Черво́на Ка́м'янка (в давнину — Краснокам'янка, Красна Кам'янка) — село в Україні, у Попельнастівській сільській громаді Олександрійського району Кіровоградської області. Орган місцевого самоврядування голова Федот Малий — Червонокам'янської сільської ради.
Площа с. Червона Кам'янка — 820, 76 га.
Чисельність населення станом на 01.01.2019 — 1815 осіб, в тому числі по населених пунктах: село Червона Кам'янка — 1636 осіб, село Ялинівка — 179 осіб.
Село Червона Кам'янка розташоване по обидва боки річки Кам'янка, що протікає балками із Сходу на Захід і впадає в річку Інгулець. Протяжність річки Кам'янка 32 км.
Історичні відомості Перша письмова згадка про село Червона Кам'янка припадає на 1772 рік.
27 липня 1863 року село було затверджено як містечко (2976 жителів). З цього часу стає волосним центром Олександрійського повіту Херсонської губернії.
В 1866 році Червонокам'янська волость була поділена на 47 земельних дач. Належали вони воєнним поселянам. Проживало 7218 чоловік, де на одного чоловіка припадало 2,9 десятин. Казна мала 8 відрубів і церква володіла 49 десятинами. До речі, місце церкви в житті села невід'ємне, бо з самого початку жителі, бувши віруючими, турбувалися про приход. За правилами розселення там, де налічувалося 100 чоловік ставили церкву. Спочатку була споруджена дерев'яна церква Богородиці. Та з укрупненням села дерев'яну розібрали і продали в село Шевське, спорудивши кам'яну з дзвіницями.
В березні 1923 року Червона Кам'янка стає районним центром Кременчуцької округи. 1958 року Червонокам'янський район реорганізували, а с. Червона Кам'янка включили до Олександрійського району.
Географія
Розташування Село розташоване за 25 км на схід від міста Олександрія та за 110 км від міста Кропивницький. Шосейним шляхом зв'язане із залізничною станцією Щаслива та автострадою Київ — Дніпро.
Природні умови і природні ресурси У Південній і Середній Україні дорідні землі вкрилися килимом буйних трав, переплетені мереживом лісів, чагарників. І до цього часу по наших степах розкидані могили, що є свідками давньої історії. Вчені прийшли висновку, що вони є пам'ятками періоду бронзи. Місцеві жителі дали влучні назви кожній могилі. До сьогодні збереглися назви Попова, Золотуха, Шаповалова, Скотувата, Розкопана, Громова, Козяча могили.
Околиця села Червона Кам'янка зберегла визначення двох чумацьких шляхів. Один йшов від Кременчука, через Зибке, Пролетарське, оминав східні кордони нашого села і виходив в села Жовте. Перехрестям її була дорога з Чигирина й Кирилова, через Інгулець у районі Піщаного Броду, виходячи в район с. Жовте.
Матеріали геологічних досліджень по долині річки Кам'янка досить яскраво показують, що серед пластів жовто — сірогранітного гнейсу тут часто зустрічаються і прожилки крупнозернистого червоного граніту. Своїм червоним ортоклазом вони і виділяються від жовто сіруватої породи досить вивітреного польового шпату. Причому виходи подібного граніту, як свідчать геологічні карти кінця XIX століття зустрічались з невеликими перервами по всій долині річки, включаючи її верхів'я. додатковим підтвердженням цьому залишається назва урочища Червоний Камінь на правому березі річки Кам'янка, за 2,5 км на захід від села Куколівка, тобто в нижній частині течії.
Поверхневі води. Ґрунти За походженням гідроном Кам'янка належить до найдавніших праслов'янських лексем, що свідчить про збереження на території краю позицій давньоруського населення значно південніше звичної межі поширення східних слов'ян за часів існування і розпаду Київської Русі. Так в середині XIX століття Н. Барбот де Марні писав: «Речка Каменка, впадающая слева в Ингулец, впоєне оправдывает своё название, представляя много выходов гранито — гнейса, особенно между Куколовкой и Фёдоровкой».
На карті Боскета 1745 року місцевість по берегах Річки Кам'янка позначена як балка Лозова. Очевидно, вона була достатньо зволожена. Серед широких водних плес тут зустрічаються густі зарослі лоз верб. Не випадково, один з південно-східних кутків села до цього часу зберігає назви Вербова і Друківка.
Якщо познайомитися з навколишнім ландшафтом с. Червона Кам'янка, то воно розмістилося на широких, розлогих балках, порізаних крутими ярами і байраками. Так, за статистичним описом наприкінці XVIII століття, понад річкою Кам'янкою було понад 150 десятин лісу, над яром Лозуватого — 40 десятин, Золотусі — 30 десятин. І до цього часу тут траплялися дикі чагарники, що є відгомоном давнини.
Флора і фауна Місцевість краю розташована на межі лісостепу і степу, в часи його залюднення не була обділена чудовими краєвидами. В. Н. Ястребов пише: «Річка Кам'янка за старих часів була досить глибокою, та ще про це свідчить її окремі місця, що залишилися і дотепер і звуться плесами. Місцевість дійсно була гарною, скрізь подол, луки, над річкою був лісочок, лише недавно знищений, а навколо степ широкий, вільний і по степу скрізь могили. Місцевість досить поетична, а скільки вже було всякої дичини й птахів — розповідають, як наблизишся до річки, то перед очима розкидається чудовий краєвид: густа трава по луках вкрита квіточками та де-не-де розкинулися широкі верби, а з річки, порослої очеретом та осокою, зразу здіймалися хмари чайок та інших птахів, які заглушали своїм криком…»
Та основним багатством краю був родючий чорнозем, що приваблював охочих до праці. Степовий чорнозем і спонукав до заняття скотарством (тут по вільному степу ходили косяки коней, цілі отари овець і рогатого скоту, бо пашні було досить), бджільництвом і лише згодом зайнялися розорюванням степу для потреб землеробства.
Історія Карта, складена 1745 року інженером-полковником Данилом де Боскетом, фіксує наявність запорозьких зимівників на р. Кам'янка — хутір сотника АнофрієнкаОлександрійська центральна районна бібліотека ім. Д. І. Чижевського. Історія краю.
Кінець XVIII ст. — початок XIX ст. Червона Кам'янка як офіційна назва села почала вживатися у 20-х роках XX ст. з утвердженням ділової української мови. До цього з початку 70-х років XVIII ст.. село знане як Каменка Красная, Краснокам'янка, Красная Каменка. Так позначалося воно і на картах минулого. Так в Енциклопедичному словнику Брокгауза — Ефрона від 1901 року знаходимо: «Каменка (Красная) — местечко Александрийского уезда, Херсонской губернии, при р. Красной Каменке. Дворы — 702, жители — 3475, школа, три ярмарки, базары, лавки».
Коли Богдан Хмельницький до своїх володінь у Суботові задумав приєднати землі на південь від Чигирина, то її кордон повинен пролягати від пасіки старого Хмеля, через Інгулець і Чорний ліс до гирла річки Бережна, далі до байраків, а з другої сторони — від гирла річки Кам'янки на річку Кам'янка, що впадає в річку Інгулець.
І вже коли Петро І готувався в похід на Південь, дав завдання своїй канцелярії з представників українського козацтва зробити опис місцевості. Коли цей опис був доставлений Мазепою в Петербург зазначено: «На реке Каменка, где также древо из тернов и вода довольная, на которой Каменке будут броды для табора, а будут и трудные места, что надобно будет делать переправы».
Це допомогло Мазепі в 1709 році спішно покинути рідні землі з рештками шведської армії.
В 1821 році село переводять на становище військового поселення. Свою безвихідність червонокам'янці проявляють в стихійних бунтах, що придушувалися владою. 1838 рік — село переплановується — 11 сотень і 110 десятків. Таким воно зберігається до 1845 року. 1857 року військове поселення ліквідоване, а в 1863 воно стає містечком. За даними 1859 року в Червоній Кам'янці було 1477 чоловік, 1499 жінок (всього 2976 жителів, з них 1351 військовий поселенець). Орна земля становила — 8076 десятин, непридатної 168 десятин (загальний наділ був 8246 десятин). 1866 рік — мирові посередники наділяють колишніх військових поселенців 5-6 десятин землі, за яку платили 97,3 копійки за десятину. 1870 рік — казна наділяє землею селян, що прибувають з інших місць. Це дає можливість утворенню нових поселень: Очкалівка, Губарівка, Таранівка, Водяне. До середини XX ст. в селі були амбари, хати та інші будівлі, що нагадували про керасирські часи. Ці будівлі були не лише міцними, а й зручними в користуванні (стіни завтовшки 80-90 см і збудовані з саману глиняного походження).
Станом на 1886 рік у селі, центрі Червонокам'янської волості Олександрійського повіту Херсонської губернії, мешкало 3861 осіб, налічувалось 684 дворових господарства, існувала православна церква, школа, земська станція та 6 лавок, відбувались 3 ярмарки на рік: 1 березня, в День Святого Духа та 8 вересня, базари по неділях.
На початковому етапі розвитку освіта була церковно-приходською, згодом земською, то тепер повністю державною. Велику увагу освіті і професійній підготовці місцеві органи влади почали приділяти вже в середині XIX століття. Так, в 1894 році в Червоній Кам'янці за рахунок Олександрійської земської управи було збудовано дві школи. Завідувачами шкіл були Гаценко С. Ф. та Пузенко В. При школах діяли бібліотеки.
В 1900 році в селі відкривається «Ремесляне училище», що випускало теслів і столярів. Майстер Г. І. Мезенцев та його учні були відомі своїми виробами далеко за межі села.
Село не було кріпосним — воно було вільним, а тому реформа 1861 року докорінної зміни не внесла. В селі зберігся напис на кам'яній брилі про цей стан. До кінця століття в Червоній Кам'янці, з розвитком капіталізму було 75 млинів-вітряків, 4 олійниці, 5 кузень, 4 бакалійні лавки, 2 винні лавки, горілчаний склад, 2 млини з дизельним двигуном. Кустарні промисли були складовою частиною розвитку села і передбачали розвиток його жителів на багатих і бідних. Селяни, як і по всій Росії, шукали кращого життя на Кубані, в Центральній Росії, в Середній Азії та в Сибіру. Революція 1905 року в Росії змінила долю червонокам'янців. Великий вплив на них мали робітники Олександрії, Кременчука, Єлисаветграду, Катеринославу, Херсону. З архівних документів Олександрійського жандармського повітового управління встановлено, що в грудні 1905 року в містечку Червона Кам'янка створено відділення «Сільської спілки». Її організували лікар Віктор Стразове, аптекар Ной Макарик Алкін, акушерка Марія Самойлівна Ейнштейн і крамар Дем'ян Москаленко. Спочатку спілка складалася з 11 чоловік, згодом залучено ще 10. Але їх рішучість була катастрофічною для організації. Коли на одному з засідань члени спілки поставили вимогу старості села виділити з сільських коштів 1400 крб. і попові Дмитру Рябцеву дати гроші з церковного збору на придбання зброї, піп і староста І. Л. Тищенко змовляються і вирішують не на користь спілки. 19 грудня 1925 року піп таємно зникає з села і повідомляє постового пристава 4 столу про події. В село прибуває каральний загін козаків. Розпочинається слідство, яке закінчується для членів спілки засланням. Декому вдається втекти, але більшість членів привселюдно покарані нагаями. Та революційно покарані селяни не заспокоїлися і вилили свою помсту на поміщиках. Економії Трефиліва, Шапошникова, Півняка, Сагайдачного були пограбовані і спалені. І хоча революція зазнала поразки, забравши життя багатьох людей, Столипінська аграрна реформа надала селянам право виселятися на казенні землі і одержувати земельні відруби (хутори) — Тургенівка, Розтиківка, Лозоватка.
Перша світова та Визвольні змагання Перша світова війна забрала з села близько тисячі чоловік.
У лютому 1918 року в селі з'являється новий орган влади, головою якого стає Головко Іван Максимович. До загонів Червоної гвардії вступили: Будило С., Горпина В., Петренко С., Гонтаренко Г., Луска Т., Ганжа Семен та інші.
У лютому 1918 року село зайняли австрійсько-німецькі війська. Під час більшовицького наступу південну частину села обстріляв бронепоїзд Максима Залізняка. Відновлюється робота органів радянської влади, яку очолює Тищенко Трохим Тихонович.