять 2 лютого 2015 року на згадку про Байфілда засновано Фонд спадщини для допомоги журналістам зі стартовим капіталом у 25 тисяч доларів, пожертвуваних журналістом Томом Макфілі.

Примітки

Посилання