Крайна (, , , , ) — історична область, яку вперше згадують у 973 році як частину Каринтійського герцогства. Область у Словенії, що займає велику частину країни, з центром у столиці цієї країни — Любляні. У минулому — герцогство й коронна земля (Kronland) Австро-Угорщини, що належала до її цислейтанської частини.
Етимологія За однією з версій, назва походить від назви народу КарніЕнциклопедія Словенії, В. 1991, 389. За іншою версією, назва має кельтське походження — від слова «karn» — камінь, гора каміння. За іншими даними означає краєвид, регіон, межі області.
Географія Межує на півночі з австрійськими федеральними землями Каринтією і Штирією, на сході і південному сході з Хорватією, на півдні з Істрією, на заході з італійською провінцією Гориція (Гориця) і Градишкою, займаючи площу 9956 км². Регіон має поділ на Верхню Крайну (), Нижню Крайну () (з Білою Крайною), і Внутрішню Крайну ().
Гори
Крайна — територія гориста, прорізана на півночі східними відрогами Караванке і Карнійськими Альпами з вершиною Грінтоуз (2559 м вис.), а на півдні — Юльськими або Карнійськими Альпами і Карстом. З численних (близько 60) великих печер Карсту особливо чудові Адельберзька або Постоїнська печера, печера святої Магдалини, печера Планинська (Kleinhäusler Höhle od. Höhle von Planina) тощо. Південно-західна частина плато вкрита лісом грушевих дерев, має назву Piuka-planina і тягнеться до самого кордону з Хорватією. На цьому кордоні підносяться Ускокські гори (до 1181 м.). На Карсті рослинне царство дуже бідне. Серед долин значнішими є долини річок Сави і Керки (Krka ).
Гідрологія
Обводненість Крайни, більша ніж у сусідніх країнах. За винятком Ідрійці і Випави (), які, з'єднавши свої води з Сочею (, ), впадають з нею в Адріатичне море, всі інші річки належать до системи Сави (сточище Чорного моря). Вони впадають в Саву — з лівого боку (Kokra, ), Камницька і Тржицька (Bistrica, ), справа — Сора (Sora, ), Любляниця (Ljubljanica ), Керка (Krka, ) і Кульпа на південно-східному кордоні країни. Річка Любляниця у верхній своїй течії, біля витоку, називається просто Рєкою або Півкою (), впадає потім в Постоїнську печеру, з якої витікає під назвою Унца (), потім знову зникає під землю і, нарешті, вийшовши на поверхню, біля містечка Верхника (), тече вже під назвою Любляниці (). З озер Крайни, окрім Циркницького, слід зазначити ще сім озер Триглавських, озера Бохинське (), Бледське ().
Клімат
Клімат Крайни, попри сувору гористу місцевість, м'який, і багато областей країни своїм кліматом і рослинністю говорять про близькість Італії. Жорстокий північно-східний вітер (бора), проникаючий особливо в південні частини країни, обмежує свою руйнівну дію Адріатикою.
Історія
Огляд Після падіння Римської імперії, лангобарди оселилися в Крайні, після їхнього переселення до Італії слов'яни заселили терени близько VI століття. Цілком можливо, що територія була частиною імперії Само. Під владою Франкського королівства та Священної Римської імперії, краєм послідовно правили баварська, франкська і місцева знать, і врешті-решт край потрапив під владу австрійських Габсбургів майже безперервно з 1335 до 1918, проте багато Османських рейдів і повстань місцевих жителів проти Габсбургів відбулося з XV по XVII ст. З приблизно X до XX століття, у Крайні знать і мешканці міст говорили німецькою, а селяни словенською мовами.
Столиця Крайни спочатку була у місті Крань (), пізніше її тимчасово було перенесено в Камнік () і, нарешті, у сьогоденну столицю Словенії Любляну ().
Античність і середньовіччя
Перед приходом римлян (близько 200 до Р. Х.) тауриші оселилися в північній частині Крайни, паннонці на південному сході, лапіди або карни, кельтське плем'я на південному заході.
Крайна входила до складу римської провінції Паннонії; північна частина була приєднана до Норіку, південно-західна й південно-східні райони та місто Емона до Венеції і Істрії. За часів Августа весь регіон від Емона до річки Колпи належав до провінції Сава.
Після падіння Західної Римської імперії (476) Крайна увійшла до Королівства Італія і (493) була складовою частиною Королівства остготів. Між верхів'ями річок Сави і Сочи жили карни, з кінця шостого століття слов'яни заселили регіон, за назвою латинських письменників, Carnia або Carniola, тобто «маленька Карнія», або основна Карнія. Пізніше назва була змінена на слов'янську Крайна, Краньська, або на німецьку, Chrainmark, Krain. Нові жителі підкорялися аварам, але скинули ярмо й приєдналися до великої слов'янської держави Само.
За словенським істориком Петером Штіхом, Павло Диякон, описуючи події близько 740 року, першим ужив назву «Карніола» для позначення слов'янської землі («Carniola, patria Sclavorum» — «Карніола, батьківщина / земля слов'ян») на схід від Фріулі. Павло Диякон чітко розрізняв дві слов'янські спільноти Східних Альп — Карніолу (Крайну) та слов'ян КарантаніїŠtih, Peter. Carniola // A Slovene History: Society — Politics — Culture / Peter Štih, Vasko Simoniti, Peter Vodopivec. — Ljubljana: Inštitut za novejšo zgodovino; Sistory, 2008. — P. 35.Štih, Peter. Carniola, Patria Sclavorum // The Middle Ages between the Eastern Alps and the Northern Adriatic: Selected Papers on Slovene Historiography and Medieval History. — Leiden; Boston: Brill, 2010. — P. 123—135. — (East Central and Eastern Europe in the Middle Ages, 450—1450; Vol. 11). — DOI: 10.1163/ej.9789004185913.i-463.21..
Марка Крайна
Крайна підпала під владу франків у 788. Коли Карл І Великий створив Фріульське маркграфство, він додав до нього частину Крайни. Після розділення Фріулі, Крайна стала незалежним маркграфством, що мало своїх слов'янських маркрафів. У 2-ій половині X — початку XI ст. частина Крайни входила в герцогство Велика Карантанія, інша частина — в Словенську марку. До 2-ї половини XIII ст. Крайною володіли різні німецькі феодальні роди; у 1335 році відійшла до Габсбургів. З 1364 року Крайна — герцогство, потім одна з коронних земель Габсбургів. У 16 ст. центр крупних селянських повстань (1515, 1573) і руху реформації.
Під французькою владою
Французькі революційні війська займали Крайну в 1797 і з 1805 до 1806 рр. Відповідно до Віденського договору, Крайна стає частиною французьких Іллірійських провінцій (1809—1814) зі столицею в Любляні. Після поразки Наполеона згідно з Віденським конгресом Крайна відходить до Австрії. З 1816 по 1849 Крайна є частиною австрійського Іллірійського королівства зі столицею в Любляні.
Реставрація Австрійської влади
У 1849 Австрійська імперія реорганізувала території в князівство і Цистеліанську коронну землю в складі Австро-Угорщини, відоме як Крайнинське герцогство. Бюджет землі становив у 1901 році 3 573 280 крон ($714 656).
Сучасність
У 1918 році герцогство припинило своє існування, а її територія увійшла до складу новоутвореної Держави словенців, хорватів і сербів, а потім була частиною Королівства сербів, хорватів і словенців (що згодом отримало назву Королівство Югославія). Західна частина князівства з містами Постойна, Ілірська Бистриця, Ідрія і Айдовщина була приєднана до Італії в 1920 році, проте згодом, у 1945 році, була також включена до Югославії.
З 1991 року регіон є частиною незалежної Словенії.
Див. також Країна (земля)
Нотатки
Примітки
Джерела Die Österreichisch-ungarische Monarchie in Wort und Bild, Band=Bd. Kärnten und Krain, Graz, 1995, Originalgetreue Wiedergabe der Ausgabe Wien 1891 Wilhelm Baum, Deutsche und Slowenen in Krain, Verlag=Carinthia Verlag, Ort=Klagenfurt, Jahr=1981 August Dimitz, Geschichte Krains. 4 Bände in 2 Bücher, Laibach, 1874 Joachim Hösler, Von Krain zu Slowenien, R. Oldenbourg Verlag, München, 2006, ISBN=978-3-486-57885-0 Peter Štih, Studien zur Geschichte der Grafen von Görz. Die Ministerialen und Milites der Grafen von Görz in Istrien und Krain, Mitteilungen des Instituts für Österreichische Geschichtsforschung, Band=Ergänzungsbd. 32, Wien u. München|Jahr=1996 Mitteilungen des Musealvereins für Krain, Erschienen 1866 u. 1889—1907 Carniola. Zeitschrift für Heimatkunde. Mitteilungen d. Musealverein für Krain, Erschienen: 1908—1918/19 Mittheilungen des Historischen Vereins für Krain, Erschienen 1846—1868 Attila v. Wurzbach. Das ehemalige Herzogtum Krain und sein Adel — Ein historischer Abriß. In: Ostdeutsche Familienkunde. Nr. 2, 1991, S. 370—374.
Посилання Donaumonarchie.com Encyclopedia Britannica (11. Auflage, 1910—1911) Catholic Encyclopaedia (1. Auflage, 1913)