Західноафриканська кабельна система (WACS) — це підводний кабель зв'язку, що з'єднує Південну Африку з Великобританією вздовж західного узбережжя Африки, який був побудований компанією Alcatel-Lucent. Кабель складається з чотирьох пар волокон і становить 14 530 км завдовжки, що сполучає Ізерфонтейн у Західній Капській провінції Південної Африки до Лондона у Великобританії. Він має 14 точок приєднання, 12 уздовж західного узбережжя Африки (включно з Кабо-Верде та Канарськими островами) і 2 у Європі (Португалія та Англія), завершені на суші кабельною кінцевою станцією в Лондоні. Загальна вартість кабельної системи становить 650 мільйонів доларів. Спочатку WACS була відома як Africa West Coast Cable (AWCC) і планувалося відгалуження до Південної Америки, але це було відкинуто, і система з часом стала Західноафриканської кабельною системою.«Same Day Analysis: WASACE Plans Submarine Cable Connecting Africa to Europe, Latin America and North America» Global Insight, 28 November 2011

історія 6 серпня 2023 року кабельна система зламалася одночасно з кабельною системою SAT-3 після каменепаду в каньйоні Конго. Швидкість Інтернету в Африці на південь від Сахари вплинула, незважаючи на те, що в цій країні нещодавно з'явилися нові кабельні системи, наприклад Equiano, що належить Google.

Точки приєднання Точки входу в таких країнах і місцях:

Південна Африка, Західний Кейп, Ізерфонтейн Намібія, Свакопмунд Ангола, Сангано біля Луанди Демократична Республіка Конго, Муанда Республіка Конго, Матомбі поблизу Пуент-Нуар Камерун, Лімбе, поблизу Дуали Нігерія, Леккі, поблизу Лагоса Того, Афіденьігба біля Ломе Гана, Нунгуа біля Аккри Кот д'Івуар, Абіджан Кабо-Верде, Пальмарехо біля Праї Канарські острови, Тельде (ель Горо) поблизу Лас-Пальмас Португалія, Сесімбра біля Сейшала Велика Британія, Брін біля Хайбриджа (волоконно-оптоволоконна лінія подовжується підземним кабелем до Лондона)

Точки входу в Намібії, ДРК, Республіці Конго та Того забезпечить перші прямі підключення цих країн до глобальної мережі підводного кабелю. [ <span title="This claim needs references to reliable sources. (November 2011)">потрібне цитування</span> ] У той час як усі попередні підводні кабелі закінчувалися на міжнародних підводних шлюзах Південної Африки в Мелкбосстранд або Мтунзіні, точка входу кабел. WACS в Ізерфонтейні, щоб зменшити ризик повної ізоляції від решти світу в разі пошкодження землетрусами або великий корабель, що тягне якір.

Проектна потужність Запланована проектна потужність WACS становила 3,84 Тбіт/с на момент підписання проектної угоди в 2008 році На момент поставки в 2012 році початкова проектна пропускна здатність становила 5,12 Тбіт/с. Оновлення, виконане Huawei Marine у грудні 2015 року з використанням WDM Soft Decision FEC і розширених декодерів кодованої модуляції з чергуванням бітів, що дозволяє збільшити проектну пропускну здатність до 14,5 Тбіт/с.

Інновації Замість живлення 236 підводних оптичних підсилювачів і 12 блоків розгалуження підводних човнів вздовж кабелю одним провідником, для чого потрібна напруга, що значно перевищує 12 000-14 000 В, приблизно 24 000 В постійного струму, система живиться від двох незалежних джерел — кільця від Європи до Західної Африки та Західної Африки до Південної Африки, таким чином зменшуючи вимоги до потужності приблизно до 12 000 В постійного струму. Блоки розгалуження призначені для збереження головного стовбура в цілості в разі поломки. Ремонт відгалуження не вплине на трафік магістрального кабелю. Станції приєднання підтримують проходження довжини хвилі, що означає, що довжина хвилі, що надходить на станцію приєднання, не просто зупиняється, а продовжується. Ця функція дозволяє проводити оновлення в майбутньому без необхідності оновлювати кожну точку входу.

Топологія

Одна з чотирьох пар волокон є прямим маршрутом із Південної Африки до Європи, так званою швидкісною смугою. Друга і третя пари волокон розроблені як напівшвидкісна смуга, одна з двома пересадками, з Південної Африки до Західної Африки та Західної Африки до Європи, а інша з трьома зупинками. Четверта пара волокон — це омнібусне волокно, яке зупиняється в усіх портах приєднання на шляху.

Fiber Pair one, відомий як Express lane (Південна Африка та Португалія) Друга пара волокон (Південна Африка — Нігерія — Португалія) Третя пара волокон (Південна Африка — Ангола — ДРК — Кот-д'Івуар — Португалія) Четверта пара волокон (усі станції приєднання WACS)

Будівництво та власність Учасниками будівництва та обслуговування кабельної системи були заявлені наступні південноафриканські компанії. MTN Group інвестувала в кабель 90 мільйонів доларів, що зробило її найбільшим інвестором, а натомість отримає 11 % від початкової потужності кабелю.

MTN Group: південноафриканський регіональний оператор мобільного зв'язку Neotel: другий оператор фіксованого зв'язку в Південній Африці — Liquid Telecom купив Neotel у 2018/19 рр. Telkom South Africa: провідний оператор фіксованого зв'язку Південної Африки Vodacom: південноафриканський регіональний оператор мобільного зв'язку Gateway Communications: панафриканський оптовий постачальник зв'язку та телекомунікацій Broadband Infraco: південноафриканська державна телекомунікаційна інфраструктурна компанія

8 квітня 2009 року наступні компанії підписали Угоду про будівництво та обслуговування WACS і сформували остаточний консорціум: Консорціум WACS включає 12 компаній:

Vodacom Того Телеком Telkom (Південна Африка) Телеком Намібія Tata Communications / Neotel Portugal Telecom / Cabo Verde Telecom Office Congolais des Postes et Telecommunications MTN Group Телеком Конго Кабельні та бездротові мережі по всьому світу Широкосмугова інфрако Ангольські кабелі

Контракт на постачання був підписаний того ж дня між членами консорціуму та Alcatel-Lucent Submarine Networks.

Операції з прокладання підводного кабелю розпочалися 15 липня 2010 року з відходом судна Île de Bréhat із заводу Alcatel-Lucent з виробництва підводних кабелів у Кале, завантаженого майже 6000 км підводних кабелів. Кабель одночасно проклали кабельні судна Alcatel-Lucent Île de Bréhat та її сестринське судно Île de Sein. Операції з прокладання підводного кабелю було офіційно завершено 19 квітня 2011 року висадкою кабелю на пляжі Ізерфонтейн у Південній Африці.

Кабель почав працювати 11 травня 2012 року після запуску кабелю в Південній Африці

Підводна кабельна система з 4 пар волокон була побудована за приблизною загальною вартістю проекту в 650 мільйонів доларів США.

Див. також Список міжнародних підводних кабелів зв'язку

Окремі кабельні системи біля західного узбережжя Африки включають:

ACE АТЛАНТИС-2 GLO-1 Основний СБ-2 SAT-3/WASC

Інші африканські підводні кабелі зв'язку:

ЛЕВ БЕЗПЕЧНИЙ SEACOM ЛЕГКО КОМАНДИ

Інші африканські наземні кабелі зв'язку:

ТАКСІ БРІКС

Список літератури