Більшість міжнародної системи складається з невеликих держав. Хоча вплив малих держав у цій системі може бути меншим порівняно з великими, вони все ж можуть впливати на її функціонування разом з іншими країнами. Розділення на малі та великі держави формалізувалося після укладення Шомонського трактату в 1814 році. До цього часу вважалося, що всі незалежні країни теоретично були рівні, незалежно від їхньої фактичної потужності та відповідальності.

Згідно з оглядовим дослідженням 2017 року, можна висловити згоду з твердженням, що невеликі держави, як правило, віддають перевагу багатостороннім підходам як засобу впливу та стримування великих держав. Аналіз впливових малих країн свідчить про їхню здатність розвивати владу в конкретних справах для компенсації недостатньої сукупної структурної сили. Таким чином, малі держави можуть розвивати вплив, що не відповідає їхньому розміру, особливо в сфері найважливіших для них питань. Крім визначення пріоритетів, невеликі держави успішно використовують стратегії коаліцій, навіть якщо їхня адміністрація обмежена ресурсами порівняно з більшими партнерами. Неформальність, гнучкість і автономія їхніх дипломатів можуть виявитися вигідними під час переговорів та в інституційних умовах.

Велика і мала сила Практично всі дослідження в сфері міжнародних відносин фокусуються на політиці великих держав, тому ми не будемо розглядати її тут. Як відзначив Ласло Речеї, статус влади визначається здатністю до застосування насильства: "Якби поняття війни не існувало в міжнародних відносинах, тоді визначення "малої сили" втратило б своє значення; аналогічно внутрішньо національно житті цей термін не має сенсу, якщо порівнювати людину за її зростанням чи статурою в порівнянні з її співгромадянами".Réczei, (1971). The Political Aims and Experiences of Small Socialist States. In Schou, A. & Brundtland, A. O. (eds) Small States in International Relations. New York: Wiley Interscience Division, p. 76.

Більшість досліджень малих держав, які складають основу традиції досліджень малих держав, були проведені в період розквіту неприєднання такими вченими, як Девід Вітал,Vital, D. (1967). The Inequality of States: a Study of Small Power in International Relations. Oxford, England: Oxford University Press. Роберт Ротштейн,Rothstein, R. L. (1968). Alliances and Small Powers. New York: Columbia University Press. Моріс Іст та Роберт Кеохейн.

Закріплення тенденції до меншого інтересу до руху неприєднання в 1970-х роках взаємодіяло з поступовим відступанням від досліджень малих держав, що досягло свого піку в критичній рецензії Пітера Бера на дослідницьку традицію. У своїй оцінці, він ставив під сумнів малість як корисну основу для аналізу. Поняття малої влади вперше отримало серйозне визнання у дослідженні Девіда Мітрані щодо світового уряду (pax oecumenica) у 1933 році. Мітрані висловлював твердження, що міжнародне співтовариство складається лише з двох рівнів державної влади: великої та малої.Mitrany, D. (1933). The Progress of International Government. London: George Allen & Unwin Ltd, p. 9.

Асле Тодже вважає, що великі та малі держави розрізняються за моделями поведінки. Малі держави – це не зменшені великі держави чи великі мікродержави.Toje, A. (2010). The European Union as a small power: After the post-Cold War. New York: Palgrave Macmillan.

Алезіна та Сполаоре вказують, що переваги великих держав включають ряд аспектів, таких як менша економічна вразливість, вища військова потужність, доступність дешевших суспільних благ, більша адміністративна сила та велика дипломатична впливовість. Хоча малі країни можуть утворювати військові союзи, загалом розмір визначає ступінь військової потужності. Зрозуміло, що зовнішня політика малих держав формується таким чином, щоб подолати їхню обмежену можливість у цих сферах. Наприклад, щодо економічної сили, більші держави можуть здійснювати перерозподіл коштів з розвиваючихся регіонів у занепадаючі, що не є доступним для більшості малих держав і робить їх вразливими перед тимчасовою нестабільністю та коливаннями економіки. Алезіна та Сполаоре стверджують, що якщо б вигода відповідала лише розміру, то увесь світ став би однією країною. Вони вказують на кілька причин, які можуть призвести до збільшення кількості держав у міжнародній системі. По-перше, це може бути пов'язано з демократизацією, оскільки диктатори віддають перевагу співпраці з великими державами для отримання більшої ренти. Збільшення кількості демократій призводить до більшої кількості держав. Миролюбність також може бути фактором, оскільки малим державам легше залишатися стабільними в умовах миру. Важливою роллю відіграє вільна торгівля та міжнародна економічна інтеграція, оскільки це надає малим державам доступ до ринків, на яких вони залежать. Також важливі такі аспекти, як наявність міжнародних інституцій для координації політичної та економічної політики, а також розвинене міжнародне право та чіткі права власності.

Визначення малих держав Немає єдиного визначення малої держави. Тому їх визначали використовуючи різні підходи вивчення. Як зазначають Торхаллссон і Стейнссон, дефіцит ресурсів і можливостей, які визначають владу і вплив, є центральним у більшості критеріїв визначення малої держави. Найпоширенішим критерієм є визначення за розміром держави. Окрім чисельності населення та розмірів територій, також використовуються інші критерії, такі як економічний та військовий потенціал.

Навіть при тому, що найбільш загально вживаним критерієм для класифікації держав як малих є їхня чисельність населення, немає узгодженості щодо того, яку щільність населення повинні мати держави для визначення їх як малих чи середніх. Багато науковців розглядають країни з населенням менше 10 або 15 мільйонів як малі, хоча іноді країни з населенням до 30 мільйонів також розглядаються як малі. З іншого боку, деякі вважають, що розмір є відносною концепцією, де вплив великих держав визнається як набагато більший, а вплив середніх держав вважається помірно більшим, ніж вплив малих. Крім того, малі держави майже не мають можливостей впливати на міжнародну систему.

Зрозуміло, що характеристика "мала" не має однозначних параметрів і сильно залежить від контексту, як відзначає Лонг. Розмір держави є результатом впливу не одного, а кількох факторів, таких як чисельність населення, ВВП та військові потужності. Для досягнення об'єктивних висновків важливо враховувати якісні та кількісні підходи до аналізу та визначення малої держави. Важливо відзначити, що розмір і вплив можуть змінюватися з часом, як відзначає Віталь, і кожна держава має свої аспекти сили і слабкості.

В реалістичному підході до теорії малих держав виявляється, що обмежені повноваження маленьких держав переважно обумовлені їхньою фактичною відсутністю влади, що, звісно, не завжди відповідає дійсності. Наприклад, вони можуть мати значущий вплив у сфері міжнародної комунікації, як у політичному, так і соціальному контексті, що підкреслюється в дослідженні Чонга та Маасса (2010), яке визначає це як індикатор "зовнішньополітичної сили".

Наприклад, Thorhallsson пропонує комплексну структуру, що враховує численні фактори. В цьому контексті такі аспекти, як фіксований розмір (населення та територія), розмір суверенітету (рівень контролю держави над внутрішніми справами та кордонами та її міжнародне визнання), політичний розмір (військовий та адміністративний потенціал, внутрішня єдність та зовнішньополітичний консенсус), економічний розмір (ВВП, ринковий розмір та розвиток), перцептивний розмір (сприйняття держави внутрішніми та зовнішніми акторами) та розмір переваг (ідеї, амбіції та пріоритети вітчизняних еліт у відношенні до їхньої ролі в міжнародній системі) розглядаються як рівноправні, невраховуючи тільки один фактор.

Розмір малих держав

Оптимальний якісний розмір малої держави На розмір малих держав впливає кілька змінних. Це, як правило, призводить до балансу між різноманітністю населення та перевагами більшої держави.

Різноманітність всередині населення виникає через різні потреби та переваги всередині населення. До них належать:

Неекономічні фактори (культура, релігія, мова) Економічні фактори (моделі доходу та індустріалізації)

Перевагою великих держав є наявність ширшого ринку та більш ефективна постачання суспільних благ. Крім того, держави можуть розвиватися, формуючи розширені внутрішні ринки, для внутрішнього засвоєння переваг вільної торгівлі. При здійсненні вільної торгівлі держави можуть залишатися меншими за розміром. Історично, періоди війни часто призводили до консолідації держави завдяки вартості та перевагам централізованої армії. Більші держави, як правило, асоціюються із міцнішими центральними урядами, в той час як процес демократизації сприяє виникненню менших держав.

Рання історія малих держав Європи Від 14-го до 17-го століття європейські міста-держави об'єднувалися навколо політичних та економічних питань, проявляючи багато характеристик, які є характерними для сучасних невеликих демократичних країн..

Процес індустріалізації та розширення міжрегіональної торгівлі сприяв регіональній консолідації. З підвищенням професіоналізації європейських армій та впровадження нововведень у військовій техніці зросли витрати на війни, що збільшувало переваги та потужність більших держав. В той час як імперії за межами Європи, такі як Китай, Османська імперія та Індія, виявляли тенденцію до розширення, платежів податків та підтримки еліти, історія свідчила, що часто розширення призводило до краху імперій, і існував оптимальний розмір для держав.

Ефективний розвиток сталої держави в Англії наприкінці 16-го та 17-го століть частково пояснюється внутрішнім географічним обмеженням країни, а не намаганням отримати нові території шляхом завоювання.

Оцінка розміру держави Для визначення того, що таке мала держава, потрібно враховувати різноманітні критерії. Існує безліч факторів, які можуть впливати на сприйняття розміру держави, і немає єдиного визначення, що відповідає на це питання. Незалежно від того, які критерії використовуються, немає однозначного методу групування держав світу через їхню різноманітність. Наприклад, навіть використання таких простих і часто використовуваних показників, як чисельність населення та географічна площа, може створити проблеми при спробі розділити країни світу на дві групи: малі та великі. В цьому випадку дуже різні країни, такі як Сан-Марино та Швеція, на одному полюсі, та Італія та Китай, на іншому, можуть бути об'єднані в одну категорію.

У своїй статті "Introduction: Small states and the European Union" Клайв Арчер і Ніл Нугент посилаються на дефініцію Раймо Вейрінена, яка стала визначальною для вимірювання характеристик малих держав у літературі з міжнародних відносин до публікації огляду Вейрінена в 1971 році. Навіть не дивлячись на те, що ця дефініція не є ідеальною та має свій віковий стаж, вона залишається корисною для охоплення різних підходів, які використовуються при визначенні малих держав.

Одна з осей розглядає питання про те, чи є фактори, що впливають на малість, ендогенними чи екзогенними. Це означає, чи визначається малість внутрішніми аспектами самої країни, такими як населення або валовий внутрішній продукт (ВВП), чи вона залежить від відносин із іншими державами, такими як чисельність збройних сил чи статус альянсів. Інша вісь передбачає об'єктивні та суб'єктивні оцінки. Тобто, чи розглядається малість у термінах "вимірюваних" елементів, таких як географічна зона чи розмір дипломатичного корпусу, чи ж у "імпресіоністичних" елементах, які включають погляди та практики коментаторів вдома чи за кордоном.