Під час Другої світової війни данський рух опору, за сприяння багатьох данських громадян, зумів евакуювати морем до сусідньої нейтральної Швеції 7220 з 7800 данських євреїв, а також 686 неєврейських подружжів. Наказ про арешт і депортацію данських євреїв віддав німецький лідер Адольф Гітлер, але спроби врятувати їх почалися раніше, оскільки 28 вересня 1943 року німецьким дипломатом Георгом Фердинандом Дуквіцем було допущено витік інформації про ці плани.
Врятування вважається однією з найбільших акцій колективного опору агресії в країнах, окупованих Німеччиною під час Другої світової війни. В результаті порятунку і подальшого заступництва Данії за 464 данських євреїв, які були захоплені в полон і депортовані до концентраційного табору Терезієнштадт у Протектораті Богемії та Моравії, понад 99 % єврейського населення Данії пережили Голокост.
Передісторія
Ненависть до євреїв існувала з давніх часів, і дехто вважає, що це тому, що євреї відрізнялися від інших і хотіли зберегти свою релігію, оселившись серед неєвреїв. Наприкінці 1800-х років ненависть до євреїв переросла в антисемітизм, де «неповноцінність» євреїв пояснювалася біологічними причинами. Адольф Гітлер використовував цю основу для своєї єврейської політики до і під час Другої світової війни. світової війни, коли в рамках Голокосту було вбито близько 6 мільйонів євреїв по всьому світу. Гітлер та інші антисеміти стверджували, що євреї були особливо нижчою расою, яка знищить вищу арійську расу, наприклад, коли євреї народжували дітей від неєвреїв. Гітлер також вважав, що в їхніх жилах тече «нечиста» кров, і тому євреїв потрібно повністю відокремити від суспільства та знищити. 9 квітня 1940 року Данія була окупована переважаючими німецькими військами з суші та моря. Крім того, над столицею низько літали німецькі бомбардувальники, звучали погрози, що німці розбомблять Копенгаген. Все німецьке вторгнення в Данію відбулося без особливого опору з боку данських військ, за винятком королівської лейбгвардії в Амалієнборзі та данських військ на дансько-німецькому кордоні, які чинили незначний опір. Король Крістіан X і уряд Данії протестували проти дій німців, але тут же припинили прикордонну боротьбу з німецькими військами. Вони також закликали населення змиритися з окупацією й утримуватися від будь-якої форми опору. Так було прокладено дорогу для політики колабораціонізму, тобто співпраці між провідними данськими партіями та німецькими окупаційними військами під час Другої світової війни з початку квітня 1940 року до 29 серпня 1943 року.
Спочатку окупація не мала серйозних наслідків для данських євреїв та інших данців. Через прихильне ставлення данського уряду до німецької окупації, німці чуйно реагували на заперечення данців, а уряду і королю було дозволено залишатися при владі. Данія була «зразковим протекторатом», що робило можливим виконання деяких вимог Данії до німців. Коли данський уряд пояснив, що Данія не має «єврейської проблеми», німецькі нацисти залишили її данцям, оскільки не хотіли псувати відносини між країнами.
Під час візиту міністра закордонних справ Данії Еріка Скавеніуса до нацистської Німеччини в 1941 році цю тему підняла німецька влада. Данський антисемітський журнал скористався нагодою, щоб розпочати фронтальну атаку на данських євреїв, а невдовзі після цього хтось спробував підпалити синагогу в Копенгагені. Данська правова система покарала як видавців журналу, так і підпалювачів штрафами та тюремним ув'язненням. Німецькі нацисти сприйняли це як чіткий знак того, що відносини зі зразковою державою Данією будуть зруйновані, якщо вони наполягатимуть на впровадженні дискримінаційних законів щодо євреїв і їх депортації.
Протягом 1943 року данському населенню стало зрозуміло, що Німеччина, швидше за все, програє війну і що окупація не буде тривалою. Починаючи з Есб'єрґа, страйки та заворушення поширилися на більшу частину країни, починаючи з 10 серпня 1943 року. Наступні кілька тижнів характеризувалися великими громадянськими заворушеннями, а коли комісар д-р. Вернер Бест зажадав запровадження заборони страйків, німецької цензури та смертної кари за саботаж, уряд пішов у відставку. З новим статусом Данії під владою Німеччини єврейська проблема стала актуальною.
Наказ про депортацію Не маючи змоги перешкодити данському уряду, який не йшов на співпрацю, німецькі окупанти почали планувати депортацію до нацистських концентраційних таборів близько 7 800 данських євреїв. Німецький дипломат Георг Фердинанд Дуквіц безуспішно намагався забезпечити безпечний притулок для данських євреїв у Швеції; шведський уряд відповів Дуквіцу, що прийме данських євреїв лише за умови схвалення нацистами, які проігнорували прохання про схвалення.
28 вересня 1943 року Дуквіц повідомив про плани операції проти данських євреїв Гансу Гедтофту, голові Данської соціал-демократичної партії. Хедтофт зв'язався з данським Рухом Опору та головою єврейської громади К. Б. Енрікесом, який, своєю чергою, попередив виконуючого обов'язки головного рабина Маркуса Мельхіора. На ранковій службі 29 вересня, за день до святкування Рош Га-Шана, рабин Мельхіор попередив євреїв про заплановану німецьку акцію та закликав негайно сховатися та розповісти про це всім своїм друзям і родичам-євреям. Акція Німеччини з депортації данських євреїв спонукали данську державну церкву та всі політичні партії, крім пронацистської Націонал-соціалістичної робітничої партії Данії (NSWPD), негайно засудити цю акцію і заявити про солідарність з єврейськими співгромадянами. Вони вперше відкрито виступили проти окупації. Данські єпископи одразу ж звернулися до всіх громадян з пастирським листом — гірдебрев. Лист був розповсюджений серед усіх данських священнослужителів, щоб його зачитали в кожній церкві наступної неділі. Це було саме по собі дуже незвично, адже данська церква є децентралізованою і неполітичною.
Ранні етапи порятунку були імпровізовані. Коли данські державні службовці на кількох рівнях у різних міністерствах дізналися про німецький план зібрати всіх данських євреїв, вони самостійно вживали різних заходів, щоб знайти євреїв і сховати їх. Деякі просто зв'язувалися з друзями та просили їх переглянути телефонні книги й попередити людей з єврейськими прізвищами, щоб вони переховувалися. Більшість євреїв переховувалися по кілька днів або тижнів, не знаючи про свою долю.
Готовність і логістика Швеції
Хоча більшість данських євреїв переховувалися, більшість з них, швидше за все, були б зрештою спіймані, якби не було забезпечено безпечного переходу до Швеції. Раніше Швеція приймала норвезьких євреїв, які мали певні зв'язки зі Швецією. Але дії з порятунку норвежців були не зовсім ефективними через брак досвіду спілкування з німецькою владою. Міністерство закордонних справ (МЗС) Швеції зрозуміло, що данські євреї опинилися в безпосередній небезпеці. У листі від 31 серпня шведський посол у Копенгагені отримав дозвіл від головного юриста Ґьоста Енгзелла (який представляв Швецію на Евіанській конференції 1938 року, яка обговорювала питання єврейських біженців, що рятувалися від нацистського режиму) видавати шведські паспорти для «порятунку данських євреїв і приїзду їх сюди»Levine, Paul A. From Indifference to Activism: Swedish Diplomacy and the Holocaust: 1938—1944, Uppsala 1996.. 2 жовтня шведський уряд оголосив в офіційній заяві, що Швеція готова прийняти всіх данських євреїв у Швеції. Це повідомлення, паралельне більш ранній неофіційній заяві, зробленій німецькій владі в Норвегії.
Євреїв контрабандою переправляли та перевозили з Данії через протоку Ересунн із Зеландії до Швеції — шлях займав різний час залежно від конкретного маршруту та погоди, але в середньому становив менш як годину неспокійним зимовим морем. Деяких перевозили на великих рибальських човнах вагою до 20 тонн, а інших доправляли на волю в веслувальних човнах або байдарках. Одним із суден, які використовували для контрабанди євреїв до Швеції, був кеч Альбатрос. Деяких біженців перевозили у вантажних вагонах на звичайних поромах між Данією і Швецією. Цей шлях був зручний для дуже молодих чи старих, які були надто слабкі, щоб витримати важкий морський перехід. Бойовики Данського руху Опору розкривали порожні товарні вагони, опечатані німцями після перевірки, допомагали біженцям забратися у вагони, а потім запечатували вагони підробленими або вкраденими німецькими печатками, щоб уникнути подальших перевірок.
Рибалки стягували в середньому 1000 данських крон з людини за транспортування, але деякі брали до 50 000 крон. Середня місячна зарплата на той час становила менше ніж 500 крон, а половина врятованих євреїв належала до робітничого класу. Ціни визначалися ринковими принципами попиту та пропозиції, а також сприйняттям ризику рибалками. Данський Рух Опору взяв активну участь в організації порятунку і забезпеченні фінансування, переважно від заможних данців, які пожертвували великі суми грошей на цю справу. Загалом, за оцінками, порятунок коштував близько 20 мільйонів крон, приблизно половину з яких заплатили єврейські сім'ї, а половину — пожертви та збори.
Данський фізик Нільс Бор, мати якого була єврейкою, рішуче виступив на захист своїх співвітчизників у особистому зверненні до шведського короля та міністрів урядуEach of these citations describe the political activity of Bohr in the Nazi era.. Король Густав V надав йому аудієнцію після переконливого дзвінка Грети Гарбо, яка знала БораBret, David. Garbo: Divine Star. The Robson Press, 2013.. Його вивезли до Швеції, уряд якої організував для нього негайний транспорт до Сполучених Штатів для роботи над надсекретним на той час Манхеттенським проєктом. Коли Бор прибув на шведську землю, представники уряду сказали йому, що він повинен негайно сісти на борт літака до Сполучених Штатів. Бор відмовився. Він сказав офіційним особам — і зрештою королю — що він нікуди не поїде, поки Швеція не оголосить по радіо і в пресі, що її кордони будуть відкриті для приймання данських євреїв. Про ці події Бор писав сам. Як розповідає історик , 30 вересня Бор переконав Густава оприлюднити готовність Швеції надати притулок, а 2 жовтня шведське радіо передало, що Швеція готова прийняти єврейських біженців. Роудс та інші історики інтерпретують дії Бора у Швеції як необхідну передумову, без якої масовий порятунок не міг би відбутися. Однак, за думку Пола А. Левіна (Paul A. Levine), який взагалі не згадує фактор Бора, Міністерство закордонних справ Швеції діяло згідно з чіткими вказівками, даними набагато раніше прем'єр-міністром Пером Альбіном Ганссоном і міністром закордонних справ Крістіаном Гюнтером, дотримуючись політики, яка вже була сформована в 1942.
Рятувальні операції У перші дні рятувальної операції євреї оселилися в численних рибальських гаванях на данському узбережжі, щоб чекати на переправу, але офіцери гестапо запідозрили активність навколо гаваней (і в ніч на 6 жовтня близько 80 євреїв було спіймано під час переховування на горищі церкви в , їхню схованку видала данська дівчина, яка була закохана в німецького солдата)Christian Tortzen, Gilleleje Oktober 1943, Copenhagen: Fremad, 1970. Наступні рятувальні роботи мали відбуватися з віддалених точок узбережжя. В очікуванні своєї черги євреї ховалися в лісах і в хатах подалі від узбережжя, поза полем зору гестапо.
Данська портова поліція та цивільна поліція часто співпрацювали з рятувальниками. На перших етапах гестапо не було укомплектовано, і німецька армія та флот були викликані для посилення гестапо в його спробах запобігти транспортуванню. Місцеві німці, які очолювали командування, через свої політичні міркування та бездіяльність, можливо, фактично сприяли втечі.
Частковий список данських рятувальників і учасників опору