«Хоча лежачого й не б'ють…» — вірш Тараса Шевченка 1860 року, написаний у С.-Петербурзі.
Написання та автографи Зберігся чистовий автограф у «Більшій книжці»ІЛ, ф. 1, № 67, с. 317. Дата в автографі: «20 октября»«Хоча лежачого й не б'ють…» [Тарас Шевченко. Зібрання творів: У 6 т. — К., 2003. — Т. 2: Поезія 1847-1861. — С. 361; 752-753.] litopys.org.ua Процитовано 2 січня 2024. Вірш датується дослідниками за автографом та його місцем у «Більшій книжці» серед творів 1860-го: 20 жовтня 1860 року, та місцем написання — С.-Петербург.
Публікація Вперше надруковано в «Кобзарі з додатком споминок про Шевченка Костомарова і Микешина» 1876 року (Прага, стор. 256), де подано за «Більшою книжкою».
Сюжет У вірші йдеться про російську імператрицю Олександру Федорівну — вдову Миколи І і матір Олександра II, яка померла 20 жовтня 1860 року. Під час її хвороби в газетах уміщувалися бюлетені про стан її здоров'я (останній — за 19 жовтня 1860 рокудив.: Московские ведомости. — 1860. — 21 октября). Ненависть Шевченка до вдови найреакційнішого з російських імператорів, яку поет різко осміяв ще 1844 року у поемі «Сон», — що й стало одним з найсерйозніших звинувачень, висунутих проти нього під час слідства у справі Кирило-Мефодіївського братства й однією з причин жорстокої розправи з поетом, — пояснюється не тільки цими особистими мотивами, а насамперед тим, що цариця була відома своєю беззастережно апологетичною підтримкою всіх крайнощів миколаївської реакції і навіть вважалася натхненницею політики Миколи І.
Примітки
Посилання «Хоча лежачого й не б'ють…» на порталі kobzar.ua